Звісно, що жодна подорож не обійдеться без мацання місцевих котів. Але ще в жодній країні мені не траплялася киця, така канонічна, така відповідна духові своєї батьківщини. Голландська киця на велосипеді.
О, що у мене ще, що у мене є! Але, спочатку, історія.
Уже давно моє серце полонили керамічні номери будинків, з мозаїками, малюнками, просто гарні цифри, яких так багато на приватних будинках в Європі. Деякі будинки мають не просто номери, а окремі імена, так само гарно викладені керамічними кахлями. Звісно, Іспанія тут впевнено тримає першу сходинку мого особистого хіт-параду, але керамічні номери всюди чіпляють за себе моє серце. Спочатку я дуже хотіла привезти собі такий. Шукала у крамницях, на блошиних базарах, але то номер був непідходящий, то картинка якась така... І врешті-решт, після повернення з останньої подорожі, я спитала себе, нащо ускладнювати. А як же "підтримай національного виробника"? І тепер у мене є.
Уже давно моє серце полонили керамічні номери будинків, з мозаїками, малюнками, просто гарні цифри, яких так багато на приватних будинках в Європі. Деякі будинки мають не просто номери, а окремі імена, так само гарно викладені керамічними кахлями. Звісно, Іспанія тут впевнено тримає першу сходинку мого особистого хіт-параду, але керамічні номери всюди чіпляють за себе моє серце. Спочатку я дуже хотіла привезти собі такий. Шукала у крамницях, на блошиних базарах, але то номер був непідходящий, то картинка якась така... І врешті-решт, після повернення з останньої подорожі, я спитала себе, нащо ускладнювати. А як же "підтримай національного виробника"? І тепер у мене є.
Якщо ви будете в Гарлемі чи Амстердамі, чи десь поруч, от вам варіант денної велоподорожі, яка мене особисто, дуже і дуже потішила - 60 км навколо квітів, сиру і пива.
Пересуватися Голландією на величку можна у два способи – короткими і ефективними, чи довшими і мальовничими. Короткі вам промалює гугл, а довші – це система перетинів, knooppunt, маршрут можна розробити собі тут. Кожне перехрестя велодоріжок понумероване, тому наш маршрут Гарлем-Альсмер виглядав ось так - 74-53-54-55-58-63-94-91-96. Ці перетини собі можна просто записати і орієнтуватися на них. Крім того, є ще помаркована система загальнонаціональних рекреаційних маршрутів.
Радощі почалися з того, що сама дорога до Альсмера була фантастично, невимовно, захопливо і мововідбирально красива. Ранковий туман, безкраї полі, промені сонця крізь листя, сонні вівці, бадьорі велосипедисти. Якби я зупинялася пофотографувати все, ми не доїхали б ніколи.
Нарешті добираємося до Flora Holland, яка злилася з квітковими аукціонами 2008 року, тому і на логотип, сайт, і назву краще орієнтуватися їхню. Aalsmeer Flower Auction (Bloemenveiling Aalsmeer) – це найбільший квітковий аукціон світу з середнім денним оборотом в 20 млн штук. Переважна більшість квітів планети продається саме тут. Крім того, будівля, в якій це все відбувається, є найбільшою будівлею у світі (у проекційній категорії, з площею 990 тисяч метрів квадратних). Система продажів не змінюється уже сто років, тобто, алгоритми і категорії лишаються, змінюється лише екран – з стіни з віконцями для цифр на повністю цифровий. Самі торги цікаві, але те, як квіти фасують по замовленням і відправляють у логістичні цехи – це просто фантастика, велетенський вулик, злагоджений і стрімкий, словами дуже важко передати. Але будьте готові до того, що доведеться прокинутися рано, бо допуск відвідувачів починається з 7 ранку і закінчується в 11, але ми приїхали перший раз у 10, і застали лише останні етажерки з квітами. Нам порадили приїхати з цими ж квитками наступного дня, у четвер. По четвергах години відвідування з 7 до 9, і торги закінчилися о 8 з чимось. Квіти розлітаються, як гарячі пиріжки :) Вся інформація про години роботи і ціни тут.
Працівники літають, як на бджоли, на маленьких помаранчевих всюдиходиках.
