Travel. Run. Eat. Drink beer. Repeat.

Я вже колись казала, що страшенно люблю у подорожах прикидатися місцевим мешканцем. Для цього ми обов’язково винаймаємо квартиру (що дуже часто дешевше і набагато зручніше за готель), ранками неквапливо ходимо по свіжий хліб у найближчу пекарню, і по продукти на ринок чи супермаркет, забиваємо холодильник місцевими смакотами і ласуємо локальними спеціалітетами у час і місцях, де це роблять мешканці міста, в якому ми тимчасово живемо. Ну і обов’язково дізнатися заздалегідь про традиційний розклад харчування, а то можна не співпасти, і бути постійно голодними. Скажімо, сніданки у Валенсії (та й усій Іспанії) – це кава і випічка, ніхто не наїдається особливо. Обід – з 14 до 16, у цей час основна маса закладів пропонує menu del dia – на 10-13 євро в середньому можна непогано попоїсти, пропонують найчастіше салат на вибір з двох, щось гаряче на вибір з 2-3, каву/чай/сік, і інколи, навіть, десерт. Вечеря починається в основному з 9 і до 11. Як вони їдять на ніч, я не уявляю.

Жити по-валенсійськи у сенсі їжі, це: Купувати у найближчому супермаркеті здоровезну сітку апельсинів, вирощених на безкінечних полях навколо Валенсії (5,5 кг – 3 євро), солодких, невеличких сонць, і щоранку чавити свіжий фреш, тим паче, сокочавилка буде в кожній квартирі. Не намагайтеся вживати у їжу цитрусові, які цілий рік прикрашають собою валенсійські вулиці і парки – це абсолютно неїстівний сорт, прекрасно пахне, але страшенно гіркий (знайдена на траві ціла «мандарина» це довела), він суто декоративний, тому навіть не спокушайтеся.
Обов’язково пити орчату, яка, кажуть, і з’явилася у Валенсії – прохолоджувальний напій з «тигрових горіхів», які насправді не горіхи, а бульби на корінні рослини, що зветься чуфа, чи земляний мигдаль. Перемелені, залиті водою і присмачені цукром, у здоровезних баняках, звідки напій наливають черпаками у стакани, прекрасно освіжають і дуже гарні на смак. Найкраще пити орчату в орчатеріях, як зрозуміло з назви, кафе, які на ній спеціалізуються. Усі путівники і відгуки туристів сходяться на тому, що найкращу орчату подають у Horchatería Santa Catalina (http://www.horchateriasantacatalina.com), куди ми і зібралися, але по дорозі надибали Els Sariers (C/de Sarcet, 6, Valencia), і так там і лишилися. До речі, обидві орчатерії чомусь неправильно нанесені на мапі, але більш-менш поруч з справжніми місцями розташування. Так от Els Sariers ми запримітили кілька зграйок поважних валенсійок поважного віку, і дівчаток, які забігали за буньолями, а коли побачили офіціанта, який протирав столи і співав, то остаточно зрозуміли, що нам сюди (кілька разів ми проходили повз СантаКаталіну, і жодних натовпів не помітили, що теж натякало, а смакам місцевих бабуль я довірятиму більше за туристичні путівники). І орчата у них прекрасна. Смачнюча, свіжа, однорідна, мммм (потім купували магазинну – не торт, зовсім не торт). Традиційно до орчати беруть фартони (не ржати, англомовні!) – тонкі палички зі здобного тіста, покриті смужкою солодкої глазурі. Їх вмочують в орчату, або їдять вприкуску. У березні тут ще готують буньолі – смажені пончики (підозрюю, з кукурудзяного борошна, бо на смак є щось спільне з нашими рідними кукурудзяними паличками), які традиційно їдять з гарячим шоколадом. Бувають трохи жирні, але тут в самий раз. У спекотний день не погребуйте валенсійською водою – Agua de Valencia, коктейлем, що готується з кави (ігристого вина), апельсинового соку (з валенсійських садів), джина і горілки. Така собі місцева сангрія, що подається у великих карафах і цмулиться весь вечір. Ну і якщо захочеться перекусити щось швидко і зараз, до ваших послуг всюдисущі чурерії – чурос, випічка на кшталт наших вергунів, смажена в гарячій олії. Їх подають тонкими паличками, товстими кільцями, в шоколаді, без, з іншими начинками. Чурерії, ці ятки з яскравими лампами, і пластиковими слоїчками для шоколаду «з собою», працюють навіть уночі чи з раннього ранку, коли всі ще сплять, і навіть у сієсту (!). І, куди без неї, паелья, теж валенсійська легендарна страва. Скажу чесно, її ми так і не скуштували. Кажуть, що інколи трапляються непогані зразки у кафешках на menu del dia), але це треба вдало втрапити. У решті ж випадків, чим більша паелья на вивісці і оголошеннях, тим більше шансів, що це розігріта з супермаркета. А потрапити у місце, де її готують свіжу і справжню, потрібно резервувати столик заздалегідь, і, скажімо, працює один з таких закладів, La Riuа (http://www.lariua.com) з 14 до 16:15 і з 21 до 23. Але його дуже рекомендують, так само, як і Restaurante Levante (http://www.restaurantelevante.com/valencia/index2.html), куди теж треба бронюватися і зі схожим графіком роботи. Ну що, смачного, і не кажіть, що я вас не попереджала :)