Минулої подорожі до Стокгольма ми вже були на архіпелазі, там, куди найпростіше дістатися - у Ваксхольмі. Цього разу ми теж не могли оминути цю окрасу, що є буквально у кількох країн світу, і знов рушили на архіпелаг.
Сьогодні ми з величком збиралися покрутити по Дротнінгхольму, але виявилося, що ні навколо палацу, ні взагалі по парку на велосипедах пересуватися заборонено О_О от і маєш. Хіба що попили кави з видом на палац і погагакали з гусочками. Їх там якісь незліченні кількості.
Я так і не зрозуміла, чому не можна в гості до королів на колесах, але ми з величком все одно зробили коло шведською country-side. І, якщо чесно, це виявилося цікавіше за палацові сади.
Головне, замінити величок на останній станції в Броммі, щоб вистачило часу покружляти. Сонце крізь мереживо проріджених осінню гілок, запах вологого каштанового листя, свіже (аж навіть трошки пару з рота видно) повітря, і чомусь такий щирий непояснюваний захват, що аж серце вистрибує з грудей і хочеться плакати.
Головне, замінити величок на останній станції в Броммі, щоб вистачило часу покружляти. Сонце крізь мереживо проріджених осінню гілок, запах вологого каштанового листя, свіже (аж навіть трошки пару з рота видно) повітря, і чомусь такий щирий непояснюваний захват, що аж серце вистрибує з грудей і хочеться плакати.
Стокгольмці, нарівні з голландцями, можуть бути неокентаврами нашого часу. Зростися з велосипедами - взагалі з них не злазити, бо для цього у Стокгольмі є всі умови - інфраструктура, велодоріжки з ідеальним покриттям всюди, а де нема доріжок - водії пропускають безумовно. Єдине, що обережно на перетинах з пішохідними доріжками, здається, тут вело- і пішо так і не поділили першість і важливість, тому кожен вважає, що пропустити повинні його.
Але крім цього у Стокгольмі є система промоції зеленого руху і Citybikes (http://www.citybikes.se). Я знаю, що подібні системи є у багатьох місцях світу, але спробувати її довелося лише тут, бо для оренди цих велосипедів не потрібен шведський ID. Це близько 100 точок у місті, де стоять велосипеди, які можна брати безкоштовно на 3 години з карткою абонементом. Абонемент на сезон (квітень-вересень) коштує 300 крон, на три дні - 165 (і це за умови, що просто взяти на прокат велосипед - 300 крон на день!). Дуже велика кількість людей їздить ними на роботу, просто по місту, і взагалі система - блиск. Герцогиня у захваті. І отак ми з величком вчора каталися Дюргорденом (один раз замінила його біля телевежі, щоб не проштрафити дозволені 3 години)
Але крім цього у Стокгольмі є система промоції зеленого руху і Citybikes (http://www.citybikes.se). Я знаю, що подібні системи є у багатьох місцях світу, але спробувати її довелося лише тут, бо для оренди цих велосипедів не потрібен шведський ID. Це близько 100 точок у місті, де стоять велосипеди, які можна брати безкоштовно на 3 години з карткою абонементом. Абонемент на сезон (квітень-вересень) коштує 300 крон, на три дні - 165 (і це за умови, що просто взяти на прокат велосипед - 300 крон на день!). Дуже велика кількість людей їздить ними на роботу, просто по місту, і взагалі система - блиск. Герцогиня у захваті. І отак ми з величком вчора каталися Дюргорденом (один раз замінила його біля телевежі, щоб не проштрафити дозволені 3 години)
У Стокгольмі дуже багато їдять на вулиці.
При чому це не чебуреки-хотдоги-бургери (хоча і не без них, безумовно), а цілком нормальна їжа, люди пьють йогурти на фонтанах, їдять салати чи пасту з пластикових пасочок на лавках. Офісні працівники через раз ходять на ланчі, а коли і йдуть у наближчий супермаркет і пасуться на буфеті, а потім обідають на сонечку.
- ось троє поважних бізнесменів (вартість трьох їхніх краваток, вочевидь, більше за мою зарплатню) мружаться у плямі світла між дерев і їдять найдешевше на площі морозивко
- ось юнак з розколошканою копицею волосся з одного боку голови (так, друга виголена) і в смарагдовій сорочці сьорбає каву зі своєї термо-чашки (кольору бургунді) і жує традиційну булочку з корицею і перлинним цукром. З-під вкорочених штанів визирають шкарпетки - одна смарагдово-зелена, одна кольору бургунді
- ось пара лежить на газоні, їсть бутерброди. Ідеальним колом їх у щільну облогу взяли качечки з озера неподалік. Оточили, мовчки, серйозно і осудливо дивляться на пару. Комусь або не полізе хліб у горло, або цей хтось поділиться.
