Поки ще остаточно не вичухалася, перша вилазка з дому за тиждень була короткою і недалекою, але результативною - на ПродЕкспо, і там я знайшла її. Маленьку блакитну пташечку. Зараз буде дівчачих замилувань допис, тому якщо що - проходьте, проходьте :) Перший ах - МБП зроблено в Україні. Я, взагалі, бісів візуал, і якщо навіть абсолютно кошмарне щось гарно запакувати, я довго не випускатиму це з рук і думатиму, ну може мені це все-таки треба? Скажіть, як можна було випустити з рук таке?
У Валенсії графіті, як і в будь-якому іншому місті, є. Але воно якесь таке... Інакше, чи шо? Аж дивно. І ще ці кахлі, кахлі всюди, назви вулиць на кахлях викрали моє серце назавжди.
Це був один з найкращих днів, бо я страшенно люблю старі фортеці і дні, коли все починається гірше нема куди, а потім чарівно розрулюється.
Arse іберійською, Sagunt іспанською, Sagunto валенсійською, Saguntum латиною, невеличке містечко за 30 км від Валенсії. Дуже, дуже старе, з залишками римського амфітеатру 1 ст.н.е. і руїнами величезної фортеці. Звісно, нам туди треба було.
День з самого початку "не пішов" - рясний і неприємний дощ псував увесь настрій. Але гугл вперто показував, що у Сагунто не дощить, тому вирішили повірити.
Насправді, пригода почалася з того, що автобус 115 (жовтий, відходить від спеціальних міжміських жовтих зупинок, ми сідали неподалік від м.Факультатс) ходить трьома маршрутами а, в, с. І всі вони експреси, один йде до вокзалу в Сагунто, інший - у Порто-Сагунто, третій ще кудись, а різниця часова між ними пристойна. Ми подумали, ну скільки там від Порто-Сагунто до Сагунто йти, все одно в рамках одного міста. І поїхали. Проїзд 115 до Порто-Сагунто коштував 3,7 євро.
У вікні показували таке, і ми навіть повірили, що дощу не буде.
Прокинутися, начистити зуби пастою, вимити голову і намастити пику шампунями, масками і кремами від Ельфи (http://www.elfa.ua). Насмажити млинців з базарних яєць і молока (підтримаймо локального виробника!), намастити їх арахісовою пастою Peanut Butter (http://peanut.com.ua), а до кави (http://lacomba-coffee.com) нарізати кілька смужок сиру від Селиської сироварні чи ферми d’Elise (www.seliskasirovarnia.com.ua, http://www.chevrette.com.ua). Одягтися (http://hakoline.com, UGAR) і покатити на любому величку (http://www.pridebikes.com) у магазин по нові українські продукти.
Про деякі позиції у списку я вже писала по тегу мейд-ін-юкрейн, а про нові знахідки розкажу.
Два тижні минуло від Валенсії, а враження, що два життя. Але одне не відпускає мене, те зачудовано-дитяче враження «я хочу жити в такому місті». Для мене Валенсія стала містом не розпиленого бабла. З візуальними і очевидними доказами. І враження це росте не з охайного старого міста, де щоночі миють бруківку (таке ми бачили у багатьох містах Європи), не з всюдисущих мандаринових дерев на вулицях і спальних кварталах, а з Садів Турії.
Jardín del Turia – проект на який було виділено кілька мільярдів євро від ЄС, а також солідні вливання місцеві. І це видно, що всі гроші пішли, куди треба. Розташовані сади у колишньому руслі річки Турії, яка 1958 року під час повені вийшла з берегів і завдала такої шкоди місту, що городяни вирішили обвести її навколо. Що й успішно зробили. І в центрі міста тепер парк, завширшки 200 метрів і завдовжки 9 кілометрів. Там є все. Майданчики з тренажерами, дитячі майданчики, озера, фонтани, рослин більше, ніж у бот саду, Палац музики, поля футбольні, бейсбольні, волейбольні, якіхочешбольні, вело доріжки, бігові доріжки з будь-яким покриттям (бетон/гравій/хвойні голки), величезний атракціон «Гулівер», по якому діти можуть лазити, відчуваючи себе ліліпутами, і – повний космос – Містечко мистецтв і науки http://www.cac.es. Це взагалі інша планета. Його вигляд просто відбирає мову, чесно.
І жовтень був кілька життів тому...
