Travel. Run. Eat. Drink beer. Repeat.

Головна сувенірна одиниця Любека – марципан компанії Niederegger. Дивно, але минулого року під час розвідки фігурувала легенда про те, як в середньовіччі лютував голод, і за відсутності зерна «хліб» ліпили з марципанової пасти (навіть зараз добра половина марципанів виготовляється у формі видовженого хлібного буханця), і приписували винайдення марципану саме мешканцям Любека.
Нині ж на сайті компанії історію марципану виводять з Персії, звідки ці ласощі до Італії привезли хрестоносці, а звідти мигдалева смакота розійшлася всією Європою. Нідереґґер - рідкісний представник родинного бізнесу, як і Рафаело - це винятково сімейний клан власників, жодних аутсайдерів, і таємниці рецептури, до такого ступеню, що любекський марципан має статус PDO – тобто, любецький марципан – це марципан винятково з Любека, так само, як пармезан, фета й інші регіональні продукти. Niederegger настільки відомі і знані в марципановиробництві – власне, був час заробити репутацію з 1806р, що є навіть окремий вид марципана Niederegger Marzipan, який на 100% складається з мигдалю. Крім нього є Lübeck Edelmarzipan («шляхетний» любецький марципан, мигдаль/цукор у співвідношенні 90/10), Lübeck marzipan (любецький марципан, 70/30) і звичайний марципан (50/50). Так от, є кілька спеціалізованих Niederegger-кафе у різних точках Любека, де можна і попити марципанового капучино і з’їсти марципанове тістечко, можна купити цукерки у практично кожному супермаркеті, а можна не полінуватися і прогулятися на саму фабрику (а дорогою порозглядати сучасний Любек), яка знаходиться за адресою Zeißstraße 1-7 (пн.-пт з 9 до 17, в суботу до 14, в неділю – вихідний). Власне, на фабрику ви не потрапите, але там розташовано крамницю-кафе, де показують фільм про виробництво марципану, а через скляні вікна можна подивитися і на працівниць, які щось там роблять, і помацати антикварні машини для перетирання мигдалю, порозглядати форми для марципану, і розжитися марципаном по ціні, вдвічі нижчій за звичайну роздрібну. Річ у тім, що в цій крамниці крім свіжого продають сезонний (на кшталт Великоднього – Великдень вже минув, а яйця-кролики лишилися) марципан або марципан у якого best before ще місяці 2-3. Ну і звісно, випити філіжанку марципанового капучино, не без того:) Другим, не менш цікавим продуктом-спеціалітетом, не лише Любека, щоправда, а й інших ганзівських міст є ротшпон. Чому цікавим, бо ротшпон – це червоне вино. А, на хвилиночку, ні в Любеку, ні в його околицях винограду, як то кажуть днем з вогнем. Ротшпон («rotspon» – «червона бондарська клепка») – це французьке червоне вино, основа якого вирощена і ферментована у Бордо (в основному) й інших південно-французьких регіонах, але дозріває воно і розливається у пляшки уже в ганзійському місті. Колись виноробам було дешевше пригнати у порт бочки з молодим вином (при чому бочки, кращої якості, міцніші і витриваліші, з молодого дуба, привозили інколи з самої Ганзи), дати їм дозріти (під наглядом досвідчених майстрів), закоркувати на місці, і відправити кораблями у далекі Росію, Швецію,Фінляндію, Прибалтику, тощо. Тепер такі транспортні маніпуляції, звісно, економічно невигідні, і продавці припинили це робити. Але традиція не померла, і у Німеччині все ще можна купити ротшпон з Любека, Гамбурга чи Бремена, бо і досі це вино вважається символом якості і гордості власників льохів. Ми розжилися пляшечкою, але ще не куштували.