Travel. Run. Eat. Drink beer. Repeat.

За 40 хвилин пішої ходи асфальтованою доріжкою від Фюссена розкинулося невеличке селище Шванґау, мальовничі краєвиди якого вподобали баварські королі. Замків тут два – Гоеншванґау, де минуло дитинство Людвіга, і Ноєшванштайн, який монарх-дивак так і не добудував. Щоби дістатися туди, треба перейти Лех – «молочная река, кисельные берега», просто як у казці з дитинства - біло-сизу річку і неквапливо рухатися романтичним шляхом туди, куди тицяють своїми пальцями-стрілками вказівники Konigschlossern, себто, «королівські замки».
Гори, ліси, луки, молоді бички – просто таки пасторальні картини. А далі, з-за старезних ялин, між хмар і туману, визирає білий лебідь, Ноєшванштайн. Він вітає нас першим, на відміну спочатку прихованого від ока від якоїсь іграшково-жовто-лєго-будови Гоеншванґау. Кепська погода зіграла нам на руку, черг у касах не було зовсім, що тут практично диво – влітку охочі подивитися замок вишиковуються у кількагодинні ланцюги очікування, тому адміністрація радить бронювати квитки заздалегідь. Враховуючи нельотну погоду і ще 20 хвилин підйому вгору, ми оминули увагою жовтий будинок (цікаво, чи не став цей колір передвісником нещасної долі Людвіга, якого зрештою визнали недієздатним і несповна розуму?) і пішли у наступ на головну ціль. Якщо ліньки підніматися, вас за певну платню покатають на конячках (які чомусь жахливо, геть не по-європейському пахнуть) або підвезуть на автобусі. За похмурої погоди замок скидається не на будиночок принцеси, як його називають діснеєфіли, а щонайменше на оселю якоїсь лихої чаклунки; внутрішнє подвір’я крихітне, але кількість внутрішніх кімнат і переходів вражає. Так само як і обізнаність короля у різних релігіях і міфах (багато представлена у оздобленні і розписах стін), яка, щоправда, до добра його не довела. Хоча ця монархічна квартирка значно менше posh, ніж її попередниця – Ліндергоф, проте руку і ідею Людвіга з його навіженими романтичними мареннями дуже помітно. Зрештою, все одно, як на мене, it worth visiting.