Аукціонні зразки демонструються в режимі реального часу.
Хтось закупився гарбузиками до Геловіну, а на розміри будівлі натякає внутрішня велопарковка і ооон той товариш на величку.
Чого тут тільки немає, і традиційні троянди, і нетрадиційні кислотно-зелені, і ось така загадкова капуста. Он на тлі проносяться стрімко соняхи. Етажерки з квітами виїжджають зі складів, по системі колій роз'їжджаються по потрібних хабах, звідки їх на всюдиходах розбирають працівники і тягнуть уже сформовані замовлення у логістичні відсіки.
Це досить специфічна розвага, не можу порадити її всім, але мені було страшенно цікаво.
Для розширення програми можна об’їхати навколо озера, на березі якого примостився Альсмер, кажуть, дуже гарно там, але ми поїхали далі, шукати сир.
Пересуватися Голландією на величку можна у два способи – короткими і ефективними, чи довшими і мальовничими. Короткі вам промалює гугл, а довші – це система перетинів, knooppunt, маршрут можна розробити собі тут. Кожне перехрестя велодоріжок понумероване, тому наш маршрут Гарлем-Альсмер виглядав ось так - 74-53-54-55-58-63-94-91-96. Ці перетини собі можна просто записати і орієнтуватися на них. Крім того, є ще помаркована система загальнонаціональних рекреаційних маршрутів.
Радощі почалися з того, що сама дорога до Альсмера була фантастично, невимовно, захопливо і мововідбирально красива. Ранковий туман, безкраї полі, промені сонця крізь листя, сонні вівці, бадьорі велосипедисти. Якби я зупинялася пофотографувати все, ми не доїхали б ніколи.
Нарешті добираємося до Flora Holland, яка злилася з квітковими аукціонами 2008 року, тому і на логотип, сайт, і назву краще орієнтуватися їхню. Aalsmeer Flower Auction (Bloemenveiling Aalsmeer) – це найбільший квітковий аукціон світу з середнім денним оборотом в 20 млн штук. Переважна більшість квітів планети продається саме тут. Крім того, будівля, в якій це все відбувається, є найбільшою будівлею у світі (у проекційній категорії, з площею 990 тисяч метрів квадратних). Система продажів не змінюється уже сто років, тобто, алгоритми і категорії лишаються, змінюється лише екран – з стіни з віконцями для цифр на повністю цифровий. Самі торги цікаві, але те, як квіти фасують по замовленням і відправляють у логістичні цехи – це просто фантастика, велетенський вулик, злагоджений і стрімкий, словами дуже важко передати. Але будьте готові до того, що доведеться прокинутися рано, бо допуск відвідувачів починається з 7 ранку і закінчується в 11, але ми приїхали перший раз у 10, і застали лише останні етажерки з квітами. Нам порадили приїхати з цими ж квитками наступного дня, у четвер. По четвергах години відвідування з 7 до 9, і торги закінчилися о 8 з чимось. Квіти розлітаються, як гарячі пиріжки :) Вся інформація про години роботи і ціни тут.
Працівники літають, як на бджоли, на маленьких помаранчевих всюдиходиках.
Аукціонні зразки демонструються в режимі реального часу.
Хтось закупився гарбузиками до Геловіну, а на розміри будівлі натякає внутрішня велопарковка і ооон той товариш на величку.
Чого тут тільки немає, і традиційні троянди, і нетрадиційні кислотно-зелені, і ось така загадкова капуста. Он на тлі проносяться стрімко соняхи. Етажерки з квітами виїжджають зі складів, по системі колій роз'їжджаються по потрібних хабах, звідки їх на всюдиходах розбирають працівники і тягнуть уже сформовані замовлення у логістичні відсіки.
Це досить специфічна розвага, не можу порадити її всім, але мені було страшенно цікаво.Для розширення програми можна об’їхати навколо озера, на березі якого примостився Альсмер, кажуть, дуже гарно там, але ми поїхали далі, шукати сир.
