Світлини не передають того, як мерехтить вогнями Барселона, як тихо бурмоче напівсонний вітер, як кораблі, наче глибоководні флуоресцентні риби, сяючою зграйкою один за одним випливають у море, як у небі висять близькими зорями літаки, що чекають своєї черги на посадку, і як єдині наші на ту мить сусіди біля фортеці гукають когось українською.
Зазвичай у подорожах ми снідаємо або «вдома» (тобто в апартаментах, купленими звечора а то й зранку, якщо пекарня під вікном, смаколиками, йогуртами, кавою і тд), або у відкритих зранку затишних кафе. Цього року ми протестували ще один варіант – ринок. І ринків у Барселоні стільки, що здається, де б ти не жив, поруч якийсь та буде. На них можна не лише зібрати собі сніданок на ходу, там є пре достатньо кулінарних яток, де тобі або зготують зі свіжого на твій вибір, або запропонують вже готове.
Жили ми неподалік від станції метро Vall d'Hebron, і ринок з такою ж назвою розташувався прямо під боком. Підійшли ми до першої ліпшої хамонерії xarcuteria, власник якої ще й говорив англійською, допоміг нам вибрати хамон, коментував сири, над якими ми зависли – оце каталанські сири, це всякі іспанські, але це – каталанські (з відповідною інтонацією), звісно до ятки з хлібом ми вже йшли зі скибочками хамону, накраяним (офігенним!) каталанським сиром, купили маленький свіжий типу-багет і прямо під ринком зібрали найсмачніші бутерброди ever – 4 штуки за 3,5 євро. Початок дня (а заразом і барселонських канікул) був прекрасним.
Одразу хочу зазначити, що на Монтжуїк треба виділити цілий день, бо інакше ви отримаєте винятково прогулянково-оглядову екскурсію, як це вийшло у нас.
Цей запис можна поділити на умовно дві частини: пивна Барселона (йтиметься про кілька цікавих закладів) і пивна Каталонія (про крафтові броварні, і можна навіть сказати, пивну революцію в Каталонії).
До речі, хочу згадати і звернути увагу пиволюбів (які ще не знають про нього) на цей ресурс - www.europeanbeerguide.net. Рон – теж ще той навіжений чувак, як він все це встигає, я не знаю. Але ми завжди, як кудись їдемо, перевіряємо, чи не був він теж у цьому місті. Вигляд сторінки не те щоб дуже, фото теж хотілося б мати у кращій якості, але інформація безцінна. Лише завдяки йому ми знайшли кілька справжніх перлин у Барселоні, до яких ми і переходимо просто зараз.
La Cervesera Artesana (Carrer de Sant Agustí, 14, www.lacervesera.net) – паб-броварня, де наливають своє пиво, кілька сортів іноземного і мають три вражаючі холодильники з бельгійським, американським і британським пивом у пляшках. Як добре, що стаут і біттер – слова однакові на всіх мовах і порозумітися вдалося одразу, навіть з урахуванням того, що персонал англійською не говорив (один офіціант, з яким вдалося поспілкуватися англійською, прийшов згодом). Так от, Negra (Iberian Stout) і Tostada (Iberian IPA) прекрасні. Перший щільний, кавово-шоколадний, з благородною гіркотою, насичений, зі стійкою піною, а другий – з насиченим грейпфрутовим смаком, дуже і дуже. Сам заклад невеликий, але затишний, в меню є кілька варіантів закусок типу сандвічів і крокетів. Ціна великого келиха пива – 4,85 євро. Шкода, що в пабі купити їхнє ж пиво у пляшках неможливо, хіба що за попереднім замовленням, але в даний момент вони закінчують інтернет-крамницю. Є термінал, але можливість розрахуватися карткою починається від рахунка у 10 євро. Дуже раджу до відвідання.
Як ми довго до цього йшли, я вам не можу передати.
Але нарешті ми дійшли до найстарішого пивзаводу Києва - Пивзаводу на Подолі - який два тижні тому відсвяткував 140-річний ювілей (на фото ювілейна партія "Жигулівського", щоправда, ювілейні лише етикетки, а не рецептура, бо, як з’ясувалося, щоб запустити новий сорт пива, треба отримати купу дозвільної документації, власне, як завжди).