- і ось я, поки все це конспектую в записник, однією рукою їм салатку з Hem. Фоточок їжі не буде (та невже), ось вам краще качечка
При чому це не чебуреки-хотдоги-бургери (хоча і не без них, безумовно), а цілком нормальна їжа, люди пьють йогурти на фонтанах, їдять салати чи пасту з пластикових пасочок на лавках. Офісні працівники через раз ходять на ланчі, а коли і йдуть у наближчий супермаркет і пасуться на буфеті, а потім обідають на сонечку.
- ось троє поважних бізнесменів (вартість трьох їхніх краваток, вочевидь, більше за мою зарплатню) мружаться у плямі світла між дерев і їдять найдешевше на площі морозивко
- ось юнак з розколошканою копицею волосся з одного боку голови (так, друга виголена) і в смарагдовій сорочці сьорбає каву зі своєї термо-чашки (кольору бургунді) і жує традиційну булочку з корицею і перлинним цукром. З-під вкорочених штанів визирають шкарпетки - одна смарагдово-зелена, одна кольору бургунді
- ось пара лежить на газоні, їсть бутерброди. Ідеальним колом їх у щільну облогу взяли качечки з озера неподалік. Оточили, мовчки, серйозно і осудливо дивляться на пару. Комусь або не полізе хліб у горло, або цей хтось поділиться.
- і ось я, поки все це конспектую в записник, однією рукою їм салатку з Hem. Фоточок їжі не буде (та невже), ось вам краще качечка
Про Сігтуну пишуть, що там почалася Швеція - це перше шведське місто, засноване ще далекого 980 року. Щодо особистості засновника - чи то був король Ерік Переможець, чи його син Олаф, якось однозначності немає. 250 років місто було столицею королівства, але потім його затьмарили Упсала і Стокгольм. У 19 сторіччі населення складало 600 чоловік, але з появою аеропорта Арланда на відстані 10 км, місцина пожвавішала. Ще пишуть, що на Сігтунщині найбільша кількість рунічних каменів у світі (ми знайшли 4). Але не пишуть іншого.
Коли я бігала 3 кола навколо маленького сусіднього острова зранку, рахунок між мамами і татами з дитячими возиками був 8:2 на користь тат. Чоловіків з дітьми тут не просто багато, а дуже багато, бо цілком офіційно тато може піти в декрет. І, судячи з моїх спостережень, багато хто такою можливістю не гребує. І всі вони гуляють з малюками з самісінького ранку. Хтось просто гуляє, хтось бавить на дитячому майданчику, хто загоряє на газоні, хтось бігає з возиками - такий собі важкий варіант бігу (а тут же бігають всі, ви не забули?).
От, скажімо, сидить на галявині парку тато. От наприклад, один, весь у білому, з абсолютно фантастичним на вигляд комбі возика і велосипеда, теж білим і темнобрунатним, одночасно хайтековим наче щойно з гоночної траси, і деревянозатишним, бавить немовлятко, а поруч лежить дивний білий-білий собака з витягнутою мордою, як у хорта, і довжелезним хутром, страшенно схожий на дракона з "Віднесених привидами". Тато і малюк регочуть, а пес згорнувся уроборосм і охороняє.
Тут зустрічаєш такі очевидні і прості речі, про які думаєш, це ж геніально, як до цього не додумався ніхто у нас? Наприклад, маленькі шведи, які гуляють у парках садочковими групами, всі одягнені в яскраві світловідбивні жилети, знаєте, як у будівельників, і на кожному жилеті контактний номер садочка. Це ж настільки просто - жилети не треба прати, просто витерти, якщо що, вони захищають одяг малечі, їх завжди добре видно, і якщо недайбоже, хтось кудись забрів, відбився, загубився, перший зустрічний уже зможе повідомити в садочок по вказаному на жилеті номеру. Геніально. Epic win.
Знову про татів. Доведеться визнати, що шведські чоловіки - найгарніші. Я не кажу стільки про статуру і риси обличчя (хоча і з першим, і з другим тут все ок), скільки про загальний вигляд. Вони всі охайні, стильні і впевнені в собі. Ці зачіски (хоча, інколи і просто стильно розколошкане волосся), гардероб, аксесуари... Так, я маю слабкість до такого стилю - casual business - різнокольорові сорочки, піджаки з латками на ліктях, твід, дрібний вельвет, джинс, мокасини, еспадрилі, сумки-поштарки. І шалики. І тут всі вони радують моє око.