Ферма Clara Maria дуже зручно і близенько розташована від Альсмера, і згадка про неї вчасно знайшлася нам буквально напередодні поїздки на аукціон. Хазяї роблять не лише сир, а й клоги – традційні голландські дерев’яні капці. На все це можна не лише подивитися, а й взяти участь, щоправда, за попереднім записом. Ми ж просто приїхали скуштувати сир. Але «просто скуштувати» не обмежилося. Власники ферми і помічники прекрасно говорять англійською і влаштували нам прегарну годинку – зігріли кавою, бо день був прохолодний, поговорили про сир, свій і взагалі, нагодували ним в рамках дегустації. Ми нарешті відкрили таємницю, чому при такій кількості овець на полях, ніде немає овечого сиру. А річ у тім, що це все – м’ясні породи, які практично не дають молока. Сир Clara Maria – повністю з коров’ячого молока, напівтвердий, коли молодий, а з віком стає крихким, як пармезан. Є чистий сир, а є з найрізноманітнішими додатками, різного ступеню витримки – з травами, перцем, імбиром, горіхами, часником, кропивою (!), гірчицею, віскі – і бозна знає ще з чим. Деяким головкам – 20 років. Я думаю, на кожен смак знайдеться шматочок. Що особливо зручно – розрахуватися можна карткою і сир продають не лише цілими головками, але й нарізають. Якщо чемненько поводитися, дадуть нарізати особисто. І ще у них є кіт. Їдьте до них, у них чудово. А якщо потрапите в сезон – обов’язково записуйтеся на спільне сироваріння.
З уважченим сиром наплічником ми покатили далі в бік броварні De 7 Deugden. 7 Deugden – це сім чеснот, на противагу 7 гріхам. Вони не просто варять пиво під цим брендом, але є і контрактною броварнею, де варять інші броварі (це на сайті не нанонсується, але ми куштували таке пиво). Це ідеальний, на мій погляд, малий бізнес: гарненький будиночок житловий, а поруч ще одна будівля – броварня, склад, дегустаційна зала. Дуже гарне місце, де можна випити свіжого пива на вулиці, особливо, коли ноги трохи потомлені, сонце нарешті вийшло, і життя прекрасне. Запасіться готівкою, карткою розплатитися не вийде.
Гаага – це зелене-зелене полотно трамвайної колії, висока, некошена трава якої лоскоче трамваю пузико, тому всі трамваї у Гаазі (я думаю, що всі, хоча, можливо, лише цей, побачений мною маршрут) веселі реготунчики.
Це парки і палаци, загублені у них. І в них теж можна загубитися, бо гуляти там не заборонено.
Це одночасно схожий на школу чарівників і приморський готель будинок Європейського парламенту, і вигнутий будинок, який називається «круасан», а за ним інший, круглий, як бублик, щоправда, не знаю, чи називається він «бубликом».
Це відчуття близкості до Дельфта, бо навіть велосипеди з дельфтськими синіми млинами.
Це височенний хмарочос, здавалося б, недоречний серед гарненьких невисоких будиночків, але дуже гармонійний, з 42го поверху якого відкривається фантастичний краєвид, і на відкритій чи закритій оглядовій терасі можна пити каву, чай, вино (включено у квиток), і милуватися ним безкінечно.
Це коли ти йдеш майже порожніми суботніми вуличками у накинутій на плечі свитці X’U з гербом, і ззаду чуєш геть неочікуване «Слава Україні!», настільки неочікуване, що не одразу орієнтуєшся, але таки знаходиш і озвучуєш правильну відповідь, а потім до кінця дня усмішка не сходить з твого обличчя.
Це ранкова прогулянка Схевенінгеном, уже передмістям Гааги практично, широкою смугою піску, щедро всіяному дарами ще теплого моря, які завзято перебирають язикаті балакучі чайки, під пильним оком маяка і синього-синього неба.
Це один день, шматочок його, у картинках.
Еймоуден - наймолодше місто північної Голландії, одночасно прекрасне і потворне. Але є щось магічне в цих вечірніх чудовиськах теплоцентралей і демонічних сталевих гігантів-заводів, які витріщаються на тебе червоними очиськами, і маяках, і рибалках, що ловлять сонце на вудку, і стоянках яхт, і найгарнішому відбійнику у світі, де рибки виблискують в світлі останніх променів сонця і фар.