Нюрнберг зажив слави не лише одного з найгарніших міст Німеччини (і це після страшних бомбардувань), міста з найбільшим різдвяним ярмарком, але крім того, міста з фірмовим пивним стилем. З раннього середньовіччя тут варили червоне пиво, Rotbier, пиво низового бродіння, насиченого бурштинового кольору, з легким копченим ароматом, яким завдячувало певному сорту хмелю. За часів чуми та буяння інших хвороб, які передавалися і водним шляхом, пиво вважалося найбезпечнішим напоєм для усіх вікових груп, і середнє річне споживання пива сягало 500 літрів на особу (на сьогодні ця цифра не дотягує і 100).
Нюрнберг зажив слави не лише одного з найгарніших міст Німеччини (і це після страшних бомбардувань), міста з найбільшим різдвяним ярмарком, але крім того, міста з фірмовим пивним стилем. З раннього середньовіччя тут варили червоне пиво, Rotbier, пиво низового бродіння, насиченого бурштинового кольору, з легким копченим ароматом, яким завдячувало певному сорту хмелю. За часів чуми та буяння інших хвороб, які передавалися і водним шляхом, пиво вважалося найбезпечнішим напоєм для усіх вікових груп, і середнє річне споживання пива сягало 500 літрів на особу (на сьогодні ця цифра не дотягує і 100).
Все це почалося з того, що я дівчинка, я хочу сукенку (с) Насправді, в моєму варіанті, це було так: я дівчинка, я хочу гарну камеру. Коли я вперше побачила бездзеркальні камери Fuji х-серії «під ретро», то втратила спокій, сон, але не розум, який дуже витвережувала ціна на бажану цацку, ну і раціо у вигляді друзів заявляло, нащо тобі камера без змінного об’єктива? (це було за часів першої моделі Х-100, зараз є й зі змінними).
Я лише періодично згадувала про цю захцянку, коли натрапляла в мережі на новини про чергову модель, але завдяки Fujifilm #xTest (http://fujifilm-x.com.ua/) мені, нарешті, вдалося потримати Fuji x100s в руках. І не лише потримати, а й добряче помацати її. Ви теж можете це зробити, як саме - ходіть за посиланням і читайте.
Фото з офіційного сайту http://www.fujifilm.com
...Як не назви, а здається, що це було життя назад, хоча минуло менше місяця. Я дивлюся на ці фото і вже не пам"ятаю, як почувалася тоді, лише якісь відголоски, здається, що то любов, що у серці лишився відбиток тих вузеньких вуличок, кораблів, чайок, Босфору, котів, кольорів, лабиринтів вражень і натхнень...
Але, все ж таки, то любов.
Нема сил про новини чи актуальне. Хочеться обійнятися з котом і сховатися під теплий_картатий_плед(тм).
Якщо вам теж - беріть, тут багато. До речі, хто порахує всіх стамбульських пухнастих?
Не знаю, чи правда, що пророк Мухаммед любив котів і заповідав про них дбати, але про них справді піклуються всім містом. У жилих районах майже коло кожних дверей мисочка з водою чи кормом, чи килимок. Ніхто їх не ганяє і не пинає, звісно, в районах пишніших і коти вгодованіші, а в не надто заможних - худі, але понівеченого, облізлого чи страшного ми не зустріли жодного. І переважно вони дуже привітні - як не нявкнуть, так почухаються, а можуть і на коліна залізти. І вони всюди. Просто всюди. За 4 дні ми нарахували 454 кота, кішки і кошеняти. Справжній рай для котолюбителів.
Стандартна картина - туристи, офелешені місцевими стадами котів, фотографують їх з усіх боків.
Коли сидиш і чекаєш, чекаєш, чекаєш, тре щось робити, щоб не збожеволіти від чекання. Колупати знімки, хоча б. Але кольору не хочеться, ні, коли все навколо чорне...
Які б ліниві ці 4 дні раптових грудневих канікул у Мюнхені не були, але з міста ми все-таки виїхали. У двох протилежних напрямках – на північний схід і південний захід.
Північний напрямок – Фрайзинг (S1 – 43 хвилини чи електричкою 25 хвилин з центрального вокзалу), де на пагорбі височіє колишнє абатство Ваєнштефан (Alte Akademie 2, Freising, http://weihenstephaner.de). Зі станції загубитися практично неможливо – вказівники упродовж всієї дороги.