По-перше, дякую Олександру, який погодився прийняти нашу невеличку компанію у негостьовий день. По-друге, дякую компанії, що таки зібралися (і більш детальну і впорядковану інформацію про завод можна почитати у ledilid-ів, а я так, що запам’ятала, тим і поділюся). По-третє, уклін головному пивовару заводу, Тетяні Петрівні, яка розказала, показала і погуляла нас по території заводу і його найцікавіших виробничих цехах.
Багато хто з друзів і колег знає, що кава на мене в якості стимулятора не діє. Я можу на ніч напитися свіжозмеленої, свіжозвареної кави і спати, як немовлятко. Багато хто цьому заздрить. А я заздрю їм - людям, які зранку хлопнули свою пігулку-еспресо і прокинулися. Бо коли я втомлена, або хвора, або погода не торт, я перебуваю у стані овоча майже весь день.
Мене питають, нащо я тоді взагалі п'ю каву. Відповідь проста: бо смачно. Каву я п'ю у 95% з молоком, тому закиди "як можна пити цю гірку гидоту" одразу йдуть лісом. Відповідь №2 - кава для мене є атмосферним напоєм. Чомусь із чаєм так затишно/тепло/дружньоукомпанії я не почуваюся, але це, вочевидь, особисті таргани. Я не п'ю каву щодня (хоча декому здається навпаки:)), але я завжди вживаю її з насолодою. Тому кава не є для мене особисто ранковим напоєм.
Проблему прокидання для мене не вирішував ні зелений, ні чорний чай, ні мате, ні цикорій (про нього трохи згодом). І ось, нещодавно я відкрила для себе фреш апельсин+грейпфрут. І він таки бадьорить, тому сміливо рекомендую на додачу до сніданку вживати, щоправда, не знаю, як щодо постійної основи, я думаю попити його місяць хоча б, можливо, вітамін С накопичиться і буде стимулювати без регулярних додаткових вливань. Це кайф, коли ти не ходиш, як Вій "підніміть мені повіки", а впродовж години після пробудження таки стаєш нормальною людиною. Це відкриття номер раз.
Відкриттям номер два став для мене цикорій. Насправді, приготований у особисто-правильній пропорції окріп/молоко/цикорій, цей напій дуже незле смакує, не гірше за каву (зара мене поб"ють) і має ще не один приємно-оздоровчий ефект. Його дуже радять вживати, щоб зменшити нервовість, людям, які люблять каву, але мають високий тиск, і, з особистих спостережень цього літа - виявляється, від постійного вживання кави пітнієш більше і гірше. І цикорій це теж виправляє. А тепер, власне про цикорій. Я протестила практично все, що у нас є в крамницях: розчинно-порошкові (в основному російського виробництва) не смакують, тому дуже раджу розчинний цикорій у банках від Галки. Він є з додатковими плюшками у вигляді м'яти або шипшини, він добре розчиняється, приємний на смак, і в ньому немає цих нерозчинних порошкових залишків.
На цьому випуск ранкової корисності добігає кінця.
Доброго ранку!
За цей фестиваль у першу чергу знову і знову дякуємо Юлі
Ildefonso Falcones "Cathedral of the Sea"
But our church will be the opposite. It won’t be as long or as tall, but it will be very broad, so that every Catalan will be able to find room to be with their Virgin. Once it’s fi nished, you’ll be able to appreciate it: there will be a shared space for all the faithful, without distinction. And the only decoration will be the light: the light of the Mediterranean. We don’t need anything more than that: space and the light that will pour in from down there.” Berenguer de Montagut pointed to the apse and drew his hand down toward the floor. “This church will be for the common people, not for the greater glory of any prince.”