Пащека річки Ей, яка несе маленькі і великі кораблі каналом аж до Амстердама.
Пащека річки Ей, яка несе маленькі і великі кораблі каналом аж до Амстердама.
Насправді, не на хвилиночку, а на півдня у якості перевалочного пункта між Києвом і Амстердамом рейсом Baltic Air. Такий варіант вигідний, з якого боку не глянь - квиток з довгою пересадкою-ночівлею найдешевший (навіть з урахуванням житла, ми зупинилися в пречудовому хостелі у центрі, в окремому даблі за 23 євро зі сніданком мюслі-кава), і нове місто подивитися завжди цікаво. Сорок хвилин з аеропорта до центру міста автобусом (квиток в автоматі 60 центів). І цим ми закрили всі країни Прибалтики - всюди свого носа всунули.
Рига - це як Львів, але з морем за 20 хвилин електричкою і широкою річкою. Такі ж вузькі бруковані вулички, такі ж чисельні шпилі, церкви, старі гарні будинки з високими стелями, вуличні каварні, широкі підвіконня і незвичайні вікна й двері, таке ж бажання загубитися і не знайти дороги додому. Такі ж хованки з сонцем між домами у вузьких провулках. Таке ж переважно компотисте пиво. Єдине, дуже дивно чути російську більше за латиську. І музею окупації у Львові немає.
Рига - це як Львів, але з морем за 20 хвилин електричкою і широкою річкою. Такі ж вузькі бруковані вулички, такі ж чисельні шпилі, церкви, старі гарні будинки з високими стелями, вуличні каварні, широкі підвіконня і незвичайні вікна й двері, таке ж бажання загубитися і не знайти дороги додому. Такі ж хованки з сонцем між домами у вузьких провулках. Таке ж переважно компотисте пиво. Єдине, дуже дивно чути російську більше за латиську. І музею окупації у Львові немає.
Я зовсім забула, що недорозповіла вам про пригоди маленького міського стокгольмського величка. На третій день мій коник (який там потрапив під руку) мене ненавидів, бо я заперла його у ліс. Ну як, ліс, не те щоб дуже і зовсім ліс, але не міські асфальтовані доріжки точно. Щоправда, цього шматочка було зовсім трошки, бо дороги у Швеції практично всюди і-де-аль-ні. Ну, на фото помітно. Але коли ти пхекаєш, пітнієш і преш вгору на величку з трьома передачами, а повз тебе - вжуууу - пролітає шосейник, одночасно в голові борюкаються дві думки "ой, злякалась, як же ж швидко" і "от дурепа, понесло тебе". Тим не менш, краєвиди компенсують усе. Бутерброд зжувала на березі гарнесенького відпочинкового місця Хеласгарден, а потім таки в ліс. Менше слів, більше картинок, 26 км.
Позаминулого року ми випадково потрапили на фестиваль кави (ігристого іспанського вина), минулого року, так само випадково, на фестиваль вина в Будапешті. Враховуючи, що наш профільний напій - пиво, ми вирішили виправити цю дивну тенденцію і невипадково потрапити на фестиваль пива. Що і зробили цього року на одній з наших улюблених броварень. De Molen проводили вже шостий фестиваль Borefts, і саме під нього ми підлаштували відпустку до дня народження Ра.
Минулої подорожі до Стокгольма ми вже були на архіпелазі, там, куди найпростіше дістатися - у Ваксхольмі. Цього разу ми теж не могли оминути цю окрасу, що є буквально у кількох країн світу, і знов рушили на архіпелаг.
Сьогодні ми з величком збиралися покрутити по Дротнінгхольму, але виявилося, що ні навколо палацу, ні взагалі по парку на велосипедах пересуватися заборонено О_О от і маєш. Хіба що попили кави з видом на палац і погагакали з гусочками. Їх там якісь незліченні кількості.
Я так і не зрозуміла, чому не можна в гості до королів на колесах, але ми з величком все одно зробили коло шведською country-side. І, якщо чесно, це виявилося цікавіше за палацові сади.
