Бельгія 7.0. Бельгія-Франція. Лілль.

Не знаю чому, але географічні кордони завжди мали на мене мало не магнетичний вплив. Коли ми навесні жили у Фюссені за 5 км від австрійського кордону, я, звісно, не могла не підбурити всіх рвонути в Австрію, «потоптатися на австрійській землі». Так само і в Бельгії мене причаровувала годинна відстань поїздом до Франції. Тому, не довго думаючи, ми в неділю вирушили у Лілль, в принципі, немаленьке місто, центр четвертої за величиною метрополії країни, транспортний вузол європейського значення, місто-побратим Харкова, місто з символом – лілеєю (на світлині нижче), яка одразу ж нагадує про Міледі, трьох мушкетерів і т.д.

Вибір днем подорожі неділі мав два наслідки.
Перший – суто економічного характеру. На вихідні діє система «тремполайн» (чи тремполін, хто його зна), і квиток на двох в обидва боки коштував 18 євро з хвостиком, тоді як у будні квиток на одного коштує 16. Це типу, давайте, піднімайте свої дупці і їдьте дивитися щось нове, подорожуйте, витрачайте грошики.
Але другий наслідок не дозволяє грошики витратити, бо в неділю НІЧОГО не працює. Половина ресторанів зачинена, крамниці зачинені всі, Лілль-Європа, здоровезний офісно-торговий центр з велетенським супермаркетом зачинений! Чим вони харчуються по вихідних, я не знаю. У середньо статичного українця, скажімо нема ні сил, ні часу, ні натхнення пхатися на закупи в будні, тому більшість народу товчеться в супермаркетах, а коли це роблять французи – я не уявляю. Тому наша поїздка у Франсе була винятково оглядового штибу, ні смаколиків ми звідти не привезли, ні книжок з омріяної найбільшої книгарні Європи, ні повечеряти нам не вдалося, ми просто гуляли. Але знаєте, Лілль – симпатичне місто, принаймні його історичний центр. На щастя, хоч погода супила брови, але не дощило, що дозволило не носитися з парасолькою, але тло для знімкування зіпсувало. Лілль – як маленький Париж, тут є своє Марсове поле, свій собор-нотр-дам, ще щось точно було, але я вже зараз не згадаю (і чого було не написати все це раніше?). Вокзал дуже зручно розташований неподалік від центру, тому ми одразу ж почимчикували на площу Генерала де Голя, де знайшли турист-інфо і розжилися безкоштовною мапою, що зробило наші блукання містом більш раціональними. Місцевий нотр-дам ззаду і спереду

Вокзал

З вокзалу до центральної площі повзти аж 5 хвилин. Отакі там краєвиди.

До речі, десь неподалік і аркадній будівлі заховався букіністичний ринок. Я там вся заслинилася, історичні книги, комікси, старі купюри і марки, тощо, але чорт, все французькою. ~~Місцеве НБУ~~ Банк Франції

Вулиці Лілля

До чого техніка дійшла - і тут, і там показують :)

Зауважте, як швидко міняється погода

Міст-привид на каналі навколо Цитаделі

На лілльскому Марсовому полі в наш візит розташувався здоровезний луна-парк, який гримів музикою, верещав і репетував. Повз нього ми рушили у парк навколо Цитаделі із цілком зрозумілим бажанням подивитися на саму Цитадель, Королеву цитаделей, як її називають, зведену 1668 року. Однак подивитися цю зірку у прямому (вона п’ятикутна) і переносному смислах нам не вдалося, бо зараз там розміщено штаб-квартиру військ швидкого реагування. Отакої. А навколо цитаделі пасуться поні, буйволи, а трохи далі навіть острів із мавпами є, такий собі імпровізований зоопарк. Шарман :)

До речі, після Бельгії, де перший-ліпший вільно розмовляє чотирма мовами, нас спантеличило незнання англійської (а після деяких розмов, думаю, що то могло бути і небажання), з чоловіком в інфо-