Про татів і малюків було, а тепер про любов.
Vasterbron
От, скажімо, сидить на галявині парку тато. От наприклад, один, весь у білому, з абсолютно фантастичним на вигляд комбі возика і велосипеда, теж білим і темнобрунатним, одночасно хайтековим наче щойно з гоночної траси, і деревянозатишним, бавить немовлятко, а поруч лежить дивний білий-білий собака з витягнутою мордою, як у хорта, і довжелезним хутром, страшенно схожий на дракона з "Віднесених привидами". Тато і малюк регочуть, а пес згорнувся уроборосм і охороняє.
Тут зустрічаєш такі очевидні і прості речі, про які думаєш, це ж геніально, як до цього не додумався ніхто у нас? Наприклад, маленькі шведи, які гуляють у парках садочковими групами, всі одягнені в яскраві світловідбивні жилети, знаєте, як у будівельників, і на кожному жилеті контактний номер садочка. Це ж настільки просто - жилети не треба прати, просто витерти, якщо що, вони захищають одяг малечі, їх завжди добре видно, і якщо недайбоже, хтось кудись забрів, відбився, загубився, перший зустрічний уже зможе повідомити в садочок по вказаному на жилеті номеру. Геніально. Epic win.
Знову про татів. Доведеться визнати, що шведські чоловіки - найгарніші. Я не кажу стільки про статуру і риси обличчя (хоча і з першим, і з другим тут все ок), скільки про загальний вигляд. Вони всі охайні, стильні і впевнені в собі. Ці зачіски (хоча, інколи і просто стильно розколошкане волосся), гардероб, аксесуари... Так, я маю слабкість до такого стилю - casual business - різнокольорові сорочки, піджаки з латками на ліктях, твід, дрібний вельвет, джинс, мокасини, еспадрилі, сумки-поштарки. І шалики. І тут всі вони радують моє око.
Про татів і малюків було, а тепер про любов.
Vasterbron
Стокгольм - це місто, яке знову викликає у мене бажання кількарічної давнини - знімати все навколо і робити тисячу майже однакових знімків, бо попередній на мілліметр не такий прекрасний, як оригінал.
Він справляє враження неспішного і дуже любленого. Любленого у дрібничках і очевидно помітних речах. Він змушує навіть такого робота, як як (який щоразу, коли бачить в робочі години натовпи бігунів в будь-якій частині міста, і навколо озер, і серед офісних новобудов, знову питати "Коли вони всі працюють?") уповільнювати крок, сідати на лавку чи - ще краще - на якусь кам'яну огорожу повище і сидіти, нікуди не поспішати, дивитися, як Маларен несе свої води в обійми морю, а сонце лоскоче їй пузо. Немає нічого ліпшого цієї осені за таку мить, відерце кави і канебулен.
Мені здається - це найкраще, що може статися з містом, народитися на воді. Місто на 14 островах заворожує, зачаровує, гіпнотизує, можливо, через таку кількість води і мостів я втратила тут своє серце назавжди, я не знаю. Але вода - це не все. Раз у раз серед міста, просто з асфальту виринають скелі, які перетворюють звичайний будинок на фортецю, на замок, на лігво дракона. Стокгольм наповнює щастям аж до повискування маленьку дівчинку у мені, якак була колись закохана у Міо.
І ходити, човгати ногами по витертій до лиску бруківці, шурхотіти опалим листям, дихати холодним ранковим повітрям (так, тут уже осінь), і мало не плакати від щастя. Це мій Стокгольм. Мій, і лише мій на ще цілих два тижні. Й ідеальний саундтрек до цієї історіїї кохання - Wes Swing "Lullaby" з телефона на підвіконні
Сьогодні бігла 4й свій пробіг з номером за рік (так, не склалося зі змаганнями, сподіваюся надолужити у найближчому майбутньому, записую у маленький чарівний to-do list).
Рік тому 5 км на Київському півмарафоні було 30:10, а сьогодні 24:31. Будьмо відверті, я собою пишаюся, і оце зараз піду і візьму собі пиріжок (з чорницями).
Найцікавіше, кожна нова траса складніша, а час все одно кращає. І це так мотивує, якщо чесно, що не передати. Хочу бігати швидше і довше. Людські тренування поки що недоступні, але є над чим працювати і самостійно - бороти лінь, а то вона останнім часом перемагає. Навіть не знаю, чи потрібні тренування, бо я біжу не на результат, а в задоволення, але, як показує практика, рівень задоволення у таких випадках (змагальних) прямопропорційно залежить від результату.