Головне, замінити величок на останній станції в Броммі, щоб вистачило часу покружляти. Сонце крізь мереживо проріджених осінню гілок, запах вологого каштанового листя, свіже (аж навіть трошки пару з рота видно) повітря, і чомусь такий щирий непояснюваний захват, що аж серце вистрибує з грудей і хочеться плакати.
Головне, замінити величок на останній станції в Броммі, щоб вистачило часу покружляти. Сонце крізь мереживо проріджених осінню гілок, запах вологого каштанового листя, свіже (аж навіть трошки пару з рота видно) повітря, і чомусь такий щирий непояснюваний захват, що аж серце вистрибує з грудей і хочеться плакати.
Стокгольмці, нарівні з голландцями, можуть бути неокентаврами нашого часу. Зростися з велосипедами - взагалі з них не злазити, бо для цього у Стокгольмі є всі умови - інфраструктура, велодоріжки з ідеальним покриттям всюди, а де нема доріжок - водії пропускають безумовно. Єдине, що обережно на перетинах з пішохідними доріжками, здається, тут вело- і пішо так і не поділили першість і важливість, тому кожен вважає, що пропустити повинні його.
Але крім цього у Стокгольмі є система промоції зеленого руху і Citybikes (http://www.citybikes.se). Я знаю, що подібні системи є у багатьох місцях світу, але спробувати її довелося лише тут, бо для оренди цих велосипедів не потрібен шведський ID. Це близько 100 точок у місті, де стоять велосипеди, які можна брати безкоштовно на 3 години з карткою абонементом. Абонемент на сезон (квітень-вересень) коштує 300 крон, на три дні - 165 (і це за умови, що просто взяти на прокат велосипед - 300 крон на день!). Дуже велика кількість людей їздить ними на роботу, просто по місту, і взагалі система - блиск. Герцогиня у захваті. І отак ми з величком вчора каталися Дюргорденом (один раз замінила його біля телевежі, щоб не проштрафити дозволені 3 години)
Але крім цього у Стокгольмі є система промоції зеленого руху і Citybikes (http://www.citybikes.se). Я знаю, що подібні системи є у багатьох місцях світу, але спробувати її довелося лише тут, бо для оренди цих велосипедів не потрібен шведський ID. Це близько 100 точок у місті, де стоять велосипеди, які можна брати безкоштовно на 3 години з карткою абонементом. Абонемент на сезон (квітень-вересень) коштує 300 крон, на три дні - 165 (і це за умови, що просто взяти на прокат велосипед - 300 крон на день!). Дуже велика кількість людей їздить ними на роботу, просто по місту, і взагалі система - блиск. Герцогиня у захваті. І отак ми з величком вчора каталися Дюргорденом (один раз замінила його біля телевежі, щоб не проштрафити дозволені 3 години)
У Стокгольмі дуже багато їдять на вулиці.
При чому це не чебуреки-хотдоги-бургери (хоча і не без них, безумовно), а цілком нормальна їжа, люди пьють йогурти на фонтанах, їдять салати чи пасту з пластикових пасочок на лавках. Офісні працівники через раз ходять на ланчі, а коли і йдуть у наближчий супермаркет і пасуться на буфеті, а потім обідають на сонечку.
- ось троє поважних бізнесменів (вартість трьох їхніх краваток, вочевидь, більше за мою зарплатню) мружаться у плямі світла між дерев і їдять найдешевше на площі морозивко
- ось юнак з розколошканою копицею волосся з одного боку голови (так, друга виголена) і в смарагдовій сорочці сьорбає каву зі своєї термо-чашки (кольору бургунді) і жує традиційну булочку з корицею і перлинним цукром. З-під вкорочених штанів визирають шкарпетки - одна смарагдово-зелена, одна кольору бургунді
- ось пара лежить на газоні, їсть бутерброди. Ідеальним колом їх у щільну облогу взяли качечки з озера неподалік. Оточили, мовчки, серйозно і осудливо дивляться на пару. Комусь або не полізе хліб у горло, або цей хтось поділиться.
- і ось я, поки все це конспектую в записник, однією рукою їм салатку з Hem. Фоточок їжі не буде (та невже), ось вам краще качечка
При чому це не чебуреки-хотдоги-бургери (хоча і не без них, безумовно), а цілком нормальна їжа, люди пьють йогурти на фонтанах, їдять салати чи пасту з пластикових пасочок на лавках. Офісні працівники через раз ходять на ланчі, а коли і йдуть у наближчий супермаркет і пасуться на буфеті, а потім обідають на сонечку.
