Затишку хочеться і поговорити.
Підхоплю починання Оксани і розкажу про себе.
1. Яке б враження про мене не складалося, насправді, я страшний соціофоб. Лякаюся окремих незнайомих людей, великі ж їх скупчення вводять мене в стан "заберіть мене звідси на ручки". Ярмарки і виставки, де цілий день треба говорити з незнайомцями, виснажують мене, і я потім мовчу і ховаюсь в усамітнення принаймні добу. І тим не менш, примудряюся отримувати задоволення від такого спілкування "отсіюмінуту". Парадоксально, але факт.
І на цьому факті я згадала, що асоціальна (ну направду ж) і припинила писати. У фб я можу миттєво - от саме випадковими фактами - а якщо сідати і думати, і записувати, то ні. Тим паче, всі, хто мене читає, знають ці випадкові факти і так. Тим вони і цінні, ці випадковості, своєю миттєвістю, швидкоплинністю, непостійністю, хто вхопив - той у кишеню сховав.
Хоча, інколи так хочеться попросторікувати, пожонглювати словами, повиймати з них, як фокусник з капелюха - кроля - образи, картинки уявні, і щоб красиві-красиві, щоб мову відбирало і подих перехоплювало. Щоб як художник-експресіоніст широкими мазками вкривати полотно сюжетом. Або складати разом світло і тінь. І писати, писати захоплено, не зупиняючись, поки не затерпнуть пальці і не злипатимуться віченьки. Але ні.
Share On
Немає коментарів :
Дописати коментар