Здавалося б, навіщо ще писати щось про пиво у Мюнхені, якщо там на кожному кроці як не Хофброй чи Августинер, то Пауляйнер, як не Шпатен, то Фанцисканер і т.д. Але якщо вам набридли якісні, але нуднуваті лагери, пілси і дунклі, то komm mit, як кажуть там, у Дойчляндії, себто, ходімо зі мною.
Почнемо із закладів.
G. Schneider & Sohn і їхні Schneider-Weisse (http://www.schneider-weisse.de) – вайцени на будь-який смак від спадкоємних пивоварів у четвертому поколінні, і досвід не проп’єш – це як раз про них. Насправді, ми дуже хотіли на екскурсію, але власне виробництво знаходиться в іншому місті, і громадським транспортом до нього з Мюнхена добиратися 3 години з гаком і пересадками, а їхати машиною на пиво – що за дурня? Думаю, колись влітку на величках надолужимо. Але і в Мюнхені можна насолодитися у їхній власному шинку на Tal 7 (http://www.weisses-brauhaus.de), години роботи з 8 до 0:30, кухня працює до 23:00. Заклад здоровезний, але якщо ви прийдете у обідній час… Гм. Хай щастить з пошуком місця. Дуже вдалим буде знайти столик, куди можна підсісти, тому що знайти вільний – майже неможливо, адже пиво і їжа прекрасні і відносно недорогі, як на центр міста. Вибір основних сортів пива великий (мій особистий фаворит - TAP5 Meine Hopfenweisse), але особливий уклін цим пивоварам за те, що вони варять традиційні вайцени, але не бояться експериментувати: регулярно з’являються незвичні сорти, як наприклад, вайцен, витриманий у 4 різних бочках, чи як от зовсім свіжий вайцен-портер. Ці лімітовані версії на розлив не подають, але пляшку з собою можна придбати, проте, спеціально питати, в меню їх нема. Одним словом, всіляко рекомендую. Приймають готівку і картки. Чек: 2 пива (3,8 + 4,10), тарілка ковбасок 12,9 + смаженина з дерунами 10,9 + пляшка лімітованої версії 9 євро = 40,7
Почнемо із закладів.
G. Schneider & Sohn і їхні Schneider-Weisse (http://www.schneider-weisse.de) – вайцени на будь-який смак від спадкоємних пивоварів у четвертому поколінні, і досвід не проп’єш – це як раз про них. Насправді, ми дуже хотіли на екскурсію, але власне виробництво знаходиться в іншому місті, і громадським транспортом до нього з Мюнхена добиратися 3 години з гаком і пересадками, а їхати машиною на пиво – що за дурня? Думаю, колись влітку на величках надолужимо. Але і в Мюнхені можна насолодитися у їхній власному шинку на Tal 7 (http://www.weisses-brauhaus.de), години роботи з 8 до 0:30, кухня працює до 23:00. Заклад здоровезний, але якщо ви прийдете у обідній час… Гм. Хай щастить з пошуком місця. Дуже вдалим буде знайти столик, куди можна підсісти, тому що знайти вільний – майже неможливо, адже пиво і їжа прекрасні і відносно недорогі, як на центр міста. Вибір основних сортів пива великий (мій особистий фаворит - TAP5 Meine Hopfenweisse), але особливий уклін цим пивоварам за те, що вони варять традиційні вайцени, але не бояться експериментувати: регулярно з’являються незвичні сорти, як наприклад, вайцен, витриманий у 4 різних бочках, чи як от зовсім свіжий вайцен-портер. Ці лімітовані версії на розлив не подають, але пляшку з собою можна придбати, проте, спеціально питати, в меню їх нема. Одним словом, всіляко рекомендую. Приймають готівку і картки. Чек: 2 пива (3,8 + 4,10), тарілка ковбасок 12,9 + смаженина з дерунами 10,9 + пляшка лімітованої версії 9 євро = 40,7
Новорічне меню цього року було складене з урахуванням двох особливостей: на двох (тобто, не надто широке) і з мінімумом рухів перед подачею (бо був шанс припертися додому в 9й вечора з роботи)
Підготовка:
За 3 дні: вибір рецептів (інтернети, ідеї друзів, тощо). Меню: салат з качиним філе і карамелізованими горіхами, брускети з севіче, порційні пироги з яловичиною і стілтоном, скибочки картоплі по-селянськи на гарнір, панакота на десерт.
За 2 дні: приготувати десерт, горіхи, начинку пирогів (начинку можна і за день до)
За 1 день/півдня: замаринувати рибу на севіче Тобто, під час подачі лишається лише зібрати салат і брускети, і поставити у піч пироги і гарнір. І все. Чистого часу – півгодини.