- ось троє поважних бізнесменів (вартість трьох їхніх краваток, вочевидь, більше за мою зарплатню) мружаться у плямі світла між дерев і їдять найдешевше на площі морозивко
- ось юнак з розколошканою копицею волосся з одного боку голови (так, друга виголена) і в смарагдовій сорочці сьорбає каву зі своєї термо-чашки (кольору бургунді) і жує традиційну булочку з корицею і перлинним цукром. З-під вкорочених штанів визирають шкарпетки - одна смарагдово-зелена, одна кольору бургунді
- ось пара лежить на газоні, їсть бутерброди. Ідеальним колом їх у щільну облогу взяли качечки з озера неподалік. Оточили, мовчки, серйозно і осудливо дивляться на пару. Комусь або не полізе хліб у горло, або цей хтось поділиться.
- і ось я, поки все це конспектую в записник, однією рукою їм салатку з Hem. Фоточок їжі не буде (та невже), ось вам краще качечка
Про Сігтуну пишуть, що там почалася Швеція - це перше шведське місто, засноване ще далекого 980 року. Щодо особистості засновника - чи то був король Ерік Переможець, чи його син Олаф, якось однозначності немає. 250 років місто було столицею королівства, але потім його затьмарили Упсала і Стокгольм. У 19 сторіччі населення складало 600 чоловік, але з появою аеропорта Арланда на відстані 10 км, місцина пожвавішала. Ще пишуть, що на Сігтунщині найбільша кількість рунічних каменів у світі (ми знайшли 4). Але не пишуть іншого.
Коли я бігала 3 кола навколо маленького сусіднього острова зранку, рахунок між мамами і татами з дитячими возиками був 8:2 на користь тат. Чоловіків з дітьми тут не просто багато, а дуже багато, бо цілком офіційно тато може піти в декрет. І, судячи з моїх спостережень, багато хто такою можливістю не гребує. І всі вони гуляють з малюками з самісінького ранку. Хтось просто гуляє, хтось бавить на дитячому майданчику, хто загоряє на газоні, хтось бігає з возиками - такий собі важкий варіант бігу (а тут же бігають всі, ви не забули?).
От, скажімо, сидить на галявині парку тато. От наприклад, один, весь у білому, з абсолютно фантастичним на вигляд комбі возика і велосипеда, теж білим і темнобрунатним, одночасно хайтековим наче щойно з гоночної траси, і деревянозатишним, бавить немовлятко, а поруч лежить дивний білий-білий собака з витягнутою мордою, як у хорта, і довжелезним хутром, страшенно схожий на дракона з "Віднесених привидами". Тато і малюк регочуть, а пес згорнувся уроборосм і охороняє.
Тут зустрічаєш такі очевидні і прості речі, про які думаєш, це ж геніально, як до цього не додумався ніхто у нас? Наприклад, маленькі шведи, які гуляють у парках садочковими групами, всі одягнені в яскраві світловідбивні жилети, знаєте, як у будівельників, і на кожному жилеті контактний номер садочка. Це ж настільки просто - жилети не треба прати, просто витерти, якщо що, вони захищають одяг малечі, їх завжди добре видно, і якщо недайбоже, хтось кудись забрів, відбився, загубився, перший зустрічний уже зможе повідомити в садочок по вказаному на жилеті номеру. Геніально. Epic win.
Знову про татів. Доведеться визнати, що шведські чоловіки - найгарніші. Я не кажу стільки про статуру і риси обличчя (хоча і з першим, і з другим тут все ок), скільки про загальний вигляд. Вони всі охайні, стильні і впевнені в собі. Ці зачіски (хоча, інколи і просто стильно розколошкане волосся), гардероб, аксесуари... Так, я маю слабкість до такого стилю - casual business - різнокольорові сорочки, піджаки з латками на ліктях, твід, дрібний вельвет, джинс, мокасини, еспадрилі, сумки-поштарки. І шалики. І тут всі вони радують моє око.
