Карлос Руис Сафон "Тень ветра"
Я поблагодарил сеньора Ремихио за интересные сведения и направился вниз по проспекту до Сан-Хервасио. Глядя вверх, я видел, как гора Тибидабо встречает рассвет, закутавшись в прозрачные облака. Мне вдруг захотелось подняться на фуникулере на самую вершину до старого парка аттракционов и затеряться там среди каруселей и павильонов с игровыми автоматами, но я обещал отцу быть в лавке вовремя.
І я розумію це бажання.
Макс Фрай "Одна и та же книга"
...вот, Барселона — город для жадных, тут слишком мною роскошной архитектуры, слишком много живописных забегаловок и разрисованных ставен, тысячи восхитительных закоулков и дворов, сотни тысяч их великолепных обитателей. Все это надо глотать большими кусками, ходить — стремительно, глазеть — неутомимо, причем лучше всего — сверху. С крыши Casa Mila la Pedrera — лучший вид на этот город, гораздо круче даже, чем если в бомбардировщик сесть, никакого сравнения с бомбардировщиком, при всем моем уважении к боевой авиации.
А ще Борн буває кольоровим.
Карлос Руис Сафон "Тень ветра"
День выдался чудесный: ясное лазурное небо, свежий прохладный ветерок, пахнувший осенью и морем. Больше всего я любил Барселону в октябре, когда неудержимо тянет пройтись, и каждый становится мудрее благодаря воде из фонтана Каналетас, которая в это время чудесным образом не пахнет хлоркой."
І це правда. Хай жовтень видався спекотним, як наше літо, повітря гаряче, густе, напоєне ароматами моря, риби, їжі, вина, і ти загусаєш у ньому, як комашка у бурштині, і не хочеш ворушитися, не хочеш нікуди йти, лише мліти у цьому підсвіченому безтурботними усмішками людей місті, яке накриває хвилею. І я присягаюся, що бачила цей фонтан і фотографувала його, але не можу знайти цієї знимки, і хай не куштувала його води, але Барселона міцно обійняла мене і не відпускає, не відпускає, хоча минув уже тиждень, а здається – рік, а то й кілька, але не відпускає, і, боюся, не відпустить ніколи. І серед усіх кварталів, якими ми встигли проплисти, найбільше мені запав у серце Борн. El Born, один з чотирьох кварталів Старого міста, лабіринт непристойно і водночас інтимно вузьких вулиць, залитий по вінця крихітними атмосферними закладами, дизайнерськими крамницями і бутіками, собаками, людьми, графіті, випраною білизною, каталонськими прапорами, арками і закапелками, о, Борн. Водночас ультрамодний і невиправно давній, мережаний неприбраними вулицями і вичепуреними музеями, і невкладаний у слова, і невкладаний в нулики і одинички, бо банальне клацання фотоапаратом теж ніколи не передасть того Борна, який ти бачиш на власні очі, вдихаєш з повітрям (не завжди приємним на запах), торкаєшся і розчиняєшся. Вдень сутінковий – будинки стоять так близько один до одного, що сусідки можуть позичати цукор у хазяйок з сусіднього будинку через вікно – і мовчазний, Борн ввечері перетворюється на багатоголосся, мережане ліхтариками, свічками, лампами, сяянням вітрин, барних стійок (так, більшість з них мало не на вулиці), сміх і випромінюване тепло, тепло, безтурботність і радість. Ну і що, що сієсти практично вже немає, бо працюють всі, хто має роботу, ну і що, що економіка трясеться, як на верхівці вулкану, але день хороший, життя триває, поруч друзі – чому ж не радіти? Як я люблю людей за це, коли вони вміють радіти не дивлячись ні на що. І Борн – це таке місце. Це не Ла Рамблас, де ходять-сидять-їдять практично на 90% туристи. У Борні почути англійську/французьку/німецьку/свій варіант чути рідко, там в основному відпочивають місцеві. І ти пливеш (бо таки пливеш, підхоплений духом міста) повз них, повз музеї, повз прекрасні будинки і собори, повз ріки веселощів і не почуваєшся чужим і зайвим, бо і ти цієї миті щасливий.
Багато слів і мало фото - ось що робить зі мною Барселона. Зараз Борн сутінковий.