Підготовка:
За 3 дні: вибір рецептів (інтернети, ідеї друзів, тощо). Меню: салат з качиним філе і карамелізованими горіхами, брускети з севіче, порційні пироги з яловичиною і стілтоном, скибочки картоплі по-селянськи на гарнір, панакота на десерт.
За 2 дні: приготувати десерт, горіхи, начинку пирогів (начинку можна і за день до)
За 1 день/півдня: замаринувати рибу на севіче Тобто, під час подачі лишається лише зібрати салат і брускети, і поставити у піч пироги і гарнір. І все. Чистого часу – півгодини.
Коли біжиш після довгої перерви, сам собі схожий на мішок з піском. На першому кілометрі важкий, непідйомний, може, навіть мокрий, але от розтрушуєшся, і пісок починає потроху висипатися, струмочками тече крізь щілини, і бігти легше і легше, а під кінець важчає знов, наче той пісок згребли і натулували у тебе назад. Але вже точно не весь, його менше, ніж було. І так щоразу, і щоб досягти легкості, треба не зупинятися. Біжи, біжи, витрушуй з себе пісок, пил і порох.
Я довго збиралася про це написати, ще з літа, коли почала, але ніяк не складалося, і навіть зараз слів небагато, більше вражень.
Я почала бігати, бо одного дня зрозуміла, що перетворююся на мішок. І влітку це був мішок, мабуть, з цементом. Одразу скажу, що я не бігала ніколи.
За 7 днів, прожитих у Нюрнберзі, сонце ми бачили сумарно годин 6. Але якщо повисмикувати з сотень фото саме ці години, і зібрати отак, можна переконати себе, що сонячно було весь тиждень... Пам'ять - вона така вибіркова...
А Нюрнберг дуже гарний.
Кожен, хто хоч якось цікавиться пивом, чув про Бамберг. Бамберг, місце, де і понині живе справжнє копчене пиво, місто, де кількість броварень на метр квадратний найвища в світі, з найбільшою кількістю історичних броварень, і т.д., і просто дуже красиве містечко. А ще це місто лінгвістичних забавок, принаймні, мені страшенно подобаються ці франконські фасла (пляшка), зайдла (келих 0,5), штюбла (шинок), хофла (двір) шленкерла, шугла, шлотфергла (види пива) й решта ла-ла-ла :)
Додати у 250 мл молока 1 ч.л. тахіни, 2 ч.л. цукру, довести майже до кипіння, збити у френч-пресі, розлити у дві чашки. Додати кави в улюбленій пропорції. Притрусити кунжутним насінням.
Здається, найкраще фото Нюрнберга за ті в цілому 12 сонячних годин, які випали нам за тиждень відпустки
Душка Джеймі рекомендує вживати чилі кон карне з рисом, але я б отако наклала його у таріль, нагріла у тостері шматочок домашнього хліба і наминала б ложкою просто так, дуже осіннє їдло (ні, це не вишукана страва, це справжнісіньке їдло - ситне, поживне, незаморочне і просте).
У захованому від світу закапелку на вул.Тульчинській 6, хоча насправді я б сказала у апендиксі між Тульчинською і Хвойки, причаївся заклад з уже загадковою назвою - "Буль з гаком". Я якщо я вам скажу, що це назва світлого пива - що ви подумаєте?
Дивлюся я на фото і розумію, що раніше мені страшенно подобалися квадрати, а зараз явно тяжію до видовжених прямокутників...
Якщо я скажу, що цього довгого вікенду ми вирвалися до Будапешта по пиво, то ризикую бути закиданою тапками. По пиво? До Угорщини?! Замість токаю й інших вин? Сміховинно! Але яким би нонсенсом це не здавалося, факт лишається фактом.
Ще кілька років тому любителям пива й справді не було чого робити ні в Буді, ні в Пешті. Але «крафтова революція», яка услід за Америкою покотилася Європою, докотилася таки й до Угорщини. Тепер угорці мають більше 20 крафтових броварень, фестиваль крафтового пива (http://www.fozdefeszt.hu), асоціацію крафтових броварень, пивотеки і спеціалізовані паби. Чим і де розважитися у Будапешті? Якщо ви хочете навідати все, то без проїзного не обійтися – ці заклади розкидані по всьому місту.