А ви сьогодні бігли "під каштанами"?
Але його, власне, практично не було. Так само, як майже не було весни, зими і кінця осені. Без перебільшення - все губиться на тлі, або і просто не відбувається. Однак це буде осінь довгих мандрів (найдовших у моєму житті), мандрів до себе і мандрів до інших міст, великих валіз, великих планів, важливих рішень, змін, складання to-do списків на випадок цих змін. Я тільки прошу тебе, осінь, будь. Будь вже, прошу.
Будапешт
на довгий вікенд – це прекрасний варіант
відпочинку. Маршрут Візейра зазвичай
зовсім не перевантажений, і квитки
дешеві. Жити у квартирі в самісінькому
центрі можна за 30 євро за добу. Бігати
навколо Марґіта. Дивитися на Дунай.
Кататися на велосипеді. Намагатися не
думати про погане.
Колись ньокі, ліниві італійські вареники, у мене вийшли схожими... ем... на грудочки невідомого походження. Відтоді минуло багато часу, і мені знову закортіло спробувати. Що з того вийшло?
Багато рецептів, старих і свіжих для доброго ранку
Ще два види: бананове з вайсом і персикове з червоним елем.
Власне, все як тут, тільки до основи додаємо:
1. Бананове - 2 стиглі пюровані банани, 240 мл пшеничного пива (ми брали "КосмополитЪ")
2. Персикове - 3 стиглі пюровані персики без шкірки, 240 мл. червоного елю Rodbrau Gold.
Що може бути краще в таку погоду? Нічого.
Мене завжди трохи бентежила назва цієї випічки – «скони». Дуже вже нагадує «сконати», і звідти ростуть всілякі неприємні конотації, але якщо 10 разів поспіль сказати будь-яке слово, хай хоч і «огірок», сенс губиться, лишається лише набір літер і безпосередні асоціації – смак, запах, доторк, тощо. А от з чим-чим, а зі смаком і запахом у цих коржиків все гаразд.
300 мл пива (німецький вайс чи бельгійській віт, або пшеничне від «КосмополитЪ», яке одночасно нагадує їх обох, а ще трошки вайсбок, або мені здалося)
2 апельсина
500 г борошна (плюс/мінус скільки візьме тісто, мені знадобилося більше) півпакетика розпушувача
1 ч.л. солі
150 г копченого сиру
1,5 ст.л. сушеної шавлії (або свіжої, якщо знайдете)
Облийте апельсини окропом, витріть рушником, зніміть цедру і покрайте її. Вичавіть сік. Змішайте сік і пиво (обережно, піни буде багато). У мисці змішайте борошно, розпушувач, сіль, натертий сир, шавлію і потроху вливаючи рідину, замішуйте тісто. Якщо воно надто вологе, додайте ще трохи борошна, але не перестарайтеся, тісто повинно бути м’яким і не надто пружним, головне не забити його борошном. Розкачайте тісто у пласт завтовшки в 1,5-2 см і виріжте печивка. Викладіть на деко, вистелене кухарським папером, і в піч на 25-30 хвилин при 180С до золотавості. Вони прекрасні гарячими. Але гарячими їхня апельсиновість трохи забиває дух, хоча, з медом дуже незле, а от теплі чи навіть повторно розігріті, розрізані навпіл, намащені ніжним паштетом (наприклад, Pork, duck & port з Сільпа) вони грають таку симфонію з тим самим вайсом, а ще краще вітом – не передати. Апельсин перегукується з апельсином у пиві, шавлія – з коріандром, груба структура коржика – з ніжною суфлейністю паштету. Це той випадок, коли заплющуєш очі і можеш сказати лише «Ммммм». Ідеальна пара. Просто і-де-аль-на.
Ну що, поїхали, welcome сюди... Домучимо імпорт, а там далі, як на серце ляже
Головний привід для гордості – морозиво з IPA і розмарином. Безумовно, хтось і до мене це робив, але для себе цей рецепт я вигадала сама (чим трохи пишаюся, будемо відверті) в моєму персональному світі. Основні дії практично аналогічні морозиву на стауті . Відмінність в тому, що молоко і вершки треба додати дві гілочки розмарину, довести до кипіння, вимкнути, накрити кришкою і дати постояти хвилин 15. Дістати розмарин, зварити основу згідно попередньої інструкції. До охолодженої основи додати 110 мл хорошого, суворо хмільного IPA, наприклад BrewDog Hardcore IPA, перемішати і готувати морозиву згідно інструкції вашої морозивниці.
