Wildshut - не дешевше, а краще

Про першу повністю автономну - і побудовану з дерева - пивоварню Австрії я дізналася з фільму BEER!

Коли я з чистої цікавості зазирнула на сайт, подивитися, скільки коштує пляшка згаданого пива спонтанного бродіння, з давніми зерновими, витриманого більше року в 1000-літровій амфорі-квеврі, побачила ціну у 24 євро за півлітрову пляшку, то подумала: "Та ні, проїжджаємо далі". Але не проїхала.

Почнемо з того, що Wildshut - проект найбільшої приватної австрійської пивоварні Stiegl. Так, ви переважно знаєте її, якщо знаєте, по всюдисущому лого з червоних сходинок і лагеру у зелених пляшках, але Штігль - це значно більше. Я уже писала, наскільки була вражена музеєм і пивоварнею під час подорожі кілька років тому, і наскільки мене надихнули їхні ініціативи, на кшталт, щороку випускати серію етикеток, на яких роботи і імена студентів дизайнерських і художніх вузів. Але цей проект - Biergut, що означає пивний маєток - перевищує найсміливіші фантазії.

Все починається з кількох місцевих полів, де вирощують хміль і давні зернові, деякі з них взяті з фондів насіння і відновлені, наприклад альпійський павич-ячмінь (Alpine Pfauengerste) чи лауфенерська пшениця (Laufener Landweizen). Уявіть собі, як це - працювати з рослинами, з якими не працює ніхто, і всі їхні хвороби і особливості ти набиваєш на власних шишках. Урожай іде винятково на потреби Штігля, тут варять три постійні сорти з використанням цих злаків: шоколадний портер Männerschokolade, пряний Wildshuter Sortenspiel і пшеничний з травами (мені вчувалася шавлія, але ніде немає інформації про склад) Wildshuter Gmahde Wiesn, також зазвичай є додаткове сезонне пиво, минулого тижня це був Pale Ale з манго і маракуєю - цікавий вибір як на загальний концепт, манго навряд чи виростили на кордоні з Баварією.

Ну і той самий Urbier. Його варять зі спельти, "павича" і лауфенської пшениці з додаванням фініків, меду, анісу, шафрану і коріандру. Весь затор без фільтрації йде у квеврі, бродить спонтанно і сидить там рік. Випуск раз на два роки. Ніяким Мідасом не запахло? Все вірно - "повернення до витоків"- теж одне з гасел Wildshut, як і "не дешевше, а краще". Дешевше тут точно не буде, але... Воно того вартує.

Звісно, де є злаки, там буде і свій хліб. А крім нього, злаки йдуть у сусло і перегонку, тут роблять свій дистилят і невдовзі буде готовий перший віскі. Пивна сіль, лікери, оцет, засоби для миття рук, дезінфектор, ковбаси, паштети, масло, сир і мед - все це тут роблять з нуля, як на справжній фермі, яка сама себе забезпечує. Дробина і држіджі йдуть на корм худобі і добрива. Вирощують і мангалицю, і корів, і овець породи "брунатна гірська". І все це в оточенні садів, полів і супер сучасного дизайну - хоча варочники за традицією мідні, чи обшиті мідними листами для декору. А дерев'яні хвилі навісу над квеврі? А ці "дерева" і "гори" у пивоварні? При суперсучасному обладнанні фільтрують пиво за потреби з використанням діатоміту (нам він відомий, як кізельгур), який слугує також і добривом. Нічого не пропадає.

Це як маленький, відокремлений від усього всесвіт. Окрім пивоварні і дистиляційного обладнання, тут розташовано крамницю всього цього гастрономічного розмаїття, ресторан і готель. Але хай рустикальні краєвиди і букетики польових квітів на столиках не вводять вас в оману. І подача, і приготування, і весь формат їжі дуже далекі від "фермерського", а більше нагадують про місцини із зірковими вигадливими шефами. Максимально локальні продукти і власна сировина перетворюється на пісню для ока, язика і шлунку. Кожна деталь продумана, дерев'яні дошки для пивних тейстерів гравіровані назвами пива, світильники ковані з елеменами логотипу, своє мило.

І нагадаю, це проект пивоварні на кшталт нашої Оболоні, з обсягом виробництва близько мільйона гектолітрів на рік. Десь у світі великим пивоварам цікаво варити не лише лагер. І це прекрасно.

Чекаю нагоди розпити свій Urbier і покладаю на нього великі сподівання, бо з ним буде точно не нудно.