Крамниці:
Kézműves Csemege (Budapest, Ráday u. 7, http://kezmuves-csemege.hu) – крихітна крамниця угорських спеціалітетів, в основному пива, вина, цукерок, шоколаду, домашніх джемів і мармеладі. Ціновий рівень середній, оскільки розташована вона на відомій вулиці ресторанів, пабів, кнайп і т.д., в наявності термінал і англомовний персонал (і сайт). Можуть порадити, обізнані у представленій продукції. Великий вибір крафтового угорського пива різних стилів.
Крамниці:
Kézműves Csemege (Budapest, Ráday u. 7, http://kezmuves-csemege.hu) – крихітна крамниця угорських спеціалітетів, в основному пива, вина, цукерок, шоколаду, домашніх джемів і мармеладі. Ціновий рівень середній, оскільки розташована вона на відомій вулиці ресторанів, пабів, кнайп і т.д., в наявності термінал і англомовний персонал (і сайт). Можуть порадити, обізнані у представленій продукції. Великий вибір крафтового угорського пива різних стилів.
Яблука, десятки сортів, красиві і кривобокі, жовті і червоні, і зелені, і в цяточку.
Якщо у вас є яблука нереспектабельного вигляду і смаку, які тільки на сік і пустити, але просто сік видається вам нудним - ось вам программа розваг на вечір.
900 мл свіжого яблучного соку
200 г цукру
100 г коричневого цукру
120 г масла
80 мл жирних вершків
змішані
1 ч.л. цинамону
2 ч.л. крупної морської солі (скажімо, копченої Falksalt)
На середньому вогні уварюйте сік хвилин 40-50, поки його не лишиться принаймні удвічі менше, ніж було, і він буде тягучим сиропом. Одразу попереджаю - беріть сотейник пристойного розміру, бо карамель пінитиметься і вилазитиме. Поки це триває, відміряйте цукор, вершки, поріжте кубиками масло, змішайте цинамон і сіль, вистеліть форму (у мене 24 на 12) кухарським папером. Коли сироп буде готовий, додайте туди цукор, масло, вершки, ретельно розмішайте і грійте, поки кулінарний термометр не покаже 255 фаренгейтів (я колись собі саме такий на ібеях і відхопила, фаренгейтовий, якшо шо, це приблизно 120C). Якщо немає термометра, то краплина такої температури, якщо капнути її у холодну воду, стане кулькою, трохи гумовою на доторк. Коли суміш досягне потрібного максимума, знімайте її з вогню. Всипте сіль+цинамон, енергійно розмішайте і виливайте у форму. Все, хай застигає.
Цього разу вийшла не до кінця застигла, тягуча карамель, яка тримає впевнено форму лише у холодильнику. Треба, мабуть, ще уварювати. Але смак, люди, смаааак... Концентрована золота осінь, коли і солодко, і пряно, і кисло, і солоно водночас...
Якщо у вас є яблука нереспектабельного вигляду і смаку, які тільки на сік і пустити, але просто сік видається вам нудним - ось вам программа розваг на вечір.
Чудовий крок ліворуч від стандартних пластівців-тостів-омлетів. Пиріг-гранола з персиків (насправді, основою можуть бути будь-які фрукти).
Насправді, у цьому конкретному випадку, це тапенад на хрустких хлібцях, з козячим сиром і зеленою.
Але варіювати можна досхочу - і просто на хлібі, і, впевнена, його можна "одружити" з багатьма стравами, хоча класичний варіант - все-таки закуска з хлібом. Не смійтеся, але я була 100% впевнена, що батьківщина цієї страви Іспанія, і її вигадали винятково для тапас, але ні, це французька паста.
Отже:- банка оливок без кісточок +-400 гр (але для найкращого варіанту, краще купити хороші оливки, виколупати з них кісточки і вже тоді готувати)
- 2 ст. л. каперсів (якщо солоні - промити, якщо в олії - не треба)
- 6-7 штук анчоусів чи 2 ст.л. анчоусної пасти
- цедра і сік одного маленького лимону
- перець, часник за бажання
- оливкова олія за потреби
Елементарно - подрібнюємо в пасту всі складники, якщо маса дуже суха, додаємо оливкової олії. Це божественно смачно, чесне слово, хоча й напрочуд не фотогенічно :) І варто пам'ятати, що смак тапенада буде прямопропорційно залежати від якості складників.