І це правда. Хай жовтень видався спекотним, як наше літо, повітря гаряче, густе, напоєне ароматами моря, риби, їжі, вина, і ти загусаєш у ньому, як комашка у бурштині, і не хочеш ворушитися, не хочеш нікуди йти, лише мліти у цьому підсвіченому безтурботними усмішками людей місті, яке накриває хвилею. І я присягаюся, що бачила цей фонтан і фотографувала його, але не можу знайти цієї знимки, і хай не куштувала його води, але Барселона міцно обійняла мене і не відпускає, не відпускає, хоча минув уже тиждень, а здається – рік, а то й кілька, але не відпускає, і, боюся, не відпустить ніколи. І серед усіх кварталів, якими ми встигли проплисти, найбільше мені запав у серце Борн. El Born, один з чотирьох кварталів Старого міста, лабіринт непристойно і водночас інтимно вузьких вулиць, залитий по вінця крихітними атмосферними закладами, дизайнерськими крамницями і бутіками, собаками, людьми, графіті, випраною білизною, каталонськими прапорами, арками і закапелками, о, Борн. Водночас ультрамодний і невиправно давній, мережаний неприбраними вулицями і вичепуреними музеями, і невкладаний у слова, і невкладаний в нулики і одинички, бо банальне клацання фотоапаратом теж ніколи не передасть того Борна, який ти бачиш на власні очі, вдихаєш з повітрям (не завжди приємним на запах), торкаєшся і розчиняєшся. Вдень сутінковий – будинки стоять так близько один до одного, що сусідки можуть позичати цукор у хазяйок з сусіднього будинку через вікно – і мовчазний, Борн ввечері перетворюється на багатоголосся, мережане ліхтариками, свічками, лампами, сяянням вітрин, барних стійок (так, більшість з них мало не на вулиці), сміх і випромінюване тепло, тепло, безтурботність і радість. Ну і що, що сієсти практично вже немає, бо працюють всі, хто має роботу, ну і що, що економіка трясеться, як на верхівці вулкану, але день хороший, життя триває, поруч друзі – чому ж не радіти? Як я люблю людей за це, коли вони вміють радіти не дивлячись ні на що. І Борн – це таке місце. Це не Ла Рамблас, де ходять-сидять-їдять практично на 90% туристи. У Борні почути англійську/французьку/німецьку/свій варіант чути рідко, там в основному відпочивають місцеві. І ти пливеш (бо таки пливеш, підхоплений духом міста) повз них, повз музеї, повз прекрасні будинки і собори, повз ріки веселощів і не почуваєшся чужим і зайвим, бо і ти цієї миті щасливий.
Збираю свою Барселону по крихтах, наче виловлюю мушлі у піску на березі моря. Збираю себе і не можу зібрати докупи.
Олег Рой "Барселонская галерея" Уже в день отлета они посетили собор Святой Евлалии и даже изменили себе, примкнув к группе туристов, — обычно предпочитали осматривать достопримечательности самостоятельно, ориентируясь лишь на путеводитель да на собственные впечатления. Они не прогадали: экскурсия оказалась интересной. Гид, почти юноша, с красивым, точно вырезанным из дерева, лицом, увлеченно рассказал о Евлалии — одной из самых почитаемых святых в Испании. По преданию, мученица приняла страшную смерть от рук язычников, когда ей было четырнадцать лет. Евлалия (это имя означает «благоречивая», «изрекающая правду, добро, истину») жила неподалеку от Барселоны, именовавшейся тогда Варкиона, и была образованной, набожной и решительной девушкой. Во время гонения на христиан, устроенного римскими императорами, в город Варкион прибыл правитель Дакиан. Услышав об этом, Евлалия ночью тайно ушла из дома, долго шла и к утру была в городе. С трудом пробравшись сквозь толпу, девушка смело подошла к правителю и обличила его в том, что он принуждает людей отрекаться от Истинного Бога. Дакиан велел беспощадно пытать святую, но она твердо переносила истязания и сказала судье, что Господь избавил ее от боли. Пытки продолжались долго, Дакиан, издеваясь, спрашивал девушку: «Где же твой Бог, которого ты призываешь?» Евлалия отвечала, что Господь рядом с нею, но Дакиан, по своей нечистоте, не может Его видеть. Потом святая вознесла молитву Всевышнему — и пламя свечей, которыми палачи жгли ее тело, перекинулось на самих мучителей. А над пожарищем взмыла в небеса белая голубка. Это была душа святой Евлалии, навсегда ставшей для христиан символом стойкости и чистоты. В память о ней в небольшом озере возле храма разводят белоснежных гусей. Эти гуси священны — если человек с чистой душой попросит их об исполнении самого сокровенного желания, то его мечты обязательно сбудутся."