60 мл темного насиченого пива, перевага надається стаутам і портерам
1/2 ч.л. солі
1,5 ч.л. розчинної кави
1 ч.л. ванільного екстракту
опціонально - шоколадні краплі бажаної кількості
240 мл молока
240 мл вершків (я брала 20%)
5 жовтків
120 г цукру
Спочатку - основа. Жовтки збити з цукром в густу білу піну. У сотейничку нагріти молоко і вершки майже до кипіння, вилити, енергійно розмішуючи, в жовтки, перелити крізь ситечко назад у сотейник і нагрівати до легкого загусання (тут головне не перегріти, інакше крем розшарується), або, якщо є харчовий термометр - до 80С, зважайте, що дуже густим він не буде. Перелити крем, дати вистигнути і на добу в холодильник. Розмішати у пиві сіль, каву, ваніль, об"єднати з кремом, перелити у морозивницю, готувати згідно інструкції. Вмішати шоколадні краплі, перелити в контейнер, поставити у морозилку, кілька разів перемішати в процесі вистигання. Бо-же-ствен-но! Ідеальна структура м"якого морозива, не застигає в камінь, легко набирається, навіть якщо тримати весь час в морозилці, а не переставляти в холодильник перед подачею. Однозначно повторюватиму.
Один мій колега жартівливо сварить мене, коли чує, що я додаю ром у випічку, мовляв, що за злочинне марнотратство продукту, а вчора, згідно його поглядів, я псувала пиво.
Пиріг, який зручно зробити за день до приходу гостей, не треба потім зайвий раз метушитися, а цей особливо гарненький влітку, бо холодний.
Простіше нема куди, насправді - з пісочного тіста печемо "корзинку" при 180С 15 хвилин.
Поки печеться основа, змішуємо в мисці блендером:
500 г fromage blanc (fromage frais)
2 столові ложки цукру
2 яйця
2 столові ложки кукурудзяного крохмалю
ягоди на свій смак (тут полуниці)
Збиваємо до однорідності, виливаємо у корзинку і печемо ще 30 хвилин при 160С. Даємо вистигнути і в холодильник.
Перед подачею можна прикрасити свіжими фруктами
Їздити на велосипеді у Валенсії так само природно, як дихати – ще б пак, з таким парком і вело доріжками. Звісно, їх не стільки, скільки в Амстердамі, але теж досить. Куди ж податися на велосипеді? Ми тричі виїжджали за межі міста – на північ, на південь і на захід.
Перший маршрут був нецілеспрямованим, ми просто доїхали до порту, а потім котилися вздовж моря, поки не вирішили, що вже час повертатися і шукати їсти :) Велосипеди ми брали у сервісі DoYourBike – вони були майже на сусідній від нас вулиці, з прекрасним робочим графіком, з пристойними цінами, з велосипедами, обладнаними і багажниками і корзинками на кермі, а це дуже зручно, коли треба кудись притулити наплічник (http://www.doyoubike.com/rental/en/).
Перший маршрут був нецілеспрямованим, ми просто доїхали до порту, а потім котилися вздовж моря, поки не вирішили, що вже час повертатися і шукати їсти :) Велосипеди ми брали у сервісі DoYourBike – вони були майже на сусідній від нас вулиці, з прекрасним робочим графіком, з пристойними цінами, з велосипедами, обладнаними і багажниками і корзинками на кермі, а це дуже зручно, коли треба кудись притулити наплічник (http://www.doyoubike.com/rental/en/).
Простий і в той же час вишуканий кекс.
200 г борошна
1 ч.л. розпушувача
1/2 ч.л. солі
100 г цукру
115 г масла
2 великих яйця
цедра двох лимонів
сік одного лимону
150 г перетертого через сито сиру чи мякого сиру (я брала фромаж ашанівський)
2 ст.л. маку
У мисці змішайте просіяне борошно, рпозпушувач і сіль. Масло кімнатної температури збити, додати цукор і продовжувати збивати, по одному ввести яйця, додати цедру, лимонний сік (якщо робите глазур, лишіть 2 ложки), сир. Додайте борошно, останнім - мак. Добре розмішати. Випікати при 180С 50-60 хв у вистеленій кухарським папером формі, допоки трісочка не виходитиме сухою. З цукрової пудри і лимонного соку можна зварити глазу і прикрасити нею і пелюсками мигдалю. Під каву - дуже і дуже.