З “Last Chinese Chef” почався короткий сезон нового сезону кулінарного чік-літу. Якщо треба розвантажити мозок, отримати дозу романтичного ненав’язливого чтива на їстівну тематику , не заморочуватися фактажем, відповідністю реаліям і т.д., штибу Chitra Divakaruni «The Mistress of Spices» чи Babs Horton “Recipes for Cherubs” – тоді беріть.
Melissa Senate “The Love Goddess' Cooking School” Holly Maguire’s grandmother Camilla was the Love Goddess of Blue Crab Island, Maine—a Milanese fortune-teller who could predict the right man for you, and whose Italian cooking was rumored to save marriages. Holly has been waiting years for her unlikely fortune: her true love will like sa cordula, an unappetizing old-world delicacy. But Holly can’t make a decent marinara sauce, let alone sa cordula. Maybe that’s why the man she hopes to marry breaks her heart. So when Holly inherits Camilla’s Cucinotta, she’s determined to forget about fortunes and love and become an Italian cooking teacher worthy of her grandmother’s legacy. But Holly’s four students are seeking much more than how to make Camilla’s chicken alla Milanese. Simon, a single father, hopes to cook his way back into his daughter’s heart. Juliet, Holly’s childhood friend, hides a painful secret. Tamara, a serial dater, can’t find the love she longs for. And twelve-year-old Mia thinks learning to cook will stop her dad, Liam, from marrying his phony lasagna-queen girlfriend. As the class gathers each week, adding Camilla’s essential ingredients of wishes and memories in every pot and pan, unexpected friendships and romances are formed—and tested. Especially when Holly falls hard for Liam . . . and learns a thing or two about finding her own recipe for happiness.
Нічим особливо невиразна, з нереалізованою любов’ю до дітей, покинута і зневірена, з гардеробом повним джинсів і розтягнутих светрів (о ця стереотипна героїня, бальзам на рани мільйонів потенційних читачок) і дивакуватим пророцтвом від бабуні, Холлі починає квест у пошуках себе, щастя, але для початку засобів прогодувати себе и витягти маленький бізнес, що дістався їй у спадок. Кулінарну крамницю і курси італійської кухні. І це людина, яка практично ножа в руках тримати не може. Але ж вище ми домовилися не зважати на фактаж. З цього вийшла б класична романтична комедія, де всі жили потім довго і щасливо, при чому всі, без винятку. Страшенно передбачуваний сюжет, наповненість, здається, всіма можливими кліше, як не дивно, не псують цього яскравого представника окремого сегменту книжкового ринку. Герої цілком реальні, їхні ситуації – теж, багатьом будуть знайомі проблеми і страждання, а от варіанти вирішення,можливо, що й ні. Не всім щастить знайти кулінарні курси з мало не психологічними консультаціями заразом. Окремо про кулінарію, варто визнати, рецепти з нестандартними переліками складників, де присутні «1 сумний спогад», 1 щаслива мить» чи «1 відверте рішення» - це щось новеньке. Ну, і власне, рецепти теж присутні, винесені в окремий додаток наприкінці книжки. Якщо у вас відповідний настрій – читайте, не пошкодуєте. Але це, мабуть, новий тренд в літературі – якщо раніше, таких сірих мишок рятували прекрасні принци, то тепер мишки рятують самі себе, без допомоги з боку «сильної половини» людства, перемога фемінізму у всій своїй красі.
Jenny Nelson “Georgia's Kitchen”
At thirty-three, talented chef Georgia Gray has everything a woman could want—the top job at one of Manhattan’s best restaurants; a posse of smart and savvy gal pals who never let her down; and a platinum-set, cushion-cut diamond engagement ring courtesy of Glenn, the handsome entertainment lawyer who Georgia’s overbearing mother can’t wait for her to marry. The table is set for the ambitious bride-to-be until a scathing restaurant review destroys her reputation. To add salt to her wounds, Glenn suddenly calls off the wedding. Brokenhearted, Georgia escapes to the Italian countryside, where she sharpens her skills at a trattoria run by a world-class chef who seems to have it all—a devoted lover, a magnificent villa, and most important, a kitchen of her own. Georgia quells her longings with Italy’s delectable offerings: fine wine, luscious cheeses, cerulean blue skies, and irresistible Gianni—an expert in the vineyard and the bedroom. So when Gianni tempts Georgia to stay in Italy with an offer no sane top chef could refuse, why can’t she say yes? An appetite for something larger than love weighs heavy on Georgia’s heart—the desire to run her very own restaurant. But with a ruined career in New York and no business partner in sight, she must stir up more than just the courage to chase after her dreams if she is to find her way home.