Ностальгічний (за Барселоною) вікенд виливається у десерт "Каталанський крем". Щоправда, за ним ностальгії немає, бо власне, його ми в Барселоні не скуштували, десерт цей сезонний, але цей факт не заважає йому спочивати на поличках супермаркетів і в несезон. Смачна штука, між іншим, чудово урізноманітнить сніданки, чаювання і т.д. Звісно, рецептів в інтернеті просто незліченна кількість, я робила ось так. На 5-6 порцій (залежно від розміру індивідуальної формочки)
600 мл молока
4 жовтка
50 г цукру
паличка цинамону
цедра одного апельсину
цедра одного лимону
30 г кукурудзяного крохмалю
темний цукор для карамелі
Додайте до молока цинамон, цедру, доведіть до кипіння, зніміть з вогню, накрийте кришкою і дайте настоятися годину. Процідіть, дайте охолонути до кімнатної температури. Жовтки збийте з цукром в блідо-жовту густу піну, додайте крохмаль, розмішайте.
Щось я в основному про їжу від національного виробника пишу, але насправді, осінь прийшла і витягнувши на світ божий теплі речі я згадала, що не сиром єдиним. Далі - про український одяг.
Почнемо з Дому моди "Ріто". Це офігенний трикотаж, просто офігенний, я лише почала з ними знайомитися, але моя найліпша подруга вже давня їхня клієнтка і просто їх обожнює. Які у них колекції, мама рідна. Офісний гардероб там можна закупити повністю, так само, як і звабливий, і зручний, і будь-який взагалі. Регулярні розпродажі, картки постійних покупців, гарантія на речі, приємне обслуговування у фірмовому магазині біля Золотих Воріт. Цінник середній. Дуже раджу.
Зараз у мене отака от сукня в етно-стилі, але темно-синя і нижче колін (довжина залежить від розміру, фото з сайту)
Зимове пальто у мене від VR Studio - здається, львівської компанії з пошиття верхнього одягу з дуже італійським ухилом, у тому числі в італійські тканини. Коли я побачила позаминулого року на виставці їхнє пальто, яке здалося мені схожим на царську форму, з круглим стоячим комірцем, я мало не вмерла. Але то було пальто на худеньких модельних дівчаток, і у мене інше, але не менш прекрасне. Моделі або дуже яскраві, або класично елегантні. Носиться фантастично, воно не важке, але дуже тепле, ніде не витирається, не витягується, сидить як по індивідуальній мірці. Закрійникам можна ставити пам'ятник. Цінник досить високий, але річ виправдовує свою вартість на кожну копійку.
Дольчедонна шиє пальта о більш привабливій ціні, але вони здебільшого весняно-осінні, крім верхнього одягу є й інший, вовняний в тому числі. Моделі різні, є й такі, від яких хочеться пищати, але й такі, на які морщиш носа. Але зимові вовняні спідниці у них дуже і дуже. Великий фірмовий магазин є на Шулявці.
І от окремі танці з бубном будуть на честь Kachorovska Atelier - ательє на Подолі, де шиють авторське взуття, сумки і шкіряні аксесуари. О, які чоботи я там собі пошила, оооо... Річ у тім, що на мені не застібалися жодні магазинні високі чоботи - широка нога. Але інколи хочеться виглядати дівчинкою, ага, але не за 7 тисяч гривень. Коли я побачила один лише вигляд взуття, яке шиє Аліна, мені захотілося мати його все. А з урахуванням, що його шиють за твоїми мірками, по твоєму малюнку (вона може пошити буквально все!), і ти матимеш унікальну і ексклюзивну пару взуття по ціні нижчий, ніж у крамниці, то хочеться Аліну заобнімати до втрати пульсу. Окрім чобіт я замовляла ще гаманець для авто-документів для Ра, а моя подруга - розкішний портфель для свого чоловіка. Дуже, дуже і дуже рекомендую.
Що українського носите ви, зізнавайтеся.
Якщо ви хочете подивитися ще одне творіння геніального Ґауді - парк Ґуель, я навіть не знаю, який час вам порадити, туристів там, здається, повно завжди, хіба що, можливо з самого ранку не такі натовпи. До речі, як показав досвід, найбільші скупчення слов'янських туристів спостерігаються ввечері на Магічних фонтанах Монтжуїка і в будь-який час у парку Ґуель, бо обидві атракції безкоштовні. Їх там стільки, що можна навіть не мріяти сфотографувати легендарну саламандру без якогось сусіда, що ніжно її обіймає. Але ми не про це. Ми про архітектурний комплекс, один з найбільших в Європі, що будувався з 1900 по 1914 рік.