Олег Рой "Барселонская галерея" Уже в день отлета они посетили собор Святой Евлалии и даже изменили себе, примкнув к группе туристов, — обычно предпочитали осматривать достопримечательности самостоятельно, ориентируясь лишь на путеводитель да на собственные впечатления. Они не прогадали: экскурсия оказалась интересной. Гид, почти юноша, с красивым, точно вырезанным из дерева, лицом, увлеченно рассказал о Евлалии — одной из самых почитаемых святых в Испании. По преданию, мученица приняла страшную смерть от рук язычников, когда ей было четырнадцать лет. Евлалия (это имя означает «благоречивая», «изрекающая правду, добро, истину») жила неподалеку от Барселоны, именовавшейся тогда Варкиона, и была образованной, набожной и решительной девушкой. Во время гонения на христиан, устроенного римскими императорами, в город Варкион прибыл правитель Дакиан. Услышав об этом, Евлалия ночью тайно ушла из дома, долго шла и к утру была в городе. С трудом пробравшись сквозь толпу, девушка смело подошла к правителю и обличила его в том, что он принуждает людей отрекаться от Истинного Бога. Дакиан велел беспощадно пытать святую, но она твердо переносила истязания и сказала судье, что Господь избавил ее от боли. Пытки продолжались долго, Дакиан, издеваясь, спрашивал девушку: «Где же твой Бог, которого ты призываешь?» Евлалия отвечала, что Господь рядом с нею, но Дакиан, по своей нечистоте, не может Его видеть. Потом святая вознесла молитву Всевышнему — и пламя свечей, которыми палачи жгли ее тело, перекинулось на самих мучителей. А над пожарищем взмыла в небеса белая голубка. Это была душа святой Евлалии, навсегда ставшей для христиан символом стойкости и чистоты. В память о ней в небольшом озере возле храма разводят белоснежных гусей. Эти гуси священны — если человек с чистой душой попросит их об исполнении самого сокровенного желания, то его мечты обязательно сбудутся."
Пабло Туссет "Лучшее, что может случиться с круассаном"
Я сошел, не доезжая до Бокерии, чтобы пройтись по рынку и полюбоваться какой-нибудь рыбачкой во всеоружии, рассевшейся на своем ледяном троне, как царица морей, перед которой разложены подношения в виде лимонов и благоуханных морских ракушек.
Карлос Руис Сафон "Тень ветра" Трамвай двигался едва ли не со скоростью пешехода, скользя по тени деревьев, вдоль стен и садов, похожих на замки особняков, где, как мне казалось, так приятно было бы побродить среди статуй, фонтанов, конюшен и скрытых от посторонних взоров часовен. Высунувшись из окна, я различил вдали силуэт «Эль Фраре Бланк», такой четкий на фоне деревьев. Доехав до угла улицы Романа Макайя, трамвай замедлил ход и плавно остановился. Водитель позвонил в колокольчик, и кондуктор строго взглянул на меня: — Эй, хитрец, поторопитесь, вот он, дом тридцать два, прямо здесь. Я вышел, а голубой трамвай медленно растворился в тумане. Я перешел через дорогу и оказался у самой резиденции семьи Алдайя. Кованые решетки ворот, увитые плющом, почти скрывала густая листва. В резных железных переплетениях угадывалась маленькая наглухо запертая калитка. Вверху решетки, словно свернувшиеся кольцом черные железные змеи, проступали цифры «32».
Рікмер Рікмерс – це корабель-музей, трищогловий парусник, що нині стоїть на причалі у Гамбурзі.
Навідати його можна будь-якого дня з 10:00 до 18:00, а у літній час з вівторка по неділю до 20:00. Вартість квитка 4 євро або 3,30 з ГамбургКард. Дістатися найпростіше підземкою, корабель пришвартовано на понтоні 1а, практично перед виходом зі станції метро Landungsbrücken.
Продовжуємо терміново підтягувати хвости, а то невдовзі нові з'являться.