Знову та сама історія: покинута, ображена, в депресії жінка (знову 300 парами джинсів!) виходить з печери своїх страждань і биє пику всім, хто її ображав. Але, якщо у попередній книжці є хоч якісь елементи оригінальності, то тут… Дуже схоже на кіно Under the Tuscan Sun – дуже красиво, але беззмістовно і нещадно. Навіть локації аналогічні, прекрасні чорняві звабники, і т.д. Герої двомірні, обвішані зайвими подробицями, які не додають об’єму, і зрештою, фінал є таким лише завдяки вдалому збігу обставин, а не залізної волі героїні. Таке… Марно витрачений час.
Melissa Senate “The Love Goddess' Cooking School” Holly Maguire’s grandmother Camilla was the Love Goddess of Blue Crab Island, Maine—a Milanese fortune-teller who could predict the right man for you, and whose Italian cooking was rumored to save marriages. Holly has been waiting years for her unlikely fortune: her true love will like sa cordula, an unappetizing old-world delicacy. But Holly can’t make a decent marinara sauce, let alone sa cordula. Maybe that’s why the man she hopes to marry breaks her heart. So when Holly inherits Camilla’s Cucinotta, she’s determined to forget about fortunes and love and become an Italian cooking teacher worthy of her grandmother’s legacy. But Holly’s four students are seeking much more than how to make Camilla’s chicken alla Milanese. Simon, a single father, hopes to cook his way back into his daughter’s heart. Juliet, Holly’s childhood friend, hides a painful secret. Tamara, a serial dater, can’t find the love she longs for. And twelve-year-old Mia thinks learning to cook will stop her dad, Liam, from marrying his phony lasagna-queen girlfriend. As the class gathers each week, adding Camilla’s essential ingredients of wishes and memories in every pot and pan, unexpected friendships and romances are formed—and tested. Especially when Holly falls hard for Liam . . . and learns a thing or two about finding her own recipe for happiness.
Цюрихська картка дає не лише доступ до практично всіх міських музеїв і громадського транспорту, вона діє і на нестандартні види транспорту, такі, як рейсові човни, фунікулери і витяги в певних зонах. Єдина порада – на човен сідайте обов’язково на кінцевій зупинці (парк на Цюрихорні чи зупинки біля Swiss National Museum), інакше місця може не вистачити, а стоячих тут точно не беруть :)
А крім цього можна здійснити прекрасну подорож і видертися понад Цюрі. Від вокзалу лінія S10 щопівгодини вирушає на Утліберг (вигода картки очевидна вже тут, бо квиток в один бік коштує 16 франків, а картка на 72 (!) години коштує 48 франків). Подорож на гору триватиме хвилин 20-25, а там ще хвилин 15 неспішної ходи – і ви у місці з найкращим краєвидом з оглядового майданчику у Швейцарії, принаймні, так написано на табличці. Оглядовий майданчик з лавками і оглядова вежа заввишки 30 метрів для ще яскравіших вражень до ваших послуг абсолютно безкоштовно (от я дивуюся цій країні, або дуже дорого, або безкоштовно, середнього немає). І, якщо чесно, я готова погодитися, що краєвид винятковий. Якщо погода не шепоче чи часу у вас обмаль, можна після медитативного споглядання повернутися назад на електричці, а якщо маєте час і натхнення – уперед, на 1,5-2 годинну мальовничу подорож досить легким маршрутом від Утлібергу до Адлісвілю. А там можна покататися на витягу Felsenegg (графік роботи), спуститися до станції і електричкою поїхати назд до Цюрі. Кажуть, закати там просто фантастичні. Подробиці маршруту – перепади висоти, мапи, тощо – шукайте тут.
Ну, годі слів, тепер картинки :)
Насправді, випити і розважитися в Амстердамі є, о так, є де. З фото не склалося, бо переважно ці місця не надто добре освітлені, ще й світлом змішаного кольору, і руки дещо тремтять від кількісно-вибірного шоку. Але потроху.
Кажуть, що на 700 тисяч мешканців Амстердаму припадає приблизно 1200 закладів. Ви собі уявляєте? І вже вибрати з такої кількості, звісно що є. Проблема одна — ціни страшні. Скажімо, зрозуміло, що у пабі наливатимуть за дорожче, ніж те саме пиво коштує в магазині, але такої разючої різниці у ціннику ми ще ніде не бачили.