200 г борошна
1 ч.л. розпушувача
1/2 ч.л. солі
100 г цукру
115 г масла
2 великих яйця
цедра двох лимонів
сік одного лимону
150 г перетертого через сито сиру чи мякого сиру (я брала фромаж ашанівський)
2 ст.л. маку
У мисці змішайте просіяне борошно, рпозпушувач і сіль. Масло кімнатної температури збити, додати цукор і продовжувати збивати, по одному ввести яйця, додати цедру, лимонний сік (якщо робите глазур, лишіть 2 ложки), сир. Додайте борошно, останнім - мак. Добре розмішати. Випікати при 180С 50-60 хв у вистеленій кухарським папером формі, допоки трісочка не виходитиме сухою. З цукрової пудри і лимонного соку можна зварити глазу і прикрасити нею і пелюсками мигдалю. Під каву - дуже і дуже.
Як з двох яблук і 100 гр борошна зробити красу? Дуже просто. Ідея знайшлася в просторах інтернета, моя версія:
Елементарно в приготуванні, але вистачить з запасом, і смакота нереальна. Влаштували пікнік на газоні з пивом і куркою з соусом BBQ
*погода кепська, корисним не займешся, в хаті все корисне перероблене, від новин знову волосся дибки, будемо відволікатися ностальгіями*
Ми завжди у відпустках шукаємо, куди б податися на величках: до гарного озера, цікавого містечка, регіональної бровареньки. Якщо все це вдається поєднати — ще краще. Таким чином була надибана броварня Tyris http://www.cervezatyris.com недалеко (18 км) від центра Валенсії, де щосуботи приймають гостей, бо екскурсією це назвати язик не повертається. Отже, ми взяли велосипеди і поїхали. 60% дороги — велосипедні доріжки, а вздовж магістралі (автопіста) ми їхали по так званій “сервісній” дорозі, де машин теж практично не було, тому їхали з комфортом і безпечно.
Ми завжди у відпустках шукаємо, куди б податися на величках: до гарного озера, цікавого містечка, регіональної бровареньки. Якщо все це вдається поєднати — ще краще. Таким чином була надибана броварня Tyris http://www.cervezatyris.com недалеко (18 км) від центра Валенсії, де щосуботи приймають гостей, бо екскурсією це назвати язик не повертається. Отже, ми взяли велосипеди і поїхали. 60% дороги — велосипедні доріжки, а вздовж магістралі (автопіста) ми їхали по так званій “сервісній” дорозі, де машин теж практично не було, тому їхали з комфортом і безпечно.
Якщо з добрячого пучка м'яти обірвати листочки, перемолоти їх у пюре блендером з гірчицею, медом, лимонним соком і трошечки олії, то вийде прекрасний соус до будь-якого мняса. А якщо до баранячого каре (обсмажити на сухій сковорідці і на 10 хвилин у піч при 200С) з запеченим цукіні (притрусити сумахом і 20 хвилин в печі, останні 10 - з мнясом) - так взагалі...
Основна проблема розжитися пивом у Валенсії – години роботи крамниць, у нас чомусь вільний час завжди випадав на обід, а в обід вони всі сплять. Ну і ціна. Місцевий крафт коштує дорожче за імпорт, при чому суттєво, хоча і імпорт недешевий, ціна за місцеву пляшку починається від 2,5 євро за 0,33 і вище. Імпорт, в той же час, є і по 1,5 євро, і не занудний лагер, а нормальне бельгійське пиво. Але середня ціна пляшки, тим не менш, коливається в районі 3-3,5 євро, тому будьте до цього готові. А тепер по черзі.
Крамниці.
Bierwinkel (www.bierwinkel.es) – це не лише ресторан, а я компанія, яка імпортує пиво. Крамничка є на головному ринку, практично в самому його центрі, оточена ятками з хамоном і сиром – ідеальне поєднання – сам ринок працює з 7 до 15, вихідний у неділю. Вибір більш ніж пристойний (місцевий крафт, німці, американці, багато бельгійців, навіть нестандартних, шотландців і британців, хороший, коротше), ціни, здається, найдешевші з усіх крамниць. Є термінал. Варто зазначити, що асортимент більшості крамниць дублює асортимент бірвінкля (що логічно – основний імпортер і постачальник) з невеликими персональними варіаціями власників.
Крамниці.
Bierwinkel (www.bierwinkel.es) – це не лише ресторан, а я компанія, яка імпортує пиво. Крамничка є на головному ринку, практично в самому його центрі, оточена ятками з хамоном і сиром – ідеальне поєднання – сам ринок працює з 7 до 15, вихідний у неділю. Вибір більш ніж пристойний (місцевий крафт, німці, американці, багато бельгійців, навіть нестандартних, шотландців і британців, хороший, коротше), ціни, здається, найдешевші з усіх крамниць. Є термінал. Варто зазначити, що асортимент більшості крамниць дублює асортимент бірвінкля (що логічно – основний імпортер і постачальник) з невеликими персональними варіаціями власників.
