Travel. Run. Eat. Drink beer. Repeat.

Думала, весь день дати однією пачкою, але лише Мельк - це 30 знімок, неймовірною силою волі вибраних з 200. Тому Вахау доведеться розбити щонайменше на два дописи. Всі фото тицябельні і там є що пороздивлятися. Коли ми вирішили присвятити один день нашого віденського тріпу цій міні-подорожі, я навіть не очікувала, що вона буде аж такою прекрасною. Але без попереднього планування не обійшлося, і я вам розповім чому – бо саме воно дозволило насолодитися цим днем у повній мірі. Зазвичай, коли ми вирушаємо у такі side-trip, ми просто визначаємося «куди» (звісно, це передбачає невелику інтернет-розвідку, що там можна подивитися) і все. Проте цього разу ми мали два варіанти пересування, і обрали імхо найцікавіший. План був такий: поїздом Відень-Мельк, звідти корабликом по Дунаю до Кремса, а звідти вже поїздом Кремс-Відень.
Вид з вікна і шматочок електрички зсередини З урахуванням того, що поїздом довелося у той день їздити двічі (а за несприятливого розвитку подій, могло б бути і тричі), то ми взяли Einfach-Raus-Ticket (якщо коротко – квиток за 28 євро, покриває всю Австрію практично на добу і діє на групу від 2 до 5 осіб, щоправда, їздити можна лише регіональними, а не швидкісними поїздами). На ньому ми доїхали з Відня до Мелька (з Westbahnhof, 73 хв, поїзди ходять щогодини, а в сезон - частіше) і повернулися з Кремса до Відня (61 хв, щогодинні поїзди до Franz-Josefs-Bahnhof). Чому в такому порядку, тому що Мельк-Кремс це за течією (і подорож триває 1 г. 40 хв.), а Кремс-Мельк – проти течії і кораблик пливе майже 3 години. І! Головне – сплануйте своє перебування, бо рейсів усього два на день (одна компанія дає 3 у високий сезон), і якщо ви не встигнете, доведеться ті ж півтори години їхати поїздом. Виконують рейси дві компанії, ціни приблизно однакові і найдивніше – вирушають вони теж одночасно. Розклад раз ірозклад два. Якщо ви впевнені користувачі велосипедів, можна орендувати залізного коня і цю ж дорогу проїхати дуже зручним і любленим велосипедистами маршрутом (долина є спадщиною під захистом ЮНЕСКО), який вважається одним з найгарніших в світі (40 км, з ухилом на вашу користь, приблизно 3 години часу без зупинок, але не зупинятися серед такої краси просто злочин). Якби я не була впевнена, що ноги мені відваляться вже на середині, не оминула б такої можливості. Взагалі, з урахуванням активності велосипедистів у Європі, можна було б уже і потренуватися, але ж я лінива… Це все з організаційними питаннями. А далі – чистий кайф. Почнемо з того, що в Мельк ми їхали двоповерховою електричкою, радощів були повні штані. І от – Мельк (Melk). Першу згадку про це малесеньке містечко з населенням близько 5 тисяч осіб датовано 831 роком. Дивно, що місто у такій вигідній місцевості (а з 1089 р. з таким абатством) не розрослося, а лишилося крихітним, але факт лишається фактом – місто дуже маленьке, мальовниче, охайне й тихе, але таким ви його побачите швидше за все лише у несезон, бо коли туристи напливають, розминутися на вузеньких вуличках буде важко. Найдивніше те, що місто практично повністю відбудоване після страшної пожежі, яка не дісталася абатства лише на одну вуличку, яка практично притулилася до нього, маленьку, вузеньку Зоряну вулицю. Пощастило їй либонь, а решта будиночків, які ну нічим не відрізняються від неї на мій погляд - ретельна реставрація. Оцей казковий будиночок принцеси - колишня пекарня
Головна площа перед ратушею з видом на абатство А напливи великі, бо абатство розкішне. Я не любитель подібних споруд, але це справді щось фантастичне. Мармурова зала, запланована під прийом гостей королівського рангу Вид на місто з абатства Кажуть, вишукана абатська бібліотека стала прототипом бібліотеки зі славнозвісного твору Умберто Еко «Ім’я троянди», а сам головний герой – монах з Мелька. Двері знайшли? :) У фондах бібліотеки – близько 100 тисяч рукописних одиниць, у тому числі 750 інкунабул. Але не лише старожитностями вона може похвалитися, нині там можна знайти і такий модерністський об’єкт - колекція Вальдзеля (Вальдцеля?) A special honor is the affiliation of the architect’s projects to the Waldzell Collection in the historic library in the abbey of Melk. The Waldzell Collection is a compilation of selected life works of significant contemporary figures preserved for future generations. http://www.waldzell.org. Такий собі нівроку Уроборос. Церква св. Петра і Павла – направду перлина барокового мистецтва, її вигляд і оздоблення вражають. Але крім багатого декору ця діюча (щодня о 12 відбувається спільна молитва прихожан, туристів і т.д) церква має 5 дзвонів, один з яких є найбільшим у Нижній Австрії і важить 7,5 тон. Довгий корпус праворуч – абатська школа, де близько тисячі учнів вивчають мови, мистецтво і природничі науки. Щоденні англомовні екскурсії починаються о 14:55.Сайт абатства Я не знаю, як, але ми проґавили вхід у сад і побували лише в маленькому парку з кав’ярнею і фонтаном з рибками. Потім ми неспішно спустилися на головну вулицю, у ратуші розжилися мапою центру, у найближчій крамниці – пляшкою місцевого вина і сиром, і пішли обідати. Правду кажуть, якщо у Відні вся кухня вишукана, то чим далі від неї – тим простіша їжа. Оце (не пам’ятаю, як називається) у маленькому ресторанчику навпроти ратуші проходило, як традиційна страва Вахау – картопля, шинка, яйце – все посмажено разом і разом подано. Жодних викрутасів, але дуже поживно і смачно. Тут ми і скуштували штурм, сезонний напій, який восени подають всюди. Це молоде вино у стадії ферментації, слабеньке, газоване, миттєво б’є в голову і так само миттєво відпускає. Я б сказала, напій на любителя, червоний приємніший за білий. Рахунок олд-скул: на листочку у стовпчик офіціантка підбиває загальну суму. Повний рустикаль :) Звідти до причалу ми вже бігли, бо якось і не помітили, що наближається час відправлення другого рейсу. І головне, забула попередити, у ці містечка краще їхати з готівкою, бо терміналів майже ніде немає. Дивом вдалося купити квиток, ми перші намагалися розрахуватися карткою, термінал довелося під’єднувати, він дуже довго думав, а готівки у нас було 3 євро. Але Дунай був до нас прихильний, і побачити його таки довелося. Але про це у наступному дописі. ПС. Дивлюся на все це знову і не вірю, що бачила цю красу на власні очі...