У Голландії є два місця, де кількість млинів шкалить — Кіндердайк і Зансе Шанс. Якщо в першому найбільша густина млинів на метр квадратний у світі, то в Зансе Шанс (http://www.zaanseschans.nl/)— найбільше працюючих індустріальних млинів. Це музей під відкритим небом на кшталт нашого Пирогова, 35 будинків з околиць перенесли сюди, у досить молодий музей, заснований лише 1994 року, але вже дуже популярний. Найцікавіше, що всі будинки, які не є музеями — жилі. Тобто, майже мільйон туристів безкоштовно (!) щороку топчеться приватними місточками, садочками і т.д., а людям це не заважає. Просто фантастика. Не поїхати туди, зважаючи на те, що з Зандама і від нашого готелю туди і назад було якихось 14 км (хвилин 30 лінивого крутіння педалей в один бік), було б смішно.
Павутиння неходжених доріг вабить
Офіційно цей день був оголошений днем млинів (molen), чому, буде зрозуміло згодом.
Alkmaar, Edam, Gouda – найвідоміші сирні села Голландії, і звісно, такі любителі повеселитися, тим паче попоїсти, тим паче сиру, як ми, не могли оминути увагою. На всі три часу однозначно не вистачало, тому довелося обирати. Цілком очевидним вибором стала Гауда, бо крім сиру і сирного базару це ще особливі карамельні струпвафлі (їх можна купити у будь-якому супермаркеті, але ж автентичність, чорт забирай!), поруч найвідоміший музей млинів, занесений до переліку спадщини ЮНЕСКО і, як з’ясувалося – найкраща броварня Голландії. Але про все по порядку.
Кожні півгодини із Зандама (і з Амстердама, звісно) ходить прямий поїзд до Гауди. Вартість квитка туди-назад – 24 євро (21 з Амстердама), їхати в один бік приблизно годину.
У несезон орендувати велосипед у Гауді можна без проблем, а от влітку про це треба потурбуватися заздалегідь. В нашому випадку ми протестили гостинність туристичного центру Гауди (http://www.welkomingouda.nl/) і лишилися цілком задоволеними, бо приязні працівники радо допомогли нам забронювати два велики у NS Rijwielshop Gouda (Stationsplein 10, на північному виході з вокзалу), бо персонал прокату англійською хоч і говорить, але бронювати можна винятково по телефону, що, погодьтеся, задоволення не з дешевих, якщо телефонувати заздалегідь з України. Прокат працює до 12 ночі, вартість прокатного дня – 7,50 євро. Отже, приїхавши в Гауду і розжившись великами, ми попрямували у центр. Поїхали ми у четвер, адже саме по четвергах відбувається сирний базар, уже переважно туристичне шоу, ніж справжні торги, але тим не менш. На наш превеликий жаль, наприкінці квітня базар ще не почався, а на сайтах написано лише розпливчасте «в теплий сезон». Другим розчаруванням стала погода – сіре, низьке небо навіть не натякало на покращення (забігаючи наперед скажу, що у той день ми обгоріли, бо сонце таки вийшло). Але ратуша 15го століття і Waag (зважувальний дім) прекрасні і в сіру днину.
Дорога, дорога моя Швейцарія… Це могло б бути початком листа, але ні, це просто факт. Прекрасна, зелена, щедро обдарована озерами, горами, луками, лісами, банками і годинниками Швейцарія справді дуже дорога. Пересічний турист втрачатиме свідомість від цін на м’ясо у закладах – від 30 франків порція – і у супермаркетах - 50 франків/кг (а швейцарський франк коштує трохи дорожче за американський долар). Страшно? А то!
Я думаю, що ви не повірите, якщо я скажу, що поїздка до Цюриха була геть непродуманою і спонтанною, але це правда. Просто в листопаді були гроші, в листопаді була річна мультивіза, і в Цюриху живе чудова Малинка, і, кажуть, в Цюриху фантастично красиво, і в Цюриху мав давати виступ Авішай Коен з новою програмою, і квитки Люфтганза давала практично задурно, ще й на травневі вихідіні... Все склалося, і от квитки вже у поштовій скриньці.
Друга броварня, до якої ми завітали, і найстарша, це – Brouwerij t’IJ (http://www.brouwerijhetij.nl, Funenkade 7) Буквально на початку року пивовари істотно розширилися, тепер у старому приміщенні пиво розливають лише у кеги і на барній стійці, а лінія пляшкового розливу переїхала в іншу будівлю.
