Гамбург 1.0. Ратуша

Після кількох днів нашої травневої подорожі, ми переїхали з Любека в Гамбург. Це 45 хвилин прямої-практично-експрес-електрички, 14 євро з носа і от ми у Вільному і Ганзейському місті Гамбурзі (офіційна назва), другому найбільшому місті Німеччини, де живе 1,8 млн. людей і корінного «гамбургера» знайти так само важко, як голку у копиці сіна. Місті-області з власним парламентом. Місті з другим найбільшим у Європі – і 11-м у світі – портом, місті, яке 2010 року було визнано 10м у рейтингу найкращих для життя міст світу, а в 2011 р. – 16-м. Як на свої 1024 роки – виглядає бодрячком. Місті, де кількість мостів (згідно різних джерел від 2300 до 2500) перевищує сумарну мосто-кількість Венеції, Амстердама і Лондона. Власне, місто і справді дуже велике, і задля спокою внутрішнього і збереження ніг (які після повного пішака по Любеку трохи вже натякали на те, що транспорт вигадали, щоб ним користуватися) ми купили парні ГамбургКард, що означає нелімітоване користування міським транспортом (автобуси, метро, кораблики!) і додаткові плюшки у вигляді знижок на туристичні атракції, плюс чудова мапа з ідеями дозвілля. Після того, як ми лишили свої речі у чудовому готелику, про який я вже писала, ми потопали пішки в центр, де доля завела нас на екскурсію до Rathaus. І про це ми аж ніяк не пошкодували.

Екскурсія дуже цікава, сама ратуша – гарна і варта уваги. Квиток коштує 3 євро (2 з ГамбургКард) Розклад екскурсій треба уточнювати уже в холі, куди відкритий вхід усім, бо якщо німецькою вони починаються щопівгодини, то англійською і французькою – залежно від набору групи охочих. Крім того, на сайті можна записатися і на відвідини засідання парламенту.

Нинішня ратуша – 5та, будувалася сімома архітекторами з 1886 по 1897 рік, і коштувала 11 мільйонів німецьких золотих марок (щось-десь близько 80 мільйонів євро). Згідно легенди, стару ратушу підірвали з підвалів, бо в ній почалася пожежа, і в такий спосіб намагалися уникнути поширення вогню містом. Особливо це не допомогло, а ратушу нову будувати довелося. Вона більше схожа на палац королів, що покликано ще раз підкреслити незалежність, заможність і гордість мешканців Гамбурга. Зараз у ратуші нараховується 647 кімнат, але їх цілком може бути більше (ото архітектори разом напланували), бо 1971р. потаємну кімнату знайшли випадково, коли діставали листок паперу, що упав за шафу. Гамбурзька ратуша – дуже особлива будівля, оскільки вона мало того, що повністю функціональна, але у ній одночасно працюють і мер, і парламент, і сенат. Фонтан Гіґієни (грецької богині здоров’я, ага) у внутрішньому дворику, що символізує чистоту води, є згадкою про епідемію холери 1892р., щоправда, першопочатковою його функцією було охолодження температури повітря в ратуші.

А це чудернацька настінна фантазія у внутрішньому дворі. Не вдалося розпитати, що це за кухарчук такий

Починається екскурсія на сходах, в холі над якими зображено все життя мешканця Гамбурга – від народження до смерті, між якими і навчання, і військова служба, і одруження, і цивільна служба (на благо міста), і т.д.

Усі розкоші ратуші, знову ж таки, повторюся, покликані виявляти у всі можливі способи те, що мешканці Вільного і Ганзейського цілком вправляються без королів і королев, мають достатньо ресурсів і гордості (а інколи – й пихи) самостійно. Кімната з найбільшими в світі за площиною шкіряними шпалерами.

В той же час зала засідання міської ради досить скромна. Традиційно - з місцями для преси і пересічних громадян, охочих долучитися.

Ця кімната була повністю декорована руками дітей-сиріт. Але не поспішайте звинувачувати Гамбург у дитячому рабстві, ні, цих дітей сиріт навчали, їм давали фах (і досить прибутковий), щоб у майбутньому вони могли забезпечити собі шматок хліба (а то й м’яса). Все різьблення, вся дерев’яна мозаїка зроблена цими сиротами, які лишали про себе згадку у вигляді вирізьблених імен. Кажуть, всі вони це зробили, але поки що знайшли лише кілька, як оце.

У задньому лівому куті кабінету мера розміщено Золоту Книгу – насправді коробку з золоченої шкіри і окремі листки паперу – де ставлять свої автографи найвизначніші гості Гамбурга. Цю традицію започаткував перший мер Карл Петерсен (1809-1892). Гітлер теж лишив там свій автограф, але зараз цієї сторінки в Книзі немає, зате Далай Лама розписався 2007 року.

Є зала Фенікса, що символізує відродження Гамбурга після великої пожежі 1842р., а це ще один «фенікс» - деталі бомби, яка упала на ратушну площу під час бомбардувань ІІ Світової, але так і не спрацювала. Її детонували, але лишили на згадку про те, що провидіння таки глядить Гамбург.

У залі, де збирається сенат – лише 12 осіб, не більше – світло потрапляє лише через скляний дах (хоча лампи детектед). Це пояснюють двома причинами: давнім німецьким звичаєм ради збиратися під відкритим небом, а також тим, що свідками тут можуть бути лише сенат і Бог (якому лишили вікно згори).

Велика бальна зала має 46 метрів у довжину, 18 метрів у ширину і 15 – у висоту. Величезні картини на стінах зображують Гамбург у період з 800 до 1900 року. А кожна з трьох люстр має 278 ламп і важить 1500 кг (!) Історія найбільшої картини дуже цікава. На ній змальовано процес появи християнства – єпископ Ансґар, якого ще називають Північним Апостолом, благословляє мешканців Гамбурга. Зверніть увагу – він простягає руку до порожнього місця. А річ у тім, що спочатку художник намалював чоловіка, який стояв навколішки перед єпископом. Але коли замовники прийшли приймати роботу, то розпочалася велика буча, як так, вільний мешканець Гамбурга не стоятиме навколішки ні перед ким! І чоловіка замалювали.

А це – сходи, на яких мер Гамбурга зустрічає офіційні делегації. Тобто як, зустрічає. Він їх там чекає. Особливий гамбурзький етикет не дозволяє меру спускатися і зустрічати гостей, вони самі мають до нього піднятися, а він, офіційний і незворушний, їх чекає. Ніколи, ні королі, ні королеви, ні міністри, ні папи-римські, ніхто не дочекався винятку. І лише один раз, один з мерів зробив… один (1!) крок назустріч Британській королеві і це стало скандалом надзвичайного масштабу. Щоправда, відтоді етикет переглянули, і тепер мер має право робити один крок назустріч гостям-жінкам. Отакі вони, ці горді, вільні і ганзейські.