Travel. Run. Eat. Drink beer. Repeat.

Взагалі, я хотіла написати про користь частих, але невеликих прийомів їжі, про те, який смачний сир у нас роблять, про житні круасани, але по дорозі додому купила ще півоній і ойвсьо. Тому просто картинок.

Бурад - буряковий лимонад чи квас - важко сказати, досвіду з ферментуванням напоїв у мене дуже небагато, і я не можу сказати, що 100% задоволена результатом, але як на перший раз - вийшло цікаво і непогано.
 

Містом Че називають своє місто мешканці і гості Черкас, Чернігова і Чернівців. Можливо, якогось іще, але я чула про ці точно. Друге Че в нашій географії.

Я так і не зрозуміла, чим завинив паб, що його протиставили крафту, це ж не "гендель", не "наливайка", не щось іще, але лишимо це на совісті власників нового і, упевнена, в майбутньому регулярно навідуваного мною й іншими пиволюбами закладу. "Craft vs Pub" не лише розташований в стратегічно зручному місці - на перетині Межигірської і Валів, він справді лише про пиво. Ніяких викаблучувань з дизайном, просто 18 кранів українського пива від малих і локальних броварень.
Власне, минулого четверга відбулося технічне відкриття, тому рано говорити про якісь недоліки або переваги, але подія пройшла в гарній компанії і з непоганим пивом, єдине, в той день персонал трохи плутав крани, а один рукомийник, схоже, таки докрутили завзяті пивомани. Ціник досить радісний у порівнянні з рештою - 30/40 за 0,3 і 40/50 за 0,5. Келихи різного штибу, що теж тішить. У перспективі це обіцяє бути одна з найцікавіших локацій (якщо взагалі не най) на цьому березі. З почином, і хай все складається добре.

Дочитую зараз дуже цікаву книжку - "Chop Suey: A Cultural History of Chinese Food in the United States". Це щось дуже схоже на історію про щасливе печиво з передбаченнями (The Fortune Cookie Chronicles: Adventures in the World of Chinese Food), але більш академічного плану, з купою архівних посилань, історичних фактів, тощо. З назви майже все зрозуміло, але якщо коротко, то це історія злиття двох кулінарних культур, ба навіть розповсюдження китайської кухні і її метаморфози на іншому континенті. Про її мімікрію, адаптацію і розвиток, як окремої гілки. Фільм "The Search for General Tso" (є на Нетфліксі, якщо що) про те саме, про китайську страву в США, якої не існує у Китаї. Цей тривалий вступ про те, що мені страшенно цікаві кухні, які виходять за свої географічні кордони і змінюються в умовах інших культурних і смакових реалій.
Севіче сібас

Хоча тематика нинішнього фестивалю їжі була грузинська, кілька мексиканських стендів, з кактусами в тому числі, присутні були. Але не про Мексику.

Я дуже коротко - завела для свого моря всередині корали. Нічого, що це кактусо-корали, зате корали, які обіцяють витримати сонячний бік цієї півкулі балкона. У когось живуть такі? Розкажіть, як ви про них дбаєте, будь ласочка. А то папірець у вазонці й інтернети повідомляють зовсім різне.

Що розказати вам про естонське пиво... Якихось 5 чи 6 років тому, коли ми були в Таллінні вперше, на поличках (які уже тоді зачинялися для доступу в 10й вечора) були винятково місцеві варіанти Оболоні/Чернігівського. А зараз, мамамія... Пити не перепити.

Фото буде лише з одного місця, бо виходило так, що  решті ми були без камери, а другий раз не склалося, бо як виявилося, травневі вони і в Естонії травневі.
У першу чергу не можу не згадати пивоварню Põhjala Brewery і їхній бар (а радше, закапелок) SpeakEasy, від якого ми метрів за 500 поселилися, і це була доля. Бо втрапити туди вдалося лише 30го ввечері, а решту днів нашої мікро-відпустки він був зачинений. На саму пивоварню теж потрапити не вдалося, бо там нині скажене завантаження - варять на літо. Але. Ми перепробували, здається, близько 12 пив - і жодного посереднього. Колаби і власні сорти просто вражають смакові і нюхові рецептори, етикетки тішать око. Здаться, мінімум два портери (естонські портери, Карле!) входять в 50ку найкращих в світі за версією RateBeer. А такого бармена - дівчину! - ще пошукати. Здається, ніколи не вдавалося з таким смаком обсудити пиво, браво. Коротше кажучи, несамовито рекомендую, сподіваюся, що потраплю до них колись живцем. На кранах своє і гостьове, цього разу Buddelship з Гамбурга і BrewDog Prototype Milk Stout. За стінкою - бургерна, і в цій стіні прорубано віконце, де можна бургер замовити, не виходячи з бару.

Pudel Baar (Telliskivi 60a) - страшенно файняцький заклад на території чогось дуже схожого на наш Артзавод Платформа - старі корпуси неясно чого зайняті під заклади харчування, галереї, виставкові зони, концертні майданчики гарно розмальовані, стилізовані, літні майданчики, крісла під деревами і ось це усе.
Що здивувало і підкорило - абсолютно строкатий вибір на кранах, і різниця між 0,3 і 0,5 складає 50 центів. Є термінал, їжі немає, судячи з усього, але, враховуючи, що через двір їжу подають, думаю, там точно якась кооперація є.

Колись, сто років тому, ми вже були в цьому казковому місті на березі Балтійського моря. І, вибач, Вільнюсе, але Таллінн був і лишається моєю улюбленою столицею на цьому узбережжі. Великі будиночки можна подивитися за відповідним тегом старих записів і трохи згодом, а зараз маленькі шматочки калейдоскопа.

Я вас ще не замучила з рікотою? :) Обіцяю, на цьому все. Ну, на найближчий час. Але цей кекс - з моїх улюблених варіантів - змішав все в одній мисці, виклав у форму, спік і з'їв. А краще - взяв з собою на раптовий пікнік. І цим пікніком може бути як і ранок у ботсаду, так і вийти на обід з друзями попити кави у найближчому сквері. Кекс, плед і кава-з-собою-будь-ласка - ось рецепт пречудового настрою.

У Сіракузах, як і у будь-якому місті на узбережжі, погода змінилася тричі за наше там кількагодинне перебування, сонце-злива-сонце-злива.
Сіракузи - дивне місто. Одночасно дуже красиве, сповите легендами, тут і Архімед, і храм Аполона, і фонтан Артеміди, і мало не кожна вулиця/заклад носить міфологічну назву, і дуже брудне, спаплюжене написами, дуже чудернацьке - вершина дивності направду вершина напрочуд дивного бетонного меморіалу Марії в сльозах. Але це єдине місто, в якому коти були абсолютно мацабельні :)

Добиралися ми з Катанії поїздом, бо автобус йде довше і вирушає, відверто кажучи, як прийдеться (як і всі вони). Хоча, поїзд теж затримався, чого правди приховувати. Квиток в один бік коштував 6,9 євро. Це був той випадок, коли ми зовсім не готувалися, а просто блукали вуличками, сіли їсти, де впали.
Тому просто картинки. А, і на одній з них з вікна на вас дивиться море. Знайдете?

Рікота останнім часом мене просто зачарувала, і звісно, погода просто шепоче про морозиво (ну ок, останні два дні вона ридає, чимось незадоволена, але  сподіваюся, це тимчасово).
Рецептів морозива з рікотою просто стільки, що очі розбігаються. Але просто заморожена рікота з медом здається надто нудною, морозиво з сирими жовтками - дещо ненадійно-небезпечним, тому перечитавши надцять варіантів, я вирішила зробити щось середнє між морозивом на заварному кремі і найпростішою замороженою рікотою.

Мені нещодавно перепали варені сморжі, і дуже хотілося чогось такого цікавого з ними зробити. Цікаве вилізло в равіолі.

Знову радше ідея, ніж повноцінний рецепт, почалося все з пошуку альтернативного варіанту намащування коржів.

Всіх, хто приготувався закидати мене келихами, мовляв, в Італії треба пити вино, прошу зберігати спокій і пити вино :) А я пиво знайду всюди.
Найбільше мене цього разу здивувала повна відсутність контакту. Останні роки я перед подорожами завжди знаходжу місцевих пивоварів, власників пивотек, тощо, і заздалегідь розпитую про заходи, місця, екскурсії, про все, що стосується пива. І зазвичай, завдяки широті душі любителів пива, отримую переліки, координати, контакти, таємні паролі і т.д. Може, допомагає факт, що я дівчинка (гм-гм), може, обіцянки привезти українського пива, але тим не менш. Цього разу я списувалася з трьома броварнями, а у відповідь повний вакуум. Так ми і не потрапили до жодної броварні, фестиваль всеіталійський зачепили лише трохи і випадково. Тим не менш, навіть у Катанії є де присісти і припасти. Послідовність рандомна.

І це не просто рима, це казка, це фантастика, це просто щастя якесь, і, якби там було ще море, це однозначно було б 100% моє улюблене місто Сицилії. Як же нам пощастило, що ми її все відкладали, і потрапили на чудову погоду вже наприкінець всієї нашої подорожі. Але по порядку.

Коли виходить сонце, коли ти відволікаєшся від лобового скла і не бачиш обгону бензовоза через подвійну на підйомі, а дивишся у своє вікно, то інколи забуваєш дихати і виглядаєш гобітів...

Такої прекрасної і водночас розпачливої подорожі у мене не було ніколи. Я навіть не жаліюся на погоду, це буде радше екзистенційний нарис на тему різних підходів до способу життя і культурних типів в цілому.
Скажу відверто, я лінива, не педант, не control-freak, не прискіпливий поборник чистоти. Але все, що вам треба знати про Сицилію - це напис на квиточку в транспорт: "Не забудьте прокомпостувати квиток. Якщо компостер не працює, напишіть вручну дату і час початку подорожі". Все.

 Ніде я не бачила такої кількості сміття. Ніде і ніколи. Я не кажу про вулиці міст, йдеться про те, що на автостраді, де до найближчого населеного пункту кілометрів і кілометрів, узбіччя так рясно всіяні пляшками, папірцями і бозначим, що волосся дибки встає. Грошей на прибирання немає, зате у туристичних інфоцентрах (якщо ви їх знайдете), всі мапи і буклети безкоштовні.

Жоден транспорт, яким ми користувалися не вирушив вчасно. Для кого ці розклади - невідомо. Навіть мапи автобусних маршрутів не існує, вони тильки в інтернеті. Інтернет можна купити. Навіть багато, наприклад, безлімітний. Але маленькими літерами там приписано - що не більше 10 гіг. Але їхній 3ж такий повільний, що ти навіть, якщо захочеш, не використаєш більше. Або 5 гіг на місяць дуже дешево, однак на тиждень лише 2,5, а решту - докупати за дикі гроші.

Коли заклад/крамниця не мають інтернет-сторінки з вказаними годинами роботи, на дверях їх не написано - роби шо хочеш. А інколи години роботи вказані, і приписка "ну приблизно, більш-менш".

Курити в автобусі, і ніхто навіть не кліпне - нормально. Підніматися серпантином угору, обганяючи цистерну на повороті з подвійною суцільною смугою - коли у тебе повний автобус пасажирів? Легко! Та й взагалі є три окремі автобусні станції для кожного перевізника зі своїми розкладами, умовами роботи і тд, від чого голова йде обертом, централізованого немає нічого.

Але навіть коли ти їдеш в цьому навіженому автобусі, а за вікном показують отаке - вибачаєщ усе. І всі дуже хочуть допомогти, але загальної картини це не міняє. І розумієш же ж головою, що ніхто спеціально тобі ніц не псує, це просто інший світ, але так хотілося трошки впорядкованості)