Я вже колись казала, що страшенно люблю у подорожах прикидатися місцевим мешканцем. Для цього ми обов’язково винаймаємо квартиру (що дуже часто дешевше і набагато зручніше за готель), ранками неквапливо ходимо по свіжий хліб у найближчу пекарню, і по продукти на ринок чи супермаркет, забиваємо холодильник місцевими смакотами і ласуємо локальними спеціалітетами у час і місцях, де це роблять мешканці міста, в якому ми тимчасово живемо. Ну і обов’язково дізнатися заздалегідь про традиційний розклад харчування, а то можна не співпасти, і бути постійно голодними. Скажімо, сніданки у Валенсії (та й усій Іспанії) – це кава і випічка, ніхто не наїдається особливо. Обід – з 14 до 16, у цей час основна маса закладів пропонує menu del dia – на 10-13 євро в середньому можна непогано попоїсти, пропонують найчастіше салат на вибір з двох, щось гаряче на вибір з 2-3, каву/чай/сік, і інколи, навіть, десерт. Вечеря починається в основному з 9 і до 11. Як вони їдять на ніч, я не уявляю.
Жити по-валенсійськи у сенсі їжі, це: Купувати у найближчому супермаркеті здоровезну сітку апельсинів, вирощених на безкінечних полях навколо Валенсії (5,5 кг – 3 євро), солодких, невеличких сонць, і щоранку чавити свіжий фреш, тим паче, сокочавилка буде в кожній квартирі. Не намагайтеся вживати у їжу цитрусові, які цілий рік прикрашають собою валенсійські вулиці і парки – це абсолютно неїстівний сорт, прекрасно пахне, але страшенно гіркий (знайдена на траві ціла «мандарина» це довела), він суто декоративний, тому навіть не спокушайтеся.
Жити по-валенсійськи у сенсі їжі, це: Купувати у найближчому супермаркеті здоровезну сітку апельсинів, вирощених на безкінечних полях навколо Валенсії (5,5 кг – 3 євро), солодких, невеличких сонць, і щоранку чавити свіжий фреш, тим паче, сокочавилка буде в кожній квартирі. Не намагайтеся вживати у їжу цитрусові, які цілий рік прикрашають собою валенсійські вулиці і парки – це абсолютно неїстівний сорт, прекрасно пахне, але страшенно гіркий (знайдена на траві ціла «мандарина» це довела), він суто декоративний, тому навіть не спокушайтеся.
Поки ще остаточно не вичухалася, перша вилазка з дому за тиждень була короткою і недалекою, але результативною - на ПродЕкспо, і там я знайшла її. Маленьку блакитну пташечку. Зараз буде дівчачих замилувань допис, тому якщо що - проходьте, проходьте :) Перший ах - МБП зроблено в Україні. Я, взагалі, бісів візуал, і якщо навіть абсолютно кошмарне щось гарно запакувати, я довго не випускатиму це з рук і думатиму, ну може мені це все-таки треба? Скажіть, як можна було випустити з рук таке?
У Валенсії графіті, як і в будь-якому іншому місті, є. Але воно якесь таке... Інакше, чи шо? Аж дивно. І ще ці кахлі, кахлі всюди, назви вулиць на кахлях викрали моє серце назавжди.
Це був один з найкращих днів, бо я страшенно люблю старі фортеці і дні, коли все починається гірше нема куди, а потім чарівно розрулюється.
Arse іберійською, Sagunt іспанською, Sagunto валенсійською, Saguntum латиною, невеличке містечко за 30 км від Валенсії. Дуже, дуже старе, з залишками римського амфітеатру 1 ст.н.е. і руїнами величезної фортеці. Звісно, нам туди треба було.
День з самого початку "не пішов" - рясний і неприємний дощ псував увесь настрій. Але гугл вперто показував, що у Сагунто не дощить, тому вирішили повірити.
Насправді, пригода почалася з того, що автобус 115 (жовтий, відходить від спеціальних міжміських жовтих зупинок, ми сідали неподалік від м.Факультатс) ходить трьома маршрутами а, в, с. І всі вони експреси, один йде до вокзалу в Сагунто, інший - у Порто-Сагунто, третій ще кудись, а різниця часова між ними пристойна. Ми подумали, ну скільки там від Порто-Сагунто до Сагунто йти, все одно в рамках одного міста. І поїхали. Проїзд 115 до Порто-Сагунто коштував 3,7 євро.
У вікні показували таке, і ми навіть повірили, що дощу не буде.