Карлос Руис Сафон "Тень ветра"
Я поблагодарил сеньора Ремихио за интересные сведения и направился вниз по проспекту до Сан-Хервасио. Глядя вверх, я видел, как гора Тибидабо встречает рассвет, закутавшись в прозрачные облака. Мне вдруг захотелось подняться на фуникулере на самую вершину до старого парка аттракционов и затеряться там среди каруселей и павильонов с игровыми автоматами, но я обещал отцу быть в лавке вовремя.
І я розумію це бажання.
Макс Фрай "Одна и та же книга"
...вот, Барселона — город для жадных, тут слишком мною роскошной архитектуры, слишком много живописных забегаловок и разрисованных ставен, тысячи восхитительных закоулков и дворов, сотни тысяч их великолепных обитателей. Все это надо глотать большими кусками, ходить — стремительно, глазеть — неутомимо, причем лучше всего — сверху. С крыши Casa Mila la Pedrera — лучший вид на этот город, гораздо круче даже, чем если в бомбардировщик сесть, никакого сравнения с бомбардировщиком, при всем моем уважении к боевой авиации.
А ще Борн буває кольоровим.
Карлос Руис Сафон "Тень ветра"
День выдался чудесный: ясное лазурное небо, свежий прохладный ветерок, пахнувший осенью и морем. Больше всего я любил Барселону в октябре, когда неудержимо тянет пройтись, и каждый становится мудрее благодаря воде из фонтана Каналетас, которая в это время чудесным образом не пахнет хлоркой."
І це правда. Хай жовтень видався спекотним, як наше літо, повітря гаряче, густе, напоєне ароматами моря, риби, їжі, вина, і ти загусаєш у ньому, як комашка у бурштині, і не хочеш ворушитися, не хочеш нікуди йти, лише мліти у цьому підсвіченому безтурботними усмішками людей місті, яке накриває хвилею. І я присягаюся, що бачила цей фонтан і фотографувала його, але не можу знайти цієї знимки, і хай не куштувала його води, але Барселона міцно обійняла мене і не відпускає, не відпускає, хоча минув уже тиждень, а здається – рік, а то й кілька, але не відпускає, і, боюся, не відпустить ніколи. І серед усіх кварталів, якими ми встигли проплисти, найбільше мені запав у серце Борн. El Born, один з чотирьох кварталів Старого міста, лабіринт непристойно і водночас інтимно вузьких вулиць, залитий по вінця крихітними атмосферними закладами, дизайнерськими крамницями і бутіками, собаками, людьми, графіті, випраною білизною, каталонськими прапорами, арками і закапелками, о, Борн. Водночас ультрамодний і невиправно давній, мережаний неприбраними вулицями і вичепуреними музеями, і невкладаний у слова, і невкладаний в нулики і одинички, бо банальне клацання фотоапаратом теж ніколи не передасть того Борна, який ти бачиш на власні очі, вдихаєш з повітрям (не завжди приємним на запах), торкаєшся і розчиняєшся. Вдень сутінковий – будинки стоять так близько один до одного, що сусідки можуть позичати цукор у хазяйок з сусіднього будинку через вікно – і мовчазний, Борн ввечері перетворюється на багатоголосся, мережане ліхтариками, свічками, лампами, сяянням вітрин, барних стійок (так, більшість з них мало не на вулиці), сміх і випромінюване тепло, тепло, безтурботність і радість. Ну і що, що сієсти практично вже немає, бо працюють всі, хто має роботу, ну і що, що економіка трясеться, як на верхівці вулкану, але день хороший, життя триває, поруч друзі – чому ж не радіти? Як я люблю людей за це, коли вони вміють радіти не дивлячись ні на що. І Борн – це таке місце. Це не Ла Рамблас, де ходять-сидять-їдять практично на 90% туристи. У Борні почути англійську/французьку/німецьку/свій варіант чути рідко, там в основному відпочивають місцеві. І ти пливеш (бо таки пливеш, підхоплений духом міста) повз них, повз музеї, повз прекрасні будинки і собори, повз ріки веселощів і не почуваєшся чужим і зайвим, бо і ти цієї миті щасливий.
