Travel. Run. Eat. Drink beer. Repeat.

З Фюссена до Мюнхена поїзд ходить щогодини, і тягнеться ці нещасні 80 км. дві години, але ви не помітите, як вони промайнуть, бо розглядатимете навколишні краєвиди, а подивитися є на що. Я навіть не знаю, що вам показати з Мюнхена, бо всі знимки такі похмурі, що жах.
Але спробую таки. Завдяки тому, що центральний вокзал розташовано мало не в самісінькому центрі, проблем з пересуванням бути не повинно, тим паче, якщо вам ліньки ходити, а приїхали ви по баварському квитку, то і метро, і автобуси до ваших послуг з цим квитком безкоштовно. Але варто гуляти ніженьками, моя вам порада, бо місто гарне. Хоча всю його атмосферність і автентичність добряче псують натовпи городян, купи машин, численні торгові ятки і крамниці. А ще нам не пощастило не лише з погодою, а взагалі з часом – половина цікавинок була затягнута у реставраційні тенета. Таким і лишився у моїх спогадах Мюнхен – містом реставрації, крамниць і адміністративних будівель, яких там мало не на кожному кроці. Якщо рушити до головної площі з вокзалу, Старе місто почнеться одразу ж за Карловими воротами на Карпляц.
Музиканти на воротах А там, неквапливою ходою, розглядаючи будиночки на Максиміліанштрасе (не звертаючи увагу на бутіки, які окупували перші-другі поверхи старовинних будівель) за кілька хвилин ви дістанетесь Марієнпляц, де завжди стоїть купа туристів із задертими головами. І не дивно, розглядати нову ратушу Neues Rathaus можна до нескінченності.
Вона і справді нова, будівництво завершено лише 1909р, але виглядає так, наче й справді їй вже не перше сторіччя. Фантастичні барельєфи і візерунки. До речі, ми підійшли рівно о 12й годині, і я вже чекала, що фігурки на годиннику підуть у танець, але ні, мої та ще людей 200 надії не справдилися, годинник лише пробив й по тому. У центрі площі височіє колона Марії Mariensäule, яку спорудили 1638р.на честь завершення швецької окупації після Тридцятирічної війни.
А трохи далі і стара ратуша Altes Rathaus (1394р.) примостилася, чомусь дуже схожа мені на ляльковий театр.
Практично одразу за нею розкинувся найдавніший, найвідоміший і, мабуть, найбільший (22 тис. м.кв.) базар Мюнхена Віктуаліенмаркт Viktualienmarkt, де можна купити либонь будь-який продукт будь-якої країни Європи. М’ясо, сири, морепродукти, зелена, спеції, овочі і фрукти – все, що заманеться. Але слава і ціну має відповідну, тож звичайнісінький брецель буде коштувати тут втричі дорожче, ніж на Карпляц.
Кава і горіховий брецлик – і ми готові рушати далі. А далі звивистими вуличками до Людвігштрасе, повз Резиденцію (теж на реконструкції), Оперний театр, далі до Одеонпляц з Холом героїв Feldherrnhalle, а там звернути до парку Хофгартен Hofgarten біля Резиденції.
Льви на Людвігштрасе Feldherrnhalle Резиденція, вид із саду До речі, цікаво, отак виглядав пам’ятник групі «Біла Троянда», учасників якої знищили за протест проти гітлерівського режиму, після встановлення (фото з вікі). У вільному перекладі напис на ньому означає «Щоби пам’ятали». За пам’ятником доріжка з гальки, і судячи з усього кожен, хто пам’ятає, кладе на кам’яний куб камінчик. Тому отак він виглядає тепер.
За Хофгартеном стоїть перша «канцелярія» - Bayern Staatskanzlei, себто, загальна для всієї Баварії, розташована у колишньому Військовому музеї, до якого добудували два скляні крила у 1993р.
Just around the corner виринає ще один гарний будиночок – і знову «канцелярія», цього разу Верхньої Баварії (а їх три – Верхня, Середня і Нижня).
І прямо по курсу, за мостом іще одна хатка – Максиміліаніум Maximilianeum – палац, куди парламентарі з’їжджаються на засідання.
А німці, вони такі, і річку відреставрувати можуть.
Ще трохи гуляємо набережною і надибуємо просто-таки провокаційну скульптуру-фонтан Батька Рейна, яку 1902 року подарував місту скульптор Гільдербранд. До речі, Мюнхен може справедливо називатися містом фонтанів, їх там аж 500.
А потім пірнаємо у футуристичне метро і мчимо назустріч пиву і ковбаскам у один з найкращих біргартенів міста – Augustiner в якому, на відміну від розрекламованого, галасливого і забитого туристами Хофброя, є і де сісти, і не так б’ють по вухах. Хоча компанії п’яних, як чіп, британців прекрасно співають “Wanderwall” Oasis. Про смаколики у наступному дописі.