Прокинутися, начистити зуби пастою, вимити голову і намастити пику шампунями, масками і кремами від Ельфи (http://www.elfa.ua). Насмажити млинців з базарних яєць і молока (підтримаймо локального виробника!), намастити їх арахісовою пастою Peanut Butter (http://peanut.com.ua), а до кави (http://lacomba-coffee.com) нарізати кілька смужок сиру від Селиської сироварні чи ферми d’Elise (www.seliskasirovarnia.com.ua, http://www.chevrette.com.ua). Одягтися (http://hakoline.com, UGAR) і покатити на любому величку (http://www.pridebikes.com) у магазин по нові українські продукти.
Про деякі позиції у списку я вже писала по тегу мейд-ін-юкрейн, а про нові знахідки розкажу.
Два тижні минуло від Валенсії, а враження, що два життя. Але одне не відпускає мене, те зачудовано-дитяче враження «я хочу жити в такому місті». Для мене Валенсія стала містом не розпиленого бабла. З візуальними і очевидними доказами. І враження це росте не з охайного старого міста, де щоночі миють бруківку (таке ми бачили у багатьох містах Європи), не з всюдисущих мандаринових дерев на вулицях і спальних кварталах, а з Садів Турії.
Jardín del Turia – проект на який було виділено кілька мільярдів євро від ЄС, а також солідні вливання місцеві. І це видно, що всі гроші пішли, куди треба. Розташовані сади у колишньому руслі річки Турії, яка 1958 року під час повені вийшла з берегів і завдала такої шкоди місту, що городяни вирішили обвести її навколо. Що й успішно зробили. І в центрі міста тепер парк, завширшки 200 метрів і завдовжки 9 кілометрів. Там є все. Майданчики з тренажерами, дитячі майданчики, озера, фонтани, рослин більше, ніж у бот саду, Палац музики, поля футбольні, бейсбольні, волейбольні, якіхочешбольні, вело доріжки, бігові доріжки з будь-яким покриттям (бетон/гравій/хвойні голки), величезний атракціон «Гулівер», по якому діти можуть лазити, відчуваючи себе ліліпутами, і – повний космос – Містечко мистецтв і науки http://www.cac.es. Це взагалі інша планета. Його вигляд просто відбирає мову, чесно.
І жовтень був кілька життів тому...
Нюрнберг зажив слави не лише одного з найгарніших міст Німеччини (і це після страшних бомбардувань), міста з найбільшим різдвяним ярмарком, але крім того, міста з фірмовим пивним стилем. З раннього середньовіччя тут варили червоне пиво, Rotbier, пиво низового бродіння, насиченого бурштинового кольору, з легким копченим ароматом, яким завдячувало певному сорту хмелю. За часів чуми та буяння інших хвороб, які передавалися і водним шляхом, пиво вважалося найбезпечнішим напоєм для усіх вікових груп, і середнє річне споживання пива сягало 500 літрів на особу (на сьогодні ця цифра не дотягує і 100).
Нюрнберг зажив слави не лише одного з найгарніших міст Німеччини (і це після страшних бомбардувань), міста з найбільшим різдвяним ярмарком, але крім того, міста з фірмовим пивним стилем. З раннього середньовіччя тут варили червоне пиво, Rotbier, пиво низового бродіння, насиченого бурштинового кольору, з легким копченим ароматом, яким завдячувало певному сорту хмелю. За часів чуми та буяння інших хвороб, які передавалися і водним шляхом, пиво вважалося найбезпечнішим напоєм для усіх вікових груп, і середнє річне споживання пива сягало 500 літрів на особу (на сьогодні ця цифра не дотягує і 100).
Все це почалося з того, що я дівчинка, я хочу сукенку (с) Насправді, в моєму варіанті, це було так: я дівчинка, я хочу гарну камеру. Коли я вперше побачила бездзеркальні камери Fuji х-серії «під ретро», то втратила спокій, сон, але не розум, який дуже витвережувала ціна на бажану цацку, ну і раціо у вигляді друзів заявляло, нащо тобі камера без змінного об’єктива? (це було за часів першої моделі Х-100, зараз є й зі змінними).
Я лише періодично згадувала про цю захцянку, коли натрапляла в мережі на новини про чергову модель, але завдяки Fujifilm #xTest (http://fujifilm-x.com.ua/) мені, нарешті, вдалося потримати Fuji x100s в руках. І не лише потримати, а й добряче помацати її. Ви теж можете це зробити, як саме - ходіть за посиланням і читайте.
Фото з офіційного сайту http://www.fujifilm.com
