Travel. Run. Eat. Drink beer. Repeat.

Обидва рейси були практично вщент забиті туристами більш ніж поважного віку, і ми почувалися трохи дивно, але це не завадило нам отримати від прогулянки максимальну насолоду. Екскурсія (запис) велася австрійською, англійською, японською і китайською, що дозволяє зробити нехитрі висновки щодо національного розподілу туристичних мас. Свіжий вітер, плюскіт води і феєричні пейзажі – ось що чекає на вас у Вахау. Зелені пагорби і майже на кожному якщо не замок чи фортеця, то залишки таких, і легенди, подеколи досить похмурі, типу жорстоких володарів, які скидали зі скель непокірних. І вино, вино, вино. Складається враження, що ти десь у Франції, бо кпім замків пагорби рясно вкриті манюніми містечками, винарнями і виноградниками. Тисячі їх. При чому, тисячі – не в переносному сенсі. Одна з зупинок – містечко Шпіц (Spitz, населення 1700 людей ), за яким причаївся пагорб Tausendeimerberg – буквально «Пагорб тисячі аймерів». Аймер – одиниця виміру, відро, що вміщує 56 літрів. Так от, у врожайний рік цей, відверто кажучи, невеликий горбочок дає 56 тисяч літрів вина. Більшість нашої сивочолої «групи» зійшла у Дюрнштайні (Dürnstein, населення – 873 особи! ), який з води виглядає просто казковим, а ще більшої казковості, принаймні у моїх очах, йому додає замок, в якому ув’язнили Ричарда Лев’яче Серце, чому Дюрнштайн і завдячує першій письмовій згадці про себе у 1192р. Щоправда, зараз від замку лишилися самі руїни, але тим не менш, туристи так і пруть. Ми ж, не дивлячись на велику спокусу, таки попливли далі у Кремс – п’яте за величиною місто Нижньої Австрії (Krems, 24 тис. осіб ). Самого міста ми практично не побачили, бо від перших виноградників мені почало муляти бажання погуляти серед них. Тому після того, як ми зійшли на берег, розжилися картою у туристичному центрі прямо на причалі, прогулялися набережною і на невеличкому пірсі влаштували пре-парті до дня народження Ра. Треба зауважити, що Вахау – батьківщина найкращих в Австрії (і не лише) ріслінгів і вин групи Grüner Veltliner, що ми й оцінили на місці. Якщо чесно, я не знаю, що було б з моєю печінкою, якби я жила десь там, бо вина фантастичні на смак і дешеві, практично як вода. А потім навпростець через місто – на виноградники. Ось уже і закінчилися будиночки, ось уже і знак – кінець міста, а чудова асфальтована доріжка веде вгору і вгору, і ось починається. Лавки вздовж дороги (поза містом, прошу зауважити), щоб милуватися краєвидом, отаким За рікою видно ще одне абатство на пагорбі. Найцікавіше, що на відміну від німецьких абатств тут замість пива всюди роблять вино і проводять екскурсії по підземних льохах, де тримають вино, показують, як його виготовляють, тобто повна екскурсія з дегустацією - але винятково німецькою. Печалька. І жодних огорож, жодної патички на патичці, нічого – самий виноград і таблички, на яких написано сорт винограду, який росте прямо тут, яке вино з нього зроблять, кому належить і адресу в місті, де знаходиться винарня, у власності якої перебуває ця ділянка винограднику.
І виноград. Виноград-виноград, білий, синій, дрібний, великий, виноград-виноград. І нікого навколо. І сонце сідає, і все навколо золоте, смарагдове, коштовне і казкове. Хотілося набрати повні легені повітря і кричати з гори всьому світові, що такі дні існують для того, щоб нагадати про довершеність всього навколо. Навряд чи якісь слова зможуть передати ці почуття, ці крила. Отак неспішно і щасливо ми спускалися з виноградників, а на місто спускалися сутінки, і практично все позакривалося, але ми ще встигли розжитися кількома пляшками кремсівського вина, саме з тих виноградників, якими ми гуляли. І це був один з найсоковитіших моїх днів і найкраще у житті вино.