Багато слів і мало фото - ось що робить зі мною Барселона. Зараз Борн сутінковий.
І це правда. Хай жовтень видався спекотним, як наше літо, повітря гаряче, густе, напоєне ароматами моря, риби, їжі, вина, і ти загусаєш у ньому, як комашка у бурштині, і не хочеш ворушитися, не хочеш нікуди йти, лише мліти у цьому підсвіченому безтурботними усмішками людей місті, яке накриває хвилею. І я присягаюся, що бачила цей фонтан і фотографувала його, але не можу знайти цієї знимки, і хай не куштувала його води, але Барселона міцно обійняла мене і не відпускає, не відпускає, хоча минув уже тиждень, а здається – рік, а то й кілька, але не відпускає, і, боюся, не відпустить ніколи. І серед усіх кварталів, якими ми встигли проплисти, найбільше мені запав у серце Борн. El Born, один з чотирьох кварталів Старого міста, лабіринт непристойно і водночас інтимно вузьких вулиць, залитий по вінця крихітними атмосферними закладами, дизайнерськими крамницями і бутіками, собаками, людьми, графіті, випраною білизною, каталонськими прапорами, арками і закапелками, о, Борн. Водночас ультрамодний і невиправно давній, мережаний неприбраними вулицями і вичепуреними музеями, і невкладаний у слова, і невкладаний в нулики і одинички, бо банальне клацання фотоапаратом теж ніколи не передасть того Борна, який ти бачиш на власні очі, вдихаєш з повітрям (не завжди приємним на запах), торкаєшся і розчиняєшся. Вдень сутінковий – будинки стоять так близько один до одного, що сусідки можуть позичати цукор у хазяйок з сусіднього будинку через вікно – і мовчазний, Борн ввечері перетворюється на багатоголосся, мережане ліхтариками, свічками, лампами, сяянням вітрин, барних стійок (так, більшість з них мало не на вулиці), сміх і випромінюване тепло, тепло, безтурботність і радість. Ну і що, що сієсти практично вже немає, бо працюють всі, хто має роботу, ну і що, що економіка трясеться, як на верхівці вулкану, але день хороший, життя триває, поруч друзі – чому ж не радіти? Як я люблю людей за це, коли вони вміють радіти не дивлячись ні на що. І Борн – це таке місце. Це не Ла Рамблас, де ходять-сидять-їдять практично на 90% туристи. У Борні почути англійську/французьку/німецьку/свій варіант чути рідко, там в основному відпочивають місцеві. І ти пливеш (бо таки пливеш, підхоплений духом міста) повз них, повз музеї, повз прекрасні будинки і собори, повз ріки веселощів і не почуваєшся чужим і зайвим, бо і ти цієї миті щасливий.
Збираю свою Барселону по крихтах, наче виловлюю мушлі у піску на березі моря. Збираю себе і не можу зібрати докупи.
Олег Рой "Барселонская галерея" Уже в день отлета они посетили собор Святой Евлалии и даже изменили себе, примкнув к группе туристов, — обычно предпочитали осматривать достопримечательности самостоятельно, ориентируясь лишь на путеводитель да на собственные впечатления. Они не прогадали: экскурсия оказалась интересной. Гид, почти юноша, с красивым, точно вырезанным из дерева, лицом, увлеченно рассказал о Евлалии — одной из самых почитаемых святых в Испании. По преданию, мученица приняла страшную смерть от рук язычников, когда ей было четырнадцать лет. Евлалия (это имя означает «благоречивая», «изрекающая правду, добро, истину») жила неподалеку от Барселоны, именовавшейся тогда Варкиона, и была образованной, набожной и решительной девушкой. Во время гонения на христиан, устроенного римскими императорами, в город Варкион прибыл правитель Дакиан. Услышав об этом, Евлалия ночью тайно ушла из дома, долго шла и к утру была в городе. С трудом пробравшись сквозь толпу, девушка смело подошла к правителю и обличила его в том, что он принуждает людей отрекаться от Истинного Бога. Дакиан велел беспощадно пытать святую, но она твердо переносила истязания и сказала судье, что Господь избавил ее от боли. Пытки продолжались долго, Дакиан, издеваясь, спрашивал девушку: «Где же твой Бог, которого ты призываешь?» Евлалия отвечала, что Господь рядом с нею, но Дакиан, по своей нечистоте, не может Его видеть. Потом святая вознесла молитву Всевышнему — и пламя свечей, которыми палачи жгли ее тело, перекинулось на самих мучителей. А над пожарищем взмыла в небеса белая голубка. Это была душа святой Евлалии, навсегда ставшей для христиан символом стойкости и чистоты. В память о ней в небольшом озере возле храма разводят белоснежных гусей. Эти гуси священны — если человек с чистой душой попросит их об исполнении самого сокровенного желания, то его мечты обязательно сбудутся."
Олег Рой "Барселонская галерея" Уже в день отлета они посетили собор Святой Евлалии и даже изменили себе, примкнув к группе туристов, — обычно предпочитали осматривать достопримечательности самостоятельно, ориентируясь лишь на путеводитель да на собственные впечатления. Они не прогадали: экскурсия оказалась интересной. Гид, почти юноша, с красивым, точно вырезанным из дерева, лицом, увлеченно рассказал о Евлалии — одной из самых почитаемых святых в Испании. По преданию, мученица приняла страшную смерть от рук язычников, когда ей было четырнадцать лет. Евлалия (это имя означает «благоречивая», «изрекающая правду, добро, истину») жила неподалеку от Барселоны, именовавшейся тогда Варкиона, и была образованной, набожной и решительной девушкой. Во время гонения на христиан, устроенного римскими императорами, в город Варкион прибыл правитель Дакиан. Услышав об этом, Евлалия ночью тайно ушла из дома, долго шла и к утру была в городе. С трудом пробравшись сквозь толпу, девушка смело подошла к правителю и обличила его в том, что он принуждает людей отрекаться от Истинного Бога. Дакиан велел беспощадно пытать святую, но она твердо переносила истязания и сказала судье, что Господь избавил ее от боли. Пытки продолжались долго, Дакиан, издеваясь, спрашивал девушку: «Где же твой Бог, которого ты призываешь?» Евлалия отвечала, что Господь рядом с нею, но Дакиан, по своей нечистоте, не может Его видеть. Потом святая вознесла молитву Всевышнему — и пламя свечей, которыми палачи жгли ее тело, перекинулось на самих мучителей. А над пожарищем взмыла в небеса белая голубка. Это была душа святой Евлалии, навсегда ставшей для христиан символом стойкости и чистоты. В память о ней в небольшом озере возле храма разводят белоснежных гусей. Эти гуси священны — если человек с чистой душой попросит их об исполнении самого сокровенного желания, то его мечты обязательно сбудутся."
Пабло Туссет "Лучшее, что может случиться с круассаном"
Я сошел, не доезжая до Бокерии, чтобы пройтись по рынку и полюбоваться какой-нибудь рыбачкой во всеоружии, рассевшейся на своем ледяном троне, как царица морей, перед которой разложены подношения в виде лимонов и благоуханных морских ракушек.
Карлос Руис Сафон "Тень ветра" Трамвай двигался едва ли не со скоростью пешехода, скользя по тени деревьев, вдоль стен и садов, похожих на замки особняков, где, как мне казалось, так приятно было бы побродить среди статуй, фонтанов, конюшен и скрытых от посторонних взоров часовен. Высунувшись из окна, я различил вдали силуэт «Эль Фраре Бланк», такой четкий на фоне деревьев. Доехав до угла улицы Романа Макайя, трамвай замедлил ход и плавно остановился. Водитель позвонил в колокольчик, и кондуктор строго взглянул на меня: — Эй, хитрец, поторопитесь, вот он, дом тридцать два, прямо здесь. Я вышел, а голубой трамвай медленно растворился в тумане. Я перешел через дорогу и оказался у самой резиденции семьи Алдайя. Кованые решетки ворот, увитые плющом, почти скрывала густая листва. В резных железных переплетениях угадывалась маленькая наглухо запертая калитка. Вверху решетки, словно свернувшиеся кольцом черные железные змеи, проступали цифры «32».
Рікмер Рікмерс – це корабель-музей, трищогловий парусник, що нині стоїть на причалі у Гамбурзі.
Навідати його можна будь-якого дня з 10:00 до 18:00, а у літній час з вівторка по неділю до 20:00. Вартість квитка 4 євро або 3,30 з ГамбургКард. Дістатися найпростіше підземкою, корабель пришвартовано на понтоні 1а, практично перед виходом зі станції метро Landungsbrücken.
Продовжуємо терміново підтягувати хвости, а то невдовзі нові з'являться.
Розкішний міський парк Planten un Blomen («Рослини і квіти» нижньонімецькою) розкинувся у центрі Гамбурга на площі 47 гектарів. Сорок сім! Старий ботсад, купа тематичних територій (японський сад, трояндовий сад, сад з лікарськими рослинами і т.д.), озеро з танцюючими фонтанами, театр дитячі ігрові майданчики – і все це у вільному доступі, читай – безкоштовно. Заклали парк 1821 року, коли посадили перше дерево – платан, який і досі стоїть на вході в парк з боку Dammtor.
Ми через брак часу, який на випав на Гамбург, весь парк не обійшли, лише трохи погуляли в очікуванні «виступу» фонтанів, але цього вистачило, щоб отримати таку тонну позитиву – зайці, чаплі, квіти неймовірних кількостей і видів, шезлонги, озерця – це фантастика.
На фоні розпланованого тижня у Нідерландах (оце було нема чого робити, маршрут винятково гіпотетичний і т.д.), витягла книжку з бельгійськими і нідерландськими рецептами. Нова варіація вафель і "пташині гнізда".
Є у Гамбурзі кілька розваг, про які або мало, або взагалі ніхто не пише. Усі вони цілком доступні, щоправда, можливо не всім вони видаватимуться розвагами.
Перше. Зайці! Таке враження, що Гамбург – місто зайців, бо першого ми побачили неподалік від нашого помешкання, дорогою до Альстера, просто у дворі кількаповерхового житлового будинку, на дитячому майданчику. Спочатку я подумала, що то коте у кущах ворушиться, а потім зирк – та ні, зайці! Справжні, вгодовані такі, вухаті симпатичні зайці. У центрі міста! Але справжній шок у мене був, коли у розарії у Плантен-ун-Бломен (про парк буде згодом) їх стрибало ціле стадо. Щоправда, дуже швидко і нефотографічно стрибало.
Перше. Зайці! Таке враження, що Гамбург – місто зайців, бо першого ми побачили неподалік від нашого помешкання, дорогою до Альстера, просто у дворі кількаповерхового житлового будинку, на дитячому майданчику. Спочатку я подумала, що то коте у кущах ворушиться, а потім зирк – та ні, зайці! Справжні, вгодовані такі, вухаті симпатичні зайці. У центрі міста! Але справжній шок у мене був, коли у розарії у Плантен-ун-Бломен (про парк буде згодом) їх стрибало ціле стадо. Щоправда, дуже швидко і нефотографічно стрибало.
Jasper Fforde – мій кумир останніх днів. Я проковтнула все, до чого дотяглися мої руці, і це просто, просто розкішно. Взяти хоча б серію «Nursery Crimes», я думала, що після Ґеймана і його детективної варіації загибелі Шалама-Балама ніхто вже цим сюжетом не спокуситься. І як я помилялася!
Велички вже давно натякали, що треба кудись поїхати (окрім дрібних вилазок на пошту, в магазин по продукти і т.д.), і вчора погода просто шепотіла про це. Тому 33 км, Гостомель-Буча-Ірпінь.
Я все розповідаю, на які верхотури ми лазили у подорожах, але тут буде про оглядовий майданчик значно ближче. Значно, за адресою Червонозоряний 4а, www.smotrovaya.kiev.ua
Нарешті хтось додумався це зробити. А чому ні? Обладнати, пофарбувати, поставити кавоварку, стільчики, біноклі, пледи. Ви скажете, навіщо платити, якщо можна вилізти на якийсь інший дах. Звісно, можна домовлятися з кимось, у кого э ключ від даху, лазити на недобудови, але інколи не хочеться морочитися. Тому ми розжилися купоном на два квитки зі знижкою, дочекалися бездощового дня, темряви і поїхали.
Звичайний квиток коштує 100 грн, в нього входить підйом на майданчик, оренда бінокля, гарячий напій на вибір (кава, до речі, не сумнівна бовтанка, а цілком пристойний напій).
Перед підйомом кожному відвідувачу вручають правила, з якими він має ознайомитися і підписатися, що, я вважаю, розумним у наших умовах. Майданчик на верхівці 25-поверхової жилої будівлі, плюс на горі, що, здавалося б, збільшує огляд, але насправді частина Києва ховається так у ямі внизу. Тим не менш – дуже красиво. А місяць взагалі якийсь навіжений позавчора був.
Якщо чесно, я от не пригадаю, де ми в Гамбурзі їли, але точно скажу вам, де ми пили пиво. Як ми з’ясували, пиво у Гамбурзі може називатися так:
Messing – світле пиво
Kupfer – темне пиво
Alster (Alsterwasser) – суміш світлого пива і лимонаду 1:1
Krefelder – суміш пива і коли
Messing – світле пиво
Kupfer – темне пиво
Alster (Alsterwasser) – суміш світлого пива і лимонаду 1:1
Krefelder – суміш пива і коли
Пращуром Церкви Св. Миколая у Гамбурзі стала дерев"яна церква, побудована 1335р, а кам"яна споруда зайняла її місце у 1874р., і на той момент була найвищою спорудою у світі (!) і мала 147м.
Під час руйнівних бомбардувань ІІ Світової ("Операція Гоморра"), від церкви лишилася сама тільки вежа. Реставраційні роботи проводили 1990р, а також минулого року. Але зі стану руїн церква практично не піднялася, а стала меморіалом пам"яті про війну, і лишається не лише однією з височин міста, а й музеєм.
Крім того, церква може похвалитися карільйоном, який грає мелодії щодня з 8:00 до 20:00 кожні 15 хвилин, довгі мелодії лунають щодня о 12, а в літній час (з квітня по жовтень) щосуботи можна насолодитися карільйонним концертом, який починається о 17:00.
А ще на вежу можна піднятися на швидкісному ліфті і подивитися на Гамбург з висоти пташиного польоту (76 м.).
Без зайвих слів - Гамбург уночі
Я, зізнаюся, люблю видертися кудись високо і сидіти, дивитися. Особливо, вночі. Особливо у місті, де гарно підсвічено будинки. І все це можна зробити у Гамбурзі, якщо навідати атракцію під назвою Nachtmichel – вечірнє відвідування оглядового майданчика церкви Св.Михаїла, або Мікель, як її називають місцеві.
Адреса: Englische Planke 1
Години роботи: травень-жовтень по буднях з 19:30-23:00, по суботах і святах до 24:00, листопад-грудень – 17:30-22:00, січень-квітень – 19:30-23:00
Квиток: 9,90 євро
http://www.nachtmichel.de
http://www.st-michaelis.de/
Сам майданчик розташовано на висоті 106 метрів у 132 метровій вежі, до нього ведуть 453 сходинки, але на вечірній огляд вас піднімуть на ліфті. Годинник на вежі, до речі, найбільший у Німеччині, циферблат має 8 метрів у діаметрі, довжина хвилинної стрілки - 5 метрів.
Один з музеїв, який вразив мене у Гамбурзі найбільше - це Miniatur Wunderland (http://www.miniatur-wunderland.com). Я очікувала побачити просто велику залізницю, але...
Кажуть, що єдиний в світі музей спецій, знаходиться саме у Гамбурзі, у старих складах, і цілком логічно, де йому ще бути, як не в портовому ганзейському місті, там, де у здоровенних складах ці спеції і тримали? Отже, ласкаво прошу до Музею спецій, вочевидь, таки єдиному, бо гугло-пошуки більше нічого не кажуть.
Галети мене сьогодні переслідували. Тому я вирішила не пручатися, не здаватися мікробам, головному болю і ломоті у всьому тілі, і зліпила собі свою галету. З того, що знайшлося в холодильнику і коморі.
Якби ми не змерзли, як цуцики, і якби рученьки були не зі сраченьки, то світлин було б більше і краще. Але маємо, що маємо.