Розкішний міський парк Planten un Blomen («Рослини і квіти» нижньонімецькою) розкинувся у центрі Гамбурга на площі 47 гектарів. Сорок сім! Старий ботсад, купа тематичних територій (японський сад, трояндовий сад, сад з лікарськими рослинами і т.д.), озеро з танцюючими фонтанами, театр дитячі ігрові майданчики – і все це у вільному доступі, читай – безкоштовно. Заклали парк 1821 року, коли посадили перше дерево – платан, який і досі стоїть на вході в парк з боку Dammtor.
Ми через брак часу, який на випав на Гамбург, весь парк не обійшли, лише трохи погуляли в очікуванні «виступу» фонтанів, але цього вистачило, щоб отримати таку тонну позитиву – зайці, чаплі, квіти неймовірних кількостей і видів, шезлонги, озерця – це фантастика.
На фоні розпланованого тижня у Нідерландах (оце було нема чого робити, маршрут винятково гіпотетичний і т.д.), витягла книжку з бельгійськими і нідерландськими рецептами. Нова варіація вафель і "пташині гнізда".
Є у Гамбурзі кілька розваг, про які або мало, або взагалі ніхто не пише. Усі вони цілком доступні, щоправда, можливо не всім вони видаватимуться розвагами.
Перше. Зайці! Таке враження, що Гамбург – місто зайців, бо першого ми побачили неподалік від нашого помешкання, дорогою до Альстера, просто у дворі кількаповерхового житлового будинку, на дитячому майданчику. Спочатку я подумала, що то коте у кущах ворушиться, а потім зирк – та ні, зайці! Справжні, вгодовані такі, вухаті симпатичні зайці. У центрі міста! Але справжній шок у мене був, коли у розарії у Плантен-ун-Бломен (про парк буде згодом) їх стрибало ціле стадо. Щоправда, дуже швидко і нефотографічно стрибало.
Перше. Зайці! Таке враження, що Гамбург – місто зайців, бо першого ми побачили неподалік від нашого помешкання, дорогою до Альстера, просто у дворі кількаповерхового житлового будинку, на дитячому майданчику. Спочатку я подумала, що то коте у кущах ворушиться, а потім зирк – та ні, зайці! Справжні, вгодовані такі, вухаті симпатичні зайці. У центрі міста! Але справжній шок у мене був, коли у розарії у Плантен-ун-Бломен (про парк буде згодом) їх стрибало ціле стадо. Щоправда, дуже швидко і нефотографічно стрибало.
Jasper Fforde – мій кумир останніх днів. Я проковтнула все, до чого дотяглися мої руці, і це просто, просто розкішно. Взяти хоча б серію «Nursery Crimes», я думала, що після Ґеймана і його детективної варіації загибелі Шалама-Балама ніхто вже цим сюжетом не спокуситься. І як я помилялася!
Велички вже давно натякали, що треба кудись поїхати (окрім дрібних вилазок на пошту, в магазин по продукти і т.д.), і вчора погода просто шепотіла про це. Тому 33 км, Гостомель-Буча-Ірпінь.
Я все розповідаю, на які верхотури ми лазили у подорожах, але тут буде про оглядовий майданчик значно ближче. Значно, за адресою Червонозоряний 4а, www.smotrovaya.kiev.ua
Нарешті хтось додумався це зробити. А чому ні? Обладнати, пофарбувати, поставити кавоварку, стільчики, біноклі, пледи. Ви скажете, навіщо платити, якщо можна вилізти на якийсь інший дах. Звісно, можна домовлятися з кимось, у кого э ключ від даху, лазити на недобудови, але інколи не хочеться морочитися. Тому ми розжилися купоном на два квитки зі знижкою, дочекалися бездощового дня, темряви і поїхали.
Звичайний квиток коштує 100 грн, в нього входить підйом на майданчик, оренда бінокля, гарячий напій на вибір (кава, до речі, не сумнівна бовтанка, а цілком пристойний напій).
Перед підйомом кожному відвідувачу вручають правила, з якими він має ознайомитися і підписатися, що, я вважаю, розумним у наших умовах. Майданчик на верхівці 25-поверхової жилої будівлі, плюс на горі, що, здавалося б, збільшує огляд, але насправді частина Києва ховається так у ямі внизу. Тим не менш – дуже красиво. А місяць взагалі якийсь навіжений позавчора був.
Якщо чесно, я от не пригадаю, де ми в Гамбурзі їли, але точно скажу вам, де ми пили пиво. Як ми з’ясували, пиво у Гамбурзі може називатися так:
Messing – світле пиво
Kupfer – темне пиво
Alster (Alsterwasser) – суміш світлого пива і лимонаду 1:1
Krefelder – суміш пива і коли
Messing – світле пиво
Kupfer – темне пиво
Alster (Alsterwasser) – суміш світлого пива і лимонаду 1:1
Krefelder – суміш пива і коли
Пращуром Церкви Св. Миколая у Гамбурзі стала дерев"яна церква, побудована 1335р, а кам"яна споруда зайняла її місце у 1874р., і на той момент була найвищою спорудою у світі (!) і мала 147м.
Під час руйнівних бомбардувань ІІ Світової ("Операція Гоморра"), від церкви лишилася сама тільки вежа. Реставраційні роботи проводили 1990р, а також минулого року. Але зі стану руїн церква практично не піднялася, а стала меморіалом пам"яті про війну, і лишається не лише однією з височин міста, а й музеєм.
Крім того, церква може похвалитися карільйоном, який грає мелодії щодня з 8:00 до 20:00 кожні 15 хвилин, довгі мелодії лунають щодня о 12, а в літній час (з квітня по жовтень) щосуботи можна насолодитися карільйонним концертом, який починається о 17:00.
А ще на вежу можна піднятися на швидкісному ліфті і подивитися на Гамбург з висоти пташиного польоту (76 м.).
Без зайвих слів - Гамбург уночі
Я, зізнаюся, люблю видертися кудись високо і сидіти, дивитися. Особливо, вночі. Особливо у місті, де гарно підсвічено будинки. І все це можна зробити у Гамбурзі, якщо навідати атракцію під назвою Nachtmichel – вечірнє відвідування оглядового майданчика церкви Св.Михаїла, або Мікель, як її називають місцеві.
Адреса: Englische Planke 1
Години роботи: травень-жовтень по буднях з 19:30-23:00, по суботах і святах до 24:00, листопад-грудень – 17:30-22:00, січень-квітень – 19:30-23:00
Квиток: 9,90 євро
http://www.nachtmichel.de
http://www.st-michaelis.de/
Сам майданчик розташовано на висоті 106 метрів у 132 метровій вежі, до нього ведуть 453 сходинки, але на вечірній огляд вас піднімуть на ліфті. Годинник на вежі, до речі, найбільший у Німеччині, циферблат має 8 метрів у діаметрі, довжина хвилинної стрілки - 5 метрів.
Один з музеїв, який вразив мене у Гамбурзі найбільше - це Miniatur Wunderland (http://www.miniatur-wunderland.com). Я очікувала побачити просто велику залізницю, але...
Кажуть, що єдиний в світі музей спецій, знаходиться саме у Гамбурзі, у старих складах, і цілком логічно, де йому ще бути, як не в портовому ганзейському місті, там, де у здоровенних складах ці спеції і тримали? Отже, ласкаво прошу до Музею спецій, вочевидь, таки єдиному, бо гугло-пошуки більше нічого не кажуть.
Галети мене сьогодні переслідували. Тому я вирішила не пручатися, не здаватися мікробам, головному болю і ломоті у всьому тілі, і зліпила собі свою галету. З того, що знайшлося в холодильнику і коморі.
Якби ми не змерзли, як цуцики, і якби рученьки були не зі сраченьки, то світлин було б більше і краще. Але маємо, що маємо.
HafenCity Hamburg («Місто-Гавань») це міський проект перепланування району старих портових складів у нову територію з офісами, готелями, адміністративними будівлями і т.д. Він є найбільшим таким проектом у Європі, і хоча історичний район доків і складів Speicherstadt знаходиться на його території, але вважається окремим кварталом. Як на мене ГафенСіті – це суть Гамбурга. Це збереження і відновлення, поєднання можливого і неможливого.
Латинське слово biscoctus означає "запечений двічі". І здавалося б, біскотті та й біскотті, але ж скільки їх видів є - rusks, cantuccini, carquinyolis, rosegons, croquignole. І хто його знає, що насправді це, але хай це будуть лавандово-медові сухарики.
Сьогодні, мої любителі і поціновувачі сиру, я розповім вам про знайомство з продукцією ферми "Золота коза" (www.zolotakoza.com.ua), але одразу попереджаю, що полювати на нього далеко - по пятницях і суботах на ринку Столичний (http://kyivopt.com), що на Окружній. Звісно, є ще варіант замовити у крамницю на Лівобережній (на сайті ферми є інформація, що коли, куди, і т.д.), але зважайте, що фермерський сир, це така собі лотерея, і кожна головка трохи відмінна від іншої. А з іншого боку, особисте спілкування з продавцем-виробником налаштовує на особливий лад.
Після кількох днів нашої травневої подорожі, ми переїхали з Любека в Гамбург. Це 45 хвилин прямої-практично-експрес-електрички, 14 євро з носа і от ми у Вільному і Ганзейському місті Гамбурзі (офіційна назва), другому найбільшому місті Німеччини, де живе 1,8 млн. людей і корінного «гамбургера» знайти так само важко, як голку у копиці сіна. Місті-області з власним парламентом. Місті з другим найбільшим у Європі – і 11-м у світі – портом, місті, яке 2010 року було визнано 10м у рейтингу найкращих для життя міст світу, а в 2011 р. – 16-м. Як на свої 1024 роки – виглядає бодрячком. Місті, де кількість мостів (згідно різних джерел від 2300 до 2500) перевищує сумарну мосто-кількість Венеції, Амстердама і Лондона.
Власне, місто і справді дуже велике, і задля спокою внутрішнього і збереження ніг (які після повного пішака по Любеку трохи вже натякали на те, що транспорт вигадали, щоб ним користуватися) ми купили парні ГамбургКард, що означає нелімітоване користування міським транспортом (автобуси, метро, кораблики!) і додаткові плюшки у вигляді знижок на туристичні атракції, плюс чудова мапа з ідеями дозвілля.
Після того, як ми лишили свої речі у чудовому готелику, про який я вже писала, ми потопали пішки в центр, де доля завела нас на екскурсію до Rathaus. І про це ми аж ніяк не пошкодували.
Клайпеда у нас вийшла на хвилиночку. Ну, на дві. Пообідати і випити кави. Що ми і зробили знатно.
Найгарніше з оглядової точки зору пити каву на даху готелю Амбертон (Naujojo Sodo gatvė 1), де є оглядові місця зі зручнющими кріслами-мішками. Краєвиди дуже незлі, особливо, якщо дивитися, як у затоку заходить корабель.
Якщо підбивати підсумок всім нашим поки що небагаточисленним мандрам, то в категорії "Щільність краси і радощів на сантиметр кубічний" впевнено переможе Любек. Він гарний, затишний, шпилястий і... я вже все це неодноразово говорила? А тепер я буду показувати. Ласкаво прошу на прогулянку Любеком.
Вихідними протестили пиво з "КосмополитЪ". Заклад насправді нестандартний, але подробиці під катом. Щоправда, з собою я тоді фотоапарат не прихопила.
Взагалі ресторан при одноіменному готелі - стандартний готельний ресторан з відповідним цінником. Це не пивний заклад. З "чисто пивної класики" там хіба що сосиски з тушкованою капустою, але з ціною, яка не осоромила б сосиски у центрі Мюнхена. Дизайн дуже приємний, але не пабний. Я б не лишилася там сидіти - незатишно, дорого і не пивне меню. Але, в окремий плюс іде дуже приязний персонал, і пиво справді дуже хороше. Варять його прямо на місці на ZIP-івському обладнанні. Пиво не пастеризоване, живе 5 днів, тому завжди свіже. Дуже зручно те, що пропонують дегустаційний набір (4 х 100 мл = 20 грн), дозволяє розсмакувати наявні 4 сорти і визначитися, що пити далі:
- світле - дуже літнє, легке пиво, без гірчинки притаманної лагерам, приємне, але надто просте. Тим не менш хороше, якісне світле
- біле - класичний німецький вайс, густий, з приємною кислинкою, з багатою "шапкою", досить газоване
- напівтемне "браун ель" - як на мене, найцікавіше, схоже на британські елі, пиво з характером, після нього решта пива видається слабеньким і легким
- темне "стаут" - не сказала б, що мені схоже на стаути, дуже легкий, зовсім негіркий і "некопчений" стаут, в ньому не чути пересмаженого солоду, дуже м"який і оксамитовий, теж цікавий, стійка карамельна "шапка" теж потішила.
Келих пива на місці коштує 22-24 грн, а от літрова пляшка "з собою" обійдеться в 36 грн., і така поміркована цінова політика тішить. Дуже приємно, що не пошкодували грошей на ярлички, які до того ж, є флаєрами на 10% знижку на наступну пляшку. На ярличку подано інформацію про сорт пива, склад, умови зберігання, тощо. Причепилася до бармена на предмет екскурсій і освітніх лекцій. Якщо технолог зацікавиться, можна буде податися на просвітницькі посиденьки. Вже давно хочу знати, чому лагери-стаути-елі, що таке верхнє і нижнє бродіння, а читати ліньки. Лишила контакти, чекатиму на результат. А пиво хороше, будемо брати ще. До речі, таке саме варять і в Броварах у Бровархофі.
Келих пива на місці коштує 22-24 грн, а от літрова пляшка "з собою" обійдеться в 36 грн., і така поміркована цінова політика тішить. Дуже приємно, що не пошкодували грошей на ярлички, які до того ж, є флаєрами на 10% знижку на наступну пляшку. На ярличку подано інформацію про сорт пива, склад, умови зберігання, тощо. Причепилася до бармена на предмет екскурсій і освітніх лекцій. Якщо технолог зацікавиться, можна буде податися на просвітницькі посиденьки. Вже давно хочу знати, чому лагери-стаути-елі, що таке верхнє і нижнє бродіння, а читати ліньки. Лишила контакти, чекатиму на результат. А пиво хороше, будемо брати ще. До речі, таке саме варять і в Броварах у Бровархофі.
Це буде завершальний допис про Пекін, принаймні, про його туристичні принади. Якось склалося, що з усіх відомиххрамів ми дійшли тільки до цього. При тому дорогою до нього подивувалися кількості ароматичних паличок, які цілими снопами продавали навколо, а все тому, що поруч із ним є діючий і значно більше відвідуваний храм (Храм Лами), про який ми не знали (отакий от конфуз). А Храм Конфуція більше схожий на музей, практично порожній, тихий, темний і врівноважений.
23 км, дуже гарно, але дуже покусано - комарі цьогоріч якісь дикі, а біля води тисячі їх. Ми сьогодні по обіді поїхали на Святошинські озера. Власне, Святошинським називається перше, а далі йде розсип синіх і зелених намистин. На мапу і половину не нанесено, можливо тому, що їх ніхто не чистить, половина поросла очеретом, ряскою, розлилася чи посохла, інколи схоже на рисові поля маленькими калюжками, інколи - на море. Але дуже красиво, значно красивіше, ніж Пущинські. Щоправда, об"їхали ми лише половину, бо мали ще справи на вечір, але за нагоди обов"язково об"їдемо по колу всі. У деяких місцях пристойно вгору і пісок, і через колоди, які загороджують доріжки, але все одно. Ото б ще зайву пару рук, щоб тримати фотоапарат і взагалі було б прекрасно :) Якщо хто надумає - по південному берегу (нижньому на мапі) їхати значно легше, ніж по північному.
Она благополучно одолела еще две конфеты, запила их целым литром зеленого чая, торжественно пообещала себе не прикасаться к сладкому еще лет двадцать и уснула, чрезвычайно довольная неизвестно чем. Вероятно, просто собой и жизнью в целом. Таково благотворное воздействие шоколада, детских воспоминаний и научных экспериментов на здоровый организм. А проснулась, как и тогда, в детстве, с готовым решением. — Воздушные шары же! — сказала Люси вслух. — На которых летают. С корзинами. Ветка как раз недавно говорила, что в большом городе это, оказывается, совершенно нереально: нужно договариваться с аэропортом, мэрией и хорошо, если не с самим дьяволом; впрочем, с ним-то как раз было бы проще всего… Какой-то Веткин приятель придумал смешной бизнес — туристов на воздушных шарах катать, стал узнавать, что да как, и его жестоко обломали. Нет, никогда, ни за что. Не-воз-мож-но. Вот и поглядим.
Макс Фрай, "Сказки старого Вильнюса"
І що ви думаєте? Вони літають! Ввечері, літають над черепичними дахами, зграйкою, хіба що кошиками дахи не чіпляють, але це так... Як побачила, так і змогла вичавити з себе єдине "Ух!"
І що ви думаєте? Вони літають! Ввечері, літають над черепичними дахами, зграйкою, хіба що кошиками дахи не чіпляють, але це так... Як побачила, так і змогла вичавити з себе єдине "Ух!"
Інколи у вікнах автобуса Клайпеда-Вільнюс показують отаке кіно:
