Пальці поколоті, нігті спилені наждаком - а шо це? А це мене вмикнуло робити штуки руками. Ну, щось крім їжі. І бірчиці. Тому найближчим часом чекайте звітів.
Оце, наприклад, початок дивану на балкон. Блін, не шила нічого, мабуть, зі шкільних уроків праці. Так забавно. Тільки спина болить, але шукати матеріали, розраховувати подумки і кроїти-пиляти-фарбувати весело. To be continued.
Оце, наприклад, початок дивану на балкон. Блін, не шила нічого, мабуть, зі шкільних уроків праці. Так забавно. Тільки спина болить, але шукати матеріали, розраховувати подумки і кроїти-пиляти-фарбувати весело. To be continued.
Ще коли наш літак заходив на посадку над Лісабоном, я уже смикала Ра за рукав, вдивляючись в ілюмінатор - ми ж підемо, підемо от сюди?!
В рамках чергового made-in-ukraine-hunt сьогоднішній допис про пиво. Хто не пиє - проходьте. Хоча... Ні, ви все-таки почитайте і подумайте :)
Власне, це умовно-про-пиво, тому що про одну броварню і океан.
Куди податися у Лісабоні любителю пива? Варіанти є.
Перше і найкраще місце для пиволюба - Cerveteca Lisboa (Praça das Flores 62, http://www.cervetecalisboa.com). Пивотека, де можна і посидіти, і взяти пива додому. Дуже часто оновлюваний вибір пива на розлив, фантастична пропозція - 5 тестингових келихів (будь-якого пива на вибір) - 9 євро. Легкі закуски (бутерброди з пивним маслом, по рецепту власника - must try), приязний балакучий хазяїн, регулярні заходи для пивоманів - зустрічі з пивоварами (і локальними, і заїжджими, наприклад To Ol). Можна розрахуватися карткою. Вибір пляшкового пива не надто великий, але дуже ретельний - скандинави, американці, бельгійці - одні з найкращих представників. Улюблене місце, однозначно. Враховуючи, що наприкінці вулиці - морозивко Nannarella - взагалі епік він.
Перше і найкраще місце для пиволюба - Cerveteca Lisboa (Praça das Flores 62, http://www.cervetecalisboa.com). Пивотека, де можна і посидіти, і взяти пива додому. Дуже часто оновлюваний вибір пива на розлив, фантастична пропозція - 5 тестингових келихів (будь-якого пива на вибір) - 9 євро. Легкі закуски (бутерброди з пивним маслом, по рецепту власника - must try), приязний балакучий хазяїн, регулярні заходи для пивоманів - зустрічі з пивоварами (і локальними, і заїжджими, наприклад To Ol). Можна розрахуватися карткою. Вибір пляшкового пива не надто великий, але дуже ретельний - скандинави, американці, бельгійці - одні з найкращих представників. Улюблене місце, однозначно. Враховуючи, що наприкінці вулиці - морозивко Nannarella - взагалі епік він.
Спека. Сонце. Плюскіт води. Розпечені кахлі. І морозиво! У Лісабоні є морозиво.
Повз Gelato Therapy (Rua Da Madalena, 83) ми ходили практично кожен день, бо жили неподалік. Маленьке кафе, де крім морозива можна і кави, з цікавими варіантами морозива (базилік+ваніль, розмарин+лимон), пристойною кількістю смаків, але не надто дешеве. Здається, порція з двох кульок 3 євро. І кульки просто кульки, стандартного розміру зі стандартної ложки. Вперше побачила пластмасові стаканчики замість паперових. Лише готівка. На смак незле, але...
Повз Gelato Therapy (Rua Da Madalena, 83) ми ходили практично кожен день, бо жили неподалік. Маленьке кафе, де крім морозива можна і кави, з цікавими варіантами морозива (базилік+ваніль, розмарин+лимон), пристойною кількістю смаків, але не надто дешеве. Здається, порція з двох кульок 3 євро. І кульки просто кульки, стандартного розміру зі стандартної ложки. Вперше побачила пластмасові стаканчики замість паперових. Лише готівка. На смак незле, але...
У ці сонячні і яскраві дні хочеться запихнути ще більше кольору. Поки я пишу про море в червневий випуск Artbook mania, вмираю від бажання знову побачити океан і запиваю його піною кавовою, ось вам три картинки про колір. Колір лісабонського фермерського ринку, який щосуботи біля Jardim do Príncipe Real з 9ї до 15ї.
Давно не було про псування пива, еге ж?
Зустрічайте черговий експеримент - пивне масло. Ідея приїхала з нами з Лісабона, бутербродами з таким маслом за власним рецептом пригощав нас хазяїн пивотеки. Нам так сподобалося, що практично на наступний день після повернення ми і собі таке витворили.
Насправді, все дуже просто, але для того, щоб все було смачно, потрібно дві речі - хороше масло і хороше пиво.
Наш варіант - розмарин+ІРА+апельсин
Зустрічайте черговий експеримент - пивне масло. Ідея приїхала з нами з Лісабона, бутербродами з таким маслом за власним рецептом пригощав нас хазяїн пивотеки. Нам так сподобалося, що практично на наступний день після повернення ми і собі таке витворили.
Насправді, все дуже просто, але для того, щоб все було смачно, потрібно дві речі - хороше масло і хороше пиво.
Наш варіант - розмарин+ІРА+апельсин
Масло (щонайменше 82%, а краще - знайдіть якесь фермерське, ще більш жирне, ми маємо в планах протестувати продукцію одних товаришів, бо в наше масло з купою води ще більши рідини не увіб'єш) потримайте поза холодильником, щоб воно розм'якшилося. Чим краще і рівномірніше воно набуде кімнатної температури, тим легше буде з ним працювати. Цього разу взяли Valio.
Пиво - обов'язково з характером, нудне не додаси маслу нічого. Взяли BrewDog Punk IPA. Почати з 20 мл і доливати потроху в масло, збиваючи його міксером. Головне не перестаратися, щоб пиво не припинило вбиратися у масло і не виступило краплями на ньому. Краще по ложці, щоб не зіпсувати. В нашому випадку увійшло приблизно 60-70 мл на пачку 200г.
Додатки - на мою скромну думку, ІРА завжди гарно пляше в парі з розмарином і цитрусами, тому трохи додали дрібно покраяного розмарину, чебрецю і апельсинової цедри.
Перекласти у "пасочку", тримати в холодильнику, мастити на тости, їсти так, або згори додавати ускладнення для бутербродів і насолоджуватися. Дуже смачно.
Непевна ледь помітна зміна світла, кольору, поруху. Синє, блакитне, бузкове, фіолет. Але шум хвиль незмінний. І котики. Це Одеса.
Ну що ж, перший пішов. Тобто, виліз. Сподіваюся, решта теж успішно пересиділа ці квітневі морози під горщиками, але просто ще не добралася до сонця. Оце зара навідала думка, що треба було розчистити на газоні більше місця від трави, але газонна така нікчемна, що нічо собою не забиває, сподіваюся, цього разу, це буде мені на користь.
Танцюю навколо кумедного паросточка :)
Танцюю навколо кумедного паросточка :)
Я люблю гірчичний колір (з чого б це, правда?:) або, як поляки на нього кажуть - медовий. І тепер у моїй колекції речей цього дивовижного відтінку нове надбання. Прекрасна скляна галузочка від Haluzka. Вона просто неймовірна, чесне слово. І головне - таких підвісів, перстенів і брошок майстриня з золотими руками зі Львова робить будь-яких кольорів і форм. Цілий скляний ліс, коли бачиш все різноманіття - аж заворожує, навіть у вухах чути тихий дзвін, коли вони цокають одна об одну на вітерці... Але, це я відволіклася, щаслива по самісенькі вуха, що зустріла Галузку на Пікніку в Одесі.
Там само розжилася прекрасними листівками від Іри Лопатіної. Зараз важко здивувати листівками, їх багато, красивих і оригінальних, але ці поцілили мені в самісіньке серце. І кожну куплено з думками про певну людину, якій вона і дістанеться. Дякую за жменьку щастя, Іро.
Одразу попереджу, що ні, весь півмарафон я не бігла, а його міні-версію, щось близько 8 км.
Відверто кажучи, такого задоволення від бігу у натовпі людей я ще ніколи не відчувала, було ідеально все - організація (за винятком старту), люди, вид з моста, унікальність ситуації, траса. Ендорфіни хіба що через вуха не перли.
Лісабонський півмарафон знаний тим, що саме тут було встановлено світовий рекорд 2010 року, який досі лишається чинним - 58:23. Траса ідеальна - вона вся рівна (для півмарафону), або рівна+ухил для міні-версії. Починається вона на Мосту 25го квітня - фантастичній споруді, 70 метрів над водою, довжиною 2,27 км, по якому в жоден інший день року не можна пройти пішки - міст лише для авто і поїздів на нижньому ярусі. І уявіть, як по цій підвішеній у повітрі стрічці, біжіть 35 000 людей у різнокольорових кросівках. Уявили? Важко? Я теж не могла уявити, поки не побачила.
Коли я дізналася, що він буде, звісно не могла прогавити таку подію. Та ще й ювілейний, 25й забіг. Ну і моя хронологія.
Січень - натрапила на подію. Ааааа! Це ж під час нашої поїздки! Реєстрація (рання - 25 євро).
11-18 березня - тестові забіги лісабонщиною, кайф від рівної поверхні вздовж Тежу. Дивуватися щодня більшій кількості зустрітих бігунів найрізноманітнішого віку, комплекції, кольору шкіри.
19 березня - величезна виставка Спорт-Експо, де відбувається видача стартових номерів і пакетів. Йдемо раненько, уявляючи, що треба за три дні встигнути впихнутися між океаном людей. Півтори години стояння у черзі - і я щасливий до виску власник номера-паліндрома 39593 (щоправда, без чіпа, чіпували лише півмарафонців), наплічника з футболкою, мапою, журналом з історією марафону, тисячею флаєрів на знижки від спонсорів, безкоштовного проїзного на громадський транспорт на день забігу - оце було дуже круто, адже дістатися до старту можна було винятково поїздом через міст, а до пересадочної станції теж добряче пиляти.
22 березня
7:42 - прокинутися, поснідати, не знати, куди себе приткнути, визирнути у вікно, потішитися відсутності обіцяного дощу і випхатися серйозно заздалегідь. Дорогою до вокзалу звернути собі шию, виглядаючи інших бігунів.
9:30 - Джеймс, канадієць, що приїхав у відрядження, питає, де пересідати на поїзд через річку. Шукаємо разом, жодних вказівників, жодних бігунів (щозафігня?), пристаємо до двох поліцейських, які мало не за ручку ведуть нас на іншу платформу, на який вже колихається строката юрма - а ось і інші учасники, фух.
9:45 - від споглядання повного поїзда людей з номерками у мене починається неконтрольоване усміхання. В цей же час Джеймс розпитує про туристичні принади Києва (ти з України? Не з Києва? О, у мене звідти шефиня), розповідає, що дізнався про забіг буквально вчора і одразу ж зареєструвався, але всю сувору канадську зиму не бігав, тому не розраховує на результат, а біжить просто for fun. Переконую його, що сама з тією ж метою.
10:10 - йдемо зі станції до початку моста. Випадаємо в осад від кількості людей. Усмішка з обличчя уже не сходить взагалі, сподіваюся, що люди не помітять. Бігуни наближають уже не ручаями, а стрімким потоком, біля пунктів контролю номерків (далі пропускають лише зареєстрованих учасників) вже пробка, і Джеймс смикає мене, мовляв, давай ближче до старту рухатися, бо з таким натовпом не просунемося ніколи. Всі ваяють себеньки, я не йду, а пересуваюсь перескоками, бо шило уже заважає йти спокійно. Знову всі розділяються на два потоки - мінімарафонці і півмарафонці. Після моста вони розбіжаться у різні боки, і надалі їх розділятиме встановлений спеціально з цією метою паркан, щоб одне одному не заважали.
10:25 - уже біжимо, і я краєм ока помічаю розтяжку start над головою, але чомусь натовп людей не зупиняється, з думкою "ну, мабуть, це якийсь попереджувальний старт, початок же о 10:30", я біжу далі, Джеймс вшкварив кудись уперед, я махаю рукою підтягнутим і незворушним полісменам у чорному (в чорній щільній формі в такий чудовий день, ото халепка), які ланцюгом стоять на першій ділянці моста, і розумію, що зупинятися ніхто не збирається, і це УЖЕ траса. Це єдине, що спантеличило і не сподобалося, де ж веселий відлік вголос, де оголошення забігу, але дуже швидко спантеличення вівитрюється, бо ти на висоті пташиного польоту над одним з найпрекрасніших міст землі, і сонце світить тобі прямо в пику, і вітер смикає за волосся, і люди навколо яскраві, теж усміхнені, у різнокольорових футболках, капелюшках, костюмах, прапорах, і ось ноги уже самі тебе несуть уперед, і шурхіт кросівок по асфальту і тупіт тисяч ніг, як биття величезного серця зливається в один ритм. Щастя роспирає зсередини, хочеться співати, обіймати всіх навколо - але на ходу це не дуже зручно.
Біжу у своє задоволення (як виявилося, з середнім кроком 5:30), бо намагатися обігнати когось при такій щільності ніг на метр квадратний, плюс ще й під ухил не те що немає сенсу, а й небезпечно. Спускаємося з моста, виходимо на пряму набережної і тут починаються болільники. Вони кричать, аплодують, скандують, свистять, тримають плакати, а невдовзі вздовж траси зявляються сцени з рок-гуртами, традиційними виконавцями фадо, дівчатами в циліндрах, і ще, і ще.
І ось попереду починають виднітися надуті "ворота", і спочатку думаєш, що це фініш, але ні, там ще одні, а за ними ще кілька - спонсори. Тому все ще не пришвидшуюся, хоча можна було б - щільність людей уже значно менша. Але ось і поворот, а там - величезними літерами - МЕТА. І я починаю реготати, і від того вповільнююся, хоча навпаки треба красиво вшкварити гірською ланню, бо це португальською ФІНІШ. І там ось.
11:06 - організація фінішу досконала. Ніяких болільників на навколофінішній ділянці, всі фінішери проходять 20 метрів і розділяються на кілька коридорів, на першому людському "турнікеті" всі отримують медальку, за кілька метрів далі - ще один наплічник з пляшкою води, батончиком і гелем, наступний - банан, і ще далі - о щастя - морозивко. Після кожного коридору - їх здається, 6 потоків, величезна галявина, де можна валятися, розминатися, їсти своє морозивко, або вибігти за її огорожу і кинутися обійматися зі своєю групою підтримки. Видихаю, я щаслива.
Мушу сказати, що коли ми їхали додому перевдягатися, то з вікна електрички, яка йшла повз трасу, було видно тисячі і тисячі людей, які просто гуляли трасою. Бабусі, мами з візочками, цілі родини - з стартовими номерами, але ніхто не біг. Підозрюю, бажання прогулятися мостом раз на рік настільки спокусливе, що можна і стартовий внесок за це заплатити.
Вибачте за мобілофоточки.
Відверто кажучи, такого задоволення від бігу у натовпі людей я ще ніколи не відчувала, було ідеально все - організація (за винятком старту), люди, вид з моста, унікальність ситуації, траса. Ендорфіни хіба що через вуха не перли.
Лісабонський півмарафон знаний тим, що саме тут було встановлено світовий рекорд 2010 року, який досі лишається чинним - 58:23. Траса ідеальна - вона вся рівна (для півмарафону), або рівна+ухил для міні-версії. Починається вона на Мосту 25го квітня - фантастичній споруді, 70 метрів над водою, довжиною 2,27 км, по якому в жоден інший день року не можна пройти пішки - міст лише для авто і поїздів на нижньому ярусі. І уявіть, як по цій підвішеній у повітрі стрічці, біжіть 35 000 людей у різнокольорових кросівках. Уявили? Важко? Я теж не могла уявити, поки не побачила.
Коли я дізналася, що він буде, звісно не могла прогавити таку подію. Та ще й ювілейний, 25й забіг. Ну і моя хронологія.
Січень - натрапила на подію. Ааааа! Це ж під час нашої поїздки! Реєстрація (рання - 25 євро).
11-18 березня - тестові забіги лісабонщиною, кайф від рівної поверхні вздовж Тежу. Дивуватися щодня більшій кількості зустрітих бігунів найрізноманітнішого віку, комплекції, кольору шкіри.
19 березня - величезна виставка Спорт-Експо, де відбувається видача стартових номерів і пакетів. Йдемо раненько, уявляючи, що треба за три дні встигнути впихнутися між океаном людей. Півтори години стояння у черзі - і я щасливий до виску власник номера-паліндрома 39593 (щоправда, без чіпа, чіпували лише півмарафонців), наплічника з футболкою, мапою, журналом з історією марафону, тисячею флаєрів на знижки від спонсорів, безкоштовного проїзного на громадський транспорт на день забігу - оце було дуже круто, адже дістатися до старту можна було винятково поїздом через міст, а до пересадочної станції теж добряче пиляти.
22 березня
7:42 - прокинутися, поснідати, не знати, куди себе приткнути, визирнути у вікно, потішитися відсутності обіцяного дощу і випхатися серйозно заздалегідь. Дорогою до вокзалу звернути собі шию, виглядаючи інших бігунів.
9:30 - Джеймс, канадієць, що приїхав у відрядження, питає, де пересідати на поїзд через річку. Шукаємо разом, жодних вказівників, жодних бігунів (щозафігня?), пристаємо до двох поліцейських, які мало не за ручку ведуть нас на іншу платформу, на який вже колихається строката юрма - а ось і інші учасники, фух.
9:45 - від споглядання повного поїзда людей з номерками у мене починається неконтрольоване усміхання. В цей же час Джеймс розпитує про туристичні принади Києва (ти з України? Не з Києва? О, у мене звідти шефиня), розповідає, що дізнався про забіг буквально вчора і одразу ж зареєструвався, але всю сувору канадську зиму не бігав, тому не розраховує на результат, а біжить просто for fun. Переконую його, що сама з тією ж метою.
10:10 - йдемо зі станції до початку моста. Випадаємо в осад від кількості людей. Усмішка з обличчя уже не сходить взагалі, сподіваюся, що люди не помітять. Бігуни наближають уже не ручаями, а стрімким потоком, біля пунктів контролю номерків (далі пропускають лише зареєстрованих учасників) вже пробка, і Джеймс смикає мене, мовляв, давай ближче до старту рухатися, бо з таким натовпом не просунемося ніколи. Всі ваяють себеньки, я не йду, а пересуваюсь перескоками, бо шило уже заважає йти спокійно. Знову всі розділяються на два потоки - мінімарафонці і півмарафонці. Після моста вони розбіжаться у різні боки, і надалі їх розділятиме встановлений спеціально з цією метою паркан, щоб одне одному не заважали.
10:25 - уже біжимо, і я краєм ока помічаю розтяжку start над головою, але чомусь натовп людей не зупиняється, з думкою "ну, мабуть, це якийсь попереджувальний старт, початок же о 10:30", я біжу далі, Джеймс вшкварив кудись уперед, я махаю рукою підтягнутим і незворушним полісменам у чорному (в чорній щільній формі в такий чудовий день, ото халепка), які ланцюгом стоять на першій ділянці моста, і розумію, що зупинятися ніхто не збирається, і це УЖЕ траса. Це єдине, що спантеличило і не сподобалося, де ж веселий відлік вголос, де оголошення забігу, але дуже швидко спантеличення вівитрюється, бо ти на висоті пташиного польоту над одним з найпрекрасніших міст землі, і сонце світить тобі прямо в пику, і вітер смикає за волосся, і люди навколо яскраві, теж усміхнені, у різнокольорових футболках, капелюшках, костюмах, прапорах, і ось ноги уже самі тебе несуть уперед, і шурхіт кросівок по асфальту і тупіт тисяч ніг, як биття величезного серця зливається в один ритм. Щастя роспирає зсередини, хочеться співати, обіймати всіх навколо - але на ходу це не дуже зручно.
Біжу у своє задоволення (як виявилося, з середнім кроком 5:30), бо намагатися обігнати когось при такій щільності ніг на метр квадратний, плюс ще й під ухил не те що немає сенсу, а й небезпечно. Спускаємося з моста, виходимо на пряму набережної і тут починаються болільники. Вони кричать, аплодують, скандують, свистять, тримають плакати, а невдовзі вздовж траси зявляються сцени з рок-гуртами, традиційними виконавцями фадо, дівчатами в циліндрах, і ще, і ще.
І ось попереду починають виднітися надуті "ворота", і спочатку думаєш, що це фініш, але ні, там ще одні, а за ними ще кілька - спонсори. Тому все ще не пришвидшуюся, хоча можна було б - щільність людей уже значно менша. Але ось і поворот, а там - величезними літерами - МЕТА. І я починаю реготати, і від того вповільнююся, хоча навпаки треба красиво вшкварити гірською ланню, бо це португальською ФІНІШ. І там ось.
11:06 - організація фінішу досконала. Ніяких болільників на навколофінішній ділянці, всі фінішери проходять 20 метрів і розділяються на кілька коридорів, на першому людському "турнікеті" всі отримують медальку, за кілька метрів далі - ще один наплічник з пляшкою води, батончиком і гелем, наступний - банан, і ще далі - о щастя - морозивко. Після кожного коридору - їх здається, 6 потоків, величезна галявина, де можна валятися, розминатися, їсти своє морозивко, або вибігти за її огорожу і кинутися обійматися зі своєю групою підтримки. Видихаю, я щаслива.
Мушу сказати, що коли ми їхали додому перевдягатися, то з вікна електрички, яка йшла повз трасу, було видно тисячі і тисячі людей, які просто гуляли трасою. Бабусі, мами з візочками, цілі родини - з стартовими номерами, але ніхто не біг. Підозрюю, бажання прогулятися мостом раз на рік настільки спокусливе, що можна і стартовий внесок за це заплатити.
Вибачте за мобілофоточки.
Коли людина, яку я вважаю головним спеціалістом по Португалії в Україні, сказала, що там немає чого сподіватися на радощі на пивних просторах, прийшла думка, що я буду не я, якщо не знайду, чим потішитися. Я собою лишилася :) І відсвяткувала день народження на фестивалі португальського пива у Лерії.
Мис Ро́ка, мис да Рока (порт. Cabo da Roca «Ка́бу да Ро́ка») — найзахідніша точка Португалії, Європи і в цілому Євразійського континенту, що видається в Атлантичний океан. Так каже вікі. Але що ця суха статистика може сказати про один з найкращих днів мого життя? Нічого. Ні-чо-гі-сінь-ко. Крім того, що він пройшов на краю світу.
Це з серії "а поговорити?"От скажіть, ви як ставитеся до мистецтва? Що викликає у вас захват і змушує серце пропускати удари? Від чого ви отримуєте естетичну насолоду?
Вирішила, що періодично ділитимусь знахідками чудового, що роблять у нас. Так, це вже не супер нове віяння, але ми ж не про тенденції, а про хороше. І, якось зовсім не дивно, що все це стосується їжі.
Про Plateful я уже захоплено покричала у фб, тепер спокійно і врівноважено ще раз. Журнал дуже і дуже приємний. От саме це слово - "приємний". Бо він тішить і око, і усвідомлення того, що рецепти цілком придатні для використання в наших реаліях, і тим, що це не суто кулінарна періодика, а видання, що торкається красивого, здорового, смачного у різних проявах. Ніколи не бачена мною концепція побудови змісту в рамках 5 прийомів їжі - тобто обов'язково щось про сніданок, полуденок, обід, вечерю і підвечірок. І не лише про їжу, як харч, а й про їжу духовну, тобто "на поговорити". Я не кажу вже про фантастичні фото й ілюстрації. І помітно, дуже помітно, що робили "як для себе". Я страшенно втішена появою. Несамовито рекомендую шукати, читати і підтримувати. 38 грн. за номер
Про Plateful я уже захоплено покричала у фб, тепер спокійно і врівноважено ще раз. Журнал дуже і дуже приємний. От саме це слово - "приємний". Бо він тішить і око, і усвідомлення того, що рецепти цілком придатні для використання в наших реаліях, і тим, що це не суто кулінарна періодика, а видання, що торкається красивого, здорового, смачного у різних проявах. Ніколи не бачена мною концепція побудови змісту в рамках 5 прийомів їжі - тобто обов'язково щось про сніданок, полуденок, обід, вечерю і підвечірок. І не лише про їжу, як харч, а й про їжу духовну, тобто "на поговорити". Я не кажу вже про фантастичні фото й ілюстрації. І помітно, дуже помітно, що робили "як для себе". Я страшенно втішена появою. Несамовито рекомендую шукати, читати і підтримувати. 38 грн. за номер
Не минуло й півроку - так останнім часом можна починати кожен допис з серії wanderlust. Хай часу зараз і більше, але не так багато натхнення. І тим не менш, а раптом же ж комусь стане в пригоді. Для вас, мої друзі-пиволюби.
Коли я сказала, що знайду пиво і в Італії, дехто крутив пальцем біля скронь - яке пиво в Італії, ти що, вино і просекко. Але хто шукає, той завжди знайде.
Почнемо з того, що у Флоренції навіть брюпаби є. Ми знайшли три. Один - як ведеться, випадково.
Birreria Artigianale Il Bovaro(Via Pisana, 3r) лишила дуже змішані почуття, бо ціни на їжу, і їжа в цілому дуже і дуже, такої смачної пасти з лісовими грибами і труфелями я не їла ніколи, але головним чином нас цікавило пиво, а воно... дуже специфічне, дуже. Не знаю, чим зумовлений такий дивний смак, може, вони воду з Арно неочищену беруть, але якщо в темному гіркота начорно обсмаженого солоду ще перебиває цей дивний смак, то у боку - ні. Власник і головний пивовар - явно прибічник окультизму, на стінах різноманітні символи, книжки, аромати на кранах (!) і побічні штуки. Загадкова місцина в цілому. Ціновий рівень середній, приймають картки.
Коли я сказала, що знайду пиво і в Італії, дехто крутив пальцем біля скронь - яке пиво в Італії, ти що, вино і просекко. Але хто шукає, той завжди знайде.
Почнемо з того, що у Флоренції навіть брюпаби є. Ми знайшли три. Один - як ведеться, випадково.
Birreria Artigianale Il Bovaro(Via Pisana, 3r) лишила дуже змішані почуття, бо ціни на їжу, і їжа в цілому дуже і дуже, такої смачної пасти з лісовими грибами і труфелями я не їла ніколи, але головним чином нас цікавило пиво, а воно... дуже специфічне, дуже. Не знаю, чим зумовлений такий дивний смак, може, вони воду з Арно неочищену беруть, але якщо в темному гіркота начорно обсмаженого солоду ще перебиває цей дивний смак, то у боку - ні. Власник і головний пивовар - явно прибічник окультизму, на стінах різноманітні символи, книжки, аромати на кранах (!) і побічні штуки. Загадкова місцина в цілому. Ціновий рівень середній, приймають картки.
Я люблю красиве, я люблю подорожі, я люблю гарний декор, але, зізнаюся чесно, досі існування журналів-настроїв типу Kinfolk/Cereal/ваш варіант мене дещо спантеличувало. Вони дорогі і мені незрозумілі. Такі журнали я радо погортаю в електронному варіанті, а краще піду почитаю якісь гарно зняті рецепти.
Але. Але буває так, що такий журнал-настрій виринає з хвиль світобудови зненацька, і виявляється, що ви з ним колихаєтеся на одній і тій самій хвилі. Резонуєте в унісон. Тобі приємна кольорова гама, стиль фото, слова і відчуття коротких історій. А до того ж вивялється, що це свій, а не закордонний продукт. Що це кавалок мрій і сподівань маленького кола людей, які взялися за руки і покликали інших, що навіть ноги проекту ростуть з довіри натовпу незнайомців - краудфндингу. І ти думаєш, хай йому грець, чому не підтримати цю довіру теж, коли в тобі луною розкочується тепло. Ну, так вийшло. Поцілили в десятку. Що ще з вами робити, La Boussole. Ще є над чим працювати і що вдосконалювати, але я в вас вірю.
Перший номер - Одеса. Другий - Львів. Що далі, вигадники?
Але. Але буває так, що такий журнал-настрій виринає з хвиль світобудови зненацька, і виявляється, що ви з ним колихаєтеся на одній і тій самій хвилі. Резонуєте в унісон. Тобі приємна кольорова гама, стиль фото, слова і відчуття коротких історій. А до того ж вивялється, що це свій, а не закордонний продукт. Що це кавалок мрій і сподівань маленького кола людей, які взялися за руки і покликали інших, що навіть ноги проекту ростуть з довіри натовпу незнайомців - краудфндингу. І ти думаєш, хай йому грець, чому не підтримати цю довіру теж, коли в тобі луною розкочується тепло. Ну, так вийшло. Поцілили в десятку. Що ще з вами робити, La Boussole. Ще є над чим працювати і що вдосконалювати, але я в вас вірю.
Перший номер - Одеса. Другий - Львів. Що далі, вигадники?
Я дуже люблю смачно поїсти. Раніше (це, здається, було в минулому житті) однією з улюблених розваг було знайти новий заклад з цікавим меню, любити його, водити туди друзів, або ходити з друзями у знайдені ними скарби. Але уже роки два-два з половиною в ресторани я ходжу винятково на запрошення друзів, найчастіше з якогось приводу.
Хлібопічка - чудовий винахід людства. Але коли є час і натхнення...
Ніщо не пахне так, не гріє так долоні, як свіжоспечений хліб, який ти вимісив, вичекав, висидів перед піччю, і витримав, поки він вистигне. Останнє, запевняю вас, найважче.
Хліб з дробиною (твердими залишками пивного сусла)
Знаючи мою любов до пива, думаю, ніхто не подивується з рецепта. Я дуже давно на нього заглядалася, і нарешті, мені в руки потрапив головний складник (дякую-дякую причетним). Після першої випічки я вже знаю, що треба змінити і додати, і наступний буде ідеальним. Таким:
- 300 г пшеничного борошна (+ 1-2 жмені, якщо буде потреба)
- 210 г цільнозернового борошна
- 50-60 г дробини
- 2 ч.л. швидкодіючих дріжджів
- 1 ч.л. солі
- 3-4 гілочки чебреця/розмарину/обох/вашваріанттравички
- вода
- олія для змащування
- мультизернове борошно чи кукурудзяна крупа для посипання
Про борошно. Ноги цього рецепта ростуть з американських блогів, тому що вони мають на увазі під "хлібним борошном" я вам не скажу, так само, як і не скажу відповідності його вологості/клійковини нашому звичайному пшеничному борошну. Я завжди беру пшеничне борошно "Київмлин". Підозрюю, що наше якесь більш вологе, тому була подреба додавати, надто вже липке тісто виходило згідно з оригінальним рецептом. А інші види останнім часом закуповую ящиками у Діамант-ЛТД, дуже мені подобається і ціна, і якість, і цільнозернове, і гречане, і вівсяне, і мультизернове, і суміш екопластівців для домашньої граноли - все беру напряму у них. Так от, дії і магічні паси наступні.
Спочатку треба подумати про щось хороше. А потім - про те, яким гарним і запашним буде цей хлібчик. А він буде, чесно-чесно. Залити трави склянкою води, довести до кипіння, накрити кришкою, настояти хвилин 15-20. Витягнути травичку, долити водою до 450 мл.
Змішати борошно, дробину, сіль, дріжджі у мисці, зробити колодязь і влити половину води, поступово вмішуючи в неї борошно. Коли вся вода змішається у клійке тісто, долийте другу половину води і розмішайте тісто. Воно буде липке, але має бути в міру липким, а не зовсім рідким, тут уже довіряйте інтуіції і додавайте пшеничного борошна, якщо треба. Мені довелося додати дві жмені.
Накрийте плівкою і поставте на 10 хвилин у тепле місце (я ставлю на батарею, вона у мене не дуже гаряча, якщо ваші шпарять, ставте поруч на стільчик).
Беремо дошку, змащуємо її олією, змащуємо олією іншу миску і руки і обережно дістаємо тісто. На дошці розплескуємо - не тягнемо, не рвемо - тісто у більш-менш подобу прямокутника, уявно ділимо його на третини і складає праву третину на середню, а ліву на їх обидві. Тобто, прямокутник тепер складено, як лист у євроконверт, у три шари. І цей довгий прямокутник складаємо навпіл. Кладемо тісто назад у змащену олією миску, накриваємо плівкою і ставимо у тепле місце ще на 10 хвилин.
Повторюємо складання ще двічі з проміжками у 10 хвилин, тобто, в цілому, ми його склали тричі.
Після цього лишаємо підходити на годину.
Тепер дошку притрушуємо борошном і вистеляємо миску рушником, який теж щедро притрушуємо борошном - для цього я брала мультизернове. Дістаємо тісто, ще раз складаємо третинками і навпіл, і акуратно підтягуємо краї під низ, робимо півкулю, і викладаємо в миску на рушник. Накриваємо плівкою і лишаємо на останнє виростання хвилин на 30-40.
Поки хліб росте, вмикаємо пічку грітися до 250С з деко всередині. На розпечене деко обережно (!) викладаємо хліб швом вниз і одразу у піч, яку прикручуємо до 230С.
Печемо 30-40 хвилин, але з 30 поглядаємо на хліб, якщо починає пригорати - перевіряємо. Я б потримала 50 хвилин, бо витягнутий з печі хліб ще годину доходить і допікає себе сам, але зараз холодно, і він швидше вистигає, тому влітку, безумовно, 40 хвилин, а зараз хвилин 50.
І б'ємо себе по руках, щоб одразу не відкраяти шматок. Бо це щось неописуване.
Він просто красунчик.
І ГОЛОВНЕ. Навіть без дробини він прекрасно смакуватиме, вірте мені. Просто додайте на 50 мл води менше
Ніщо не пахне так, не гріє так долоні, як свіжоспечений хліб, який ти вимісив, вичекав, висидів перед піччю, і витримав, поки він вистигне. Останнє, запевняю вас, найважче.
Хліб з дробиною (твердими залишками пивного сусла)
Знаючи мою любов до пива, думаю, ніхто не подивується з рецепта. Я дуже давно на нього заглядалася, і нарешті, мені в руки потрапив головний складник (дякую-дякую причетним). Після першої випічки я вже знаю, що треба змінити і додати, і наступний буде ідеальним. Таким:
- 300 г пшеничного борошна (+ 1-2 жмені, якщо буде потреба)
- 210 г цільнозернового борошна
- 50-60 г дробини
- 2 ч.л. швидкодіючих дріжджів
- 1 ч.л. солі
- 3-4 гілочки чебреця/розмарину/обох/вашваріанттравички
- вода
- олія для змащування
- мультизернове борошно чи кукурудзяна крупа для посипання
Про борошно. Ноги цього рецепта ростуть з американських блогів, тому що вони мають на увазі під "хлібним борошном" я вам не скажу, так само, як і не скажу відповідності його вологості/клійковини нашому звичайному пшеничному борошну. Я завжди беру пшеничне борошно "Київмлин". Підозрюю, що наше якесь більш вологе, тому була подреба додавати, надто вже липке тісто виходило згідно з оригінальним рецептом. А інші види останнім часом закуповую ящиками у Діамант-ЛТД, дуже мені подобається і ціна, і якість, і цільнозернове, і гречане, і вівсяне, і мультизернове, і суміш екопластівців для домашньої граноли - все беру напряму у них. Так от, дії і магічні паси наступні.
Спочатку треба подумати про щось хороше. А потім - про те, яким гарним і запашним буде цей хлібчик. А він буде, чесно-чесно. Залити трави склянкою води, довести до кипіння, накрити кришкою, настояти хвилин 15-20. Витягнути травичку, долити водою до 450 мл.
Змішати борошно, дробину, сіль, дріжджі у мисці, зробити колодязь і влити половину води, поступово вмішуючи в неї борошно. Коли вся вода змішається у клійке тісто, долийте другу половину води і розмішайте тісто. Воно буде липке, але має бути в міру липким, а не зовсім рідким, тут уже довіряйте інтуіції і додавайте пшеничного борошна, якщо треба. Мені довелося додати дві жмені.
Накрийте плівкою і поставте на 10 хвилин у тепле місце (я ставлю на батарею, вона у мене не дуже гаряча, якщо ваші шпарять, ставте поруч на стільчик).
Беремо дошку, змащуємо її олією, змащуємо олією іншу миску і руки і обережно дістаємо тісто. На дошці розплескуємо - не тягнемо, не рвемо - тісто у більш-менш подобу прямокутника, уявно ділимо його на третини і складає праву третину на середню, а ліву на їх обидві. Тобто, прямокутник тепер складено, як лист у євроконверт, у три шари. І цей довгий прямокутник складаємо навпіл. Кладемо тісто назад у змащену олією миску, накриваємо плівкою і ставимо у тепле місце ще на 10 хвилин.
Повторюємо складання ще двічі з проміжками у 10 хвилин, тобто, в цілому, ми його склали тричі.
Після цього лишаємо підходити на годину.
Тепер дошку притрушуємо борошном і вистеляємо миску рушником, який теж щедро притрушуємо борошном - для цього я брала мультизернове. Дістаємо тісто, ще раз складаємо третинками і навпіл, і акуратно підтягуємо краї під низ, робимо півкулю, і викладаємо в миску на рушник. Накриваємо плівкою і лишаємо на останнє виростання хвилин на 30-40.
Поки хліб росте, вмикаємо пічку грітися до 250С з деко всередині. На розпечене деко обережно (!) викладаємо хліб швом вниз і одразу у піч, яку прикручуємо до 230С.
Печемо 30-40 хвилин, але з 30 поглядаємо на хліб, якщо починає пригорати - перевіряємо. Я б потримала 50 хвилин, бо витягнутий з печі хліб ще годину доходить і допікає себе сам, але зараз холодно, і він швидше вистигає, тому влітку, безумовно, 40 хвилин, а зараз хвилин 50.
І б'ємо себе по руках, щоб одразу не відкраяти шматок. Бо це щось неописуване.
Він просто красунчик.
І ГОЛОВНЕ. Навіть без дробини він прекрасно смакуватиме, вірте мені. Просто додайте на 50 мл води менше
Я, якщо чесно, люблю брюсельську капусту і просто відвареною, і в супику, смакує вона мені. Але як мати трошки часу і натхнення, можна зробити геніальний, не побоюся цього слова, гарнір.
Як уже хочеться весни.
Щоб повернувся кіт.
Почати бігати частіше і уже на велику катати в басейн. Почати, нарешті, розганятися на півмарафон.
Сидіти на травичці. Розжитися термо-кружкою і пити каву десь у парках. На самоті і з друзями, з книжками і просто з небом.
Фотографувати квіти. Просто більше фотографувати.
Хочеться скинути вже ці парки-куртки-шалики (так, навіть їх). Хочеться суконь і балеток. Гарних джазових і не лише концертів. Виставок і ярмарків.
Хочеться ремонта і подорожей, чи хоча б квитків.
І щоб ця зима, яка триває уже 15 місяців, скінчилася, врешті-решт. Можна навіть без усього вищеперерахованого, хоча, травичка буде, як не крути.
Чи любите ви гливи так, як люблю їх я?По-перше, вони красиві. Ну серйозно.
По-друге, як на мене, у них набагато яскравіший смак за ті ж печериці, і коштують вони дешевше, і є цілий рік, на відміну від інших грибів.
Коли ти уже бував у якомусь музеї, повторні візити перетворюються на вишукування "великодніх яєць".
Наприклад, ось у скандинавсьцій секції крізь кучугури снігу йде... верблюд.
Або ось вівці, що подолали закони земного тяжіння
Знову скандинавська секція - і голі діви з крилами
Український прапор серед натовпу футбольних болільників
У полі соняхів на пледику занурена у любощі пара (не будемо турбувати їх спокій)
Велосипедист, який довів, що земля - це диск, і ось він, його край
Працівник заводу, що малює гномиків на цистернах
Або четверо здорових лбів, які зависли над моделлю шоколадної фабрики Lindt, де можна натиснути на кнопку, і всередині почнеться рух, шоколадки їздитимуть по фабриці, заїжджатимуть в "обгортальні" цехи, і врешті-решт, тобі випаде маленька шоколадка. Шоколадка маленька, а радощів повні штані.
А взагалі, там, як завжди, круто, і більш-менш невдовзі обіцяють італійську секцію.
А взагалі, там, як завжди, круто, і більш-менш невдовзі обіцяють італійську секцію.
Нині дуже популярні скретч-мапи, де треба стирати покриття з країни, де ти побував, і поступово настінна мапа стає кольоровою. А у нас отака тревел-мапа. Незмінна уже 5 років традиція відправляти за можливості з кожного нового міста листівку додому. Підписуємо з Ра по черзі. І вже вкотре кажу - це так кльово, повернутися з мандрів, пірнути з головою в будні, а тут раз - і в скриньці листівка, шматочок подорожі, що нагадує про реальність минулого, що ти не вигадав ці краї, що вони тобі не наснилися, ти справді був там. Ну і на звороті якісь особливі слова чи настрої саме цієї поїздки.
Така собі колекція: Львів, Цюрих, Брюгге, Інсбрук, Стокгольм, Койкнхоф, Мельк, Амстердам, Фюссен, Будапешт, Пекін, Тянцзинь, Санкт-Петербург, Львів, Тілбург, Любек, Гамбург, Вільнюс, Одеса, Барселона, Зальцбург, Аахен, Кельн, Краків, Жирона, Дортмунд, Сеул, Сігтуна, Бамберг, Мюнхен, Рига, Флоренція, Нюрнберг, Стамбул, Нордлінген, Орно, Алкмар, Валенсія, Тиресо.
Хоча, судячи з усього, тепер поповнюватиметься вона не вельми часто... А ви відправляєте собі листівки з мандрів?
А давайте поговоримо про їжу?