Коли знанацька, буває, наскочить непояснюваний і непроханий сум, я переглядаю сонячні зніски з мандрів. І є в них, знаєте, якась магія, чари, які цей сум розчиняють.
От, наприклад, трамваї. Люблю трамваї, не знаю чому. Маленькі одновагонні чи довгі-гусінь-трамваї. Туристичні і звичайні рейсові. Закордонні і наші. Й інколи вони самі - як окрема казка. Наприклад, я упевнена, саме на такому фунікулері і доставляли загублених хлопчиків до Небувалії. На ньому ж так і написано. Баррі все знав.
...
"- With the lost boys.
- Who are they?
- They are the children who fall out of their perambulators when the nurse is looking the other way.If they are not claimed in seven days they are sent far away to the Neverland to defray expenses."
J.M.Barrie
А так я хочу кататися ще колись дуже і дуже нескоро.
Трамваї - моя непотаємна любов. Вони якісь такі затишні. Навіть у годину пік.
ВідповістиВидалити