Анко – одна з основних складових японських десертів, паста з червоних бобів адзукі, власне, розварені в кашу і перетерті з цукром і водою боби, куди подеколи додають цинамон. Такої порції анко нам вистачило на 2 порції дайфуку і одну дораякі.
1 чашку бобів залийте водою, щоб добряче вкривала, і лишіть на ніч. Потім доведіть до кипіння і злийте воду, залийте 3 чашками чистої і варіть годину, або поки вони не розваряться в кашу, злийте воду знову. В окремій каструльці змішайте чашку цукру (120 г) і півчашки води (115 мл), доведіть до кипіння і розчинення цукру, додайте сироп до бобів і блендером чи товкачкою розімніть у пасту. Охолодіть і використовуйте за призначенням.
Дораякі – смішні оладки. Японською «дора» означає гонг, і у назви є дві версії походження. Перша, і найпростіша – назва походить від схожості. Друга – довша. Згідно легенди, перші дораякі приготував селянин, у якого переховувався самурай на ім’я Бенкей, і який забув у нього свій гонг. На ньому і пік оладки вищезгаданий селянин. Не питайте мене, навіщо самураєві гонг і як можна пекти оладки на ньому, все це таїна, вкрита мороком століть. На Кансайщині цей десерт називають мікаса, через схожість із солом’яним капелюхом. Але мікаса – одна з назв похилої гори Вакакуса поблизу Нара, і місцевим ці оладки нагадують саме вигини гори. Але незалежно від назви і походження, рецепт маємо наступний:
3 яйця
110 г цукру
½ ч.л. розпушувача
3 ст.л. води
110 г борошна
анко
Добряче розмішайте вінчиком яйця з цукром, розведіть розпушувач у воді, вмішайте в яйця, додайте просіяне борошно. На сковорідці розігрійте ложку-дві олії і смажте круглі оладки однакового розміру. Перевертати їх треба коли на поверхню піднімаються і лопають бульбашки. Охолодіть і зберіть по два, викладаючи посередині ложку-дві анко. До сніданку дораякі не підуть – надто солодкі, а от десерт до чаю дуже, особливо, до зеленого.
Дайфуку. Гра слів у назві цих пиріжків «дайфуку» - «велике пузо», але слово «фуку» читається і як «удача», тому виходить «велика удача». Назву було переписано іншими ієрогліфами і десерт став провісником успіху. Його і досі дарують з усіляких офіційних приводів. Але ніхто не забороняє їсти ці пиріжки просто так, тим паче, вони смачні, хоча далеко не кожному прийдуться до душі, бо японські солодощі лише відносно солодкі. З цієї порції у мене вийшло 22 дайфуку діаметром десь 4 см. з тоненькими стінками.
110 г борошна з липкого рису (мотіко)
30 г цукрової пудри
160 мл води
У мисці, придатній до нагрівання у мікрохвильовці, змішуємо все необхідне для тіста і добряче розминаємо-розмішуємо лопаткою, щоб не було грудочок. Тісто буде рідкуватим, але це не страшно. Зішкрібаємо з стінок тісто, яке розгведзялося під час розмішування, накриваємо миску харчовою плівкою і ставимо на 2 хвилини у мікрохвильовку. Дістаємо і дуже, дуже ретельно перемішуємо тісто, яке вже буде значно густішим і страшенно липким. Вимішуємо до однорідності і ставимо у піч ще на 1 хвилину (уже без плівки). Коли відкриєте дверцята, зверніть увагу, чи опадає тісто. Якщо не опадає, нагрівайте ще одну хвилину. На цій стадії тісто вже має бути готовим (і опадати). Вишкрібаємо липку масу на дошку, притрушену крохмалем, присипаємо крохмалем згори і «плескаємо» у тонкий пляцок, але дуже обережно, бо він гарячий. Розрізаємо на кільканадцять приблизно однакових шматочків. Я люблю, коли тіста мало, а начинки багато, тому кожен шматочок тіста я розминаю-розтягаю, як пластилін у тоненький кружечок (не забуваючи при цьому вмочувати пальці у крохмаль, щоб тісто не прилипало до рук). Начиняємо кружечки, защипуємо краї і обвалюємо дайфуку у крохмалі. Якщо ви плануєте подавати їх одразу – дайте трохи вистигнути гарячому тісту, теплі вони не дуже смачні. Якщо плануєте деякий час зберігати в холодильнику – загорніть вистиглі пиріжки у плівку по одному, інакше вони можуть посохнути. Страшенно люблю ці кульки. Планую експериментувати з начинкою і обвалюваннями. І працювати над формою :)
Share On
Немає коментарів :
Дописати коментар