Про татів і малюків було, а тепер про любов.
Vasterbron
От, скажімо, сидить на галявині парку тато. От наприклад, один, весь у білому, з абсолютно фантастичним на вигляд комбі возика і велосипеда, теж білим і темнобрунатним, одночасно хайтековим наче щойно з гоночної траси, і деревянозатишним, бавить немовлятко, а поруч лежить дивний білий-білий собака з витягнутою мордою, як у хорта, і довжелезним хутром, страшенно схожий на дракона з "Віднесених привидами". Тато і малюк регочуть, а пес згорнувся уроборосм і охороняє.
Тут зустрічаєш такі очевидні і прості речі, про які думаєш, це ж геніально, як до цього не додумався ніхто у нас? Наприклад, маленькі шведи, які гуляють у парках садочковими групами, всі одягнені в яскраві світловідбивні жилети, знаєте, як у будівельників, і на кожному жилеті контактний номер садочка. Це ж настільки просто - жилети не треба прати, просто витерти, якщо що, вони захищають одяг малечі, їх завжди добре видно, і якщо недайбоже, хтось кудись забрів, відбився, загубився, перший зустрічний уже зможе повідомити в садочок по вказаному на жилеті номеру. Геніально. Epic win.
Знову про татів. Доведеться визнати, що шведські чоловіки - найгарніші. Я не кажу стільки про статуру і риси обличчя (хоча і з першим, і з другим тут все ок), скільки про загальний вигляд. Вони всі охайні, стильні і впевнені в собі. Ці зачіски (хоча, інколи і просто стильно розколошкане волосся), гардероб, аксесуари... Так, я маю слабкість до такого стилю - casual business - різнокольорові сорочки, піджаки з латками на ліктях, твід, дрібний вельвет, джинс, мокасини, еспадрилі, сумки-поштарки. І шалики. І тут всі вони радують моє око.
Про татів і малюків було, а тепер про любов.
Vasterbron
Стокгольм - це місто, яке знову викликає у мене бажання кількарічної давнини - знімати все навколо і робити тисячу майже однакових знімків, бо попередній на мілліметр не такий прекрасний, як оригінал.
Він справляє враження неспішного і дуже любленого. Любленого у дрібничках і очевидно помітних речах. Він змушує навіть такого робота, як як (який щоразу, коли бачить в робочі години натовпи бігунів в будь-якій частині міста, і навколо озер, і серед офісних новобудов, знову питати "Коли вони всі працюють?") уповільнювати крок, сідати на лавку чи - ще краще - на якусь кам'яну огорожу повище і сидіти, нікуди не поспішати, дивитися, як Маларен несе свої води в обійми морю, а сонце лоскоче їй пузо. Немає нічого ліпшого цієї осені за таку мить, відерце кави і канебулен.
Мені здається - це найкраще, що може статися з містом, народитися на воді. Місто на 14 островах заворожує, зачаровує, гіпнотизує, можливо, через таку кількість води і мостів я втратила тут своє серце назавжди, я не знаю. Але вода - це не все. Раз у раз серед міста, просто з асфальту виринають скелі, які перетворюють звичайний будинок на фортецю, на замок, на лігво дракона. Стокгольм наповнює щастям аж до повискування маленьку дівчинку у мені, якак була колись закохана у Міо.
І ходити, човгати ногами по витертій до лиску бруківці, шурхотіти опалим листям, дихати холодним ранковим повітрям (так, тут уже осінь), і мало не плакати від щастя. Це мій Стокгольм. Мій, і лише мій на ще цілих два тижні. Й ідеальний саундтрек до цієї історіїї кохання - Wes Swing "Lullaby" з телефона на підвіконні
Сьогодні бігла 4й свій пробіг з номером за рік (так, не склалося зі змаганнями, сподіваюся надолужити у найближчому майбутньому, записую у маленький чарівний to-do list).
Рік тому 5 км на Київському півмарафоні було 30:10, а сьогодні 24:31. Будьмо відверті, я собою пишаюся, і оце зараз піду і візьму собі пиріжок (з чорницями).
Найцікавіше, кожна нова траса складніша, а час все одно кращає. І це так мотивує, якщо чесно, що не передати. Хочу бігати швидше і довше. Людські тренування поки що недоступні, але є над чим працювати і самостійно - бороти лінь, а то вона останнім часом перемагає. Навіть не знаю, чи потрібні тренування, бо я біжу не на результат, а в задоволення, але, як показує практика, рівень задоволення у таких випадках (змагальних) прямопропорційно залежить від результату.
А ви сьогодні бігли "під каштанами"?
Але його, власне, практично не було. Так само, як майже не було весни, зими і кінця осені. Без перебільшення - все губиться на тлі, або і просто не відбувається. Однак це буде осінь довгих мандрів (найдовших у моєму житті), мандрів до себе і мандрів до інших міст, великих валіз, великих планів, важливих рішень, змін, складання to-do списків на випадок цих змін. Я тільки прошу тебе, осінь, будь. Будь вже, прошу.
Будапешт
на довгий вікенд – це прекрасний варіант
відпочинку. Маршрут Візейра зазвичай
зовсім не перевантажений, і квитки
дешеві. Жити у квартирі в самісінькому
центрі можна за 30 євро за добу. Бігати
навколо Марґіта. Дивитися на Дунай.
Кататися на велосипеді. Намагатися не
думати про погане.
Колись ньокі, ліниві італійські вареники, у мене вийшли схожими... ем... на грудочки невідомого походження. Відтоді минуло багато часу, і мені знову закортіло спробувати. Що з того вийшло?
Багато рецептів, старих і свіжих для доброго ранку
Ще два види: бананове з вайсом і персикове з червоним елем.
Власне, все як тут, тільки до основи додаємо:
1. Бананове - 2 стиглі пюровані банани, 240 мл пшеничного пива (ми брали "КосмополитЪ")
2. Персикове - 3 стиглі пюровані персики без шкірки, 240 мл. червоного елю Rodbrau Gold.
Що може бути краще в таку погоду? Нічого.
Мене завжди трохи бентежила назва цієї випічки – «скони». Дуже вже нагадує «сконати», і звідти ростуть всілякі неприємні конотації, але якщо 10 разів поспіль сказати будь-яке слово, хай хоч і «огірок», сенс губиться, лишається лише набір літер і безпосередні асоціації – смак, запах, доторк, тощо. А от з чим-чим, а зі смаком і запахом у цих коржиків все гаразд.
300 мл пива (німецький вайс чи бельгійській віт, або пшеничне від «КосмополитЪ», яке одночасно нагадує їх обох, а ще трошки вайсбок, або мені здалося)
2 апельсина
500 г борошна (плюс/мінус скільки візьме тісто, мені знадобилося більше) півпакетика розпушувача
1 ч.л. солі
150 г копченого сиру
1,5 ст.л. сушеної шавлії (або свіжої, якщо знайдете)
Облийте апельсини окропом, витріть рушником, зніміть цедру і покрайте її. Вичавіть сік. Змішайте сік і пиво (обережно, піни буде багато). У мисці змішайте борошно, розпушувач, сіль, натертий сир, шавлію і потроху вливаючи рідину, замішуйте тісто. Якщо воно надто вологе, додайте ще трохи борошна, але не перестарайтеся, тісто повинно бути м’яким і не надто пружним, головне не забити його борошном. Розкачайте тісто у пласт завтовшки в 1,5-2 см і виріжте печивка. Викладіть на деко, вистелене кухарським папером, і в піч на 25-30 хвилин при 180С до золотавості. Вони прекрасні гарячими. Але гарячими їхня апельсиновість трохи забиває дух, хоча, з медом дуже незле, а от теплі чи навіть повторно розігріті, розрізані навпіл, намащені ніжним паштетом (наприклад, Pork, duck & port з Сільпа) вони грають таку симфонію з тим самим вайсом, а ще краще вітом – не передати. Апельсин перегукується з апельсином у пиві, шавлія – з коріандром, груба структура коржика – з ніжною суфлейністю паштету. Це той випадок, коли заплющуєш очі і можеш сказати лише «Ммммм». Ідеальна пара. Просто і-де-аль-на.
Ну що, поїхали, welcome сюди... Домучимо імпорт, а там далі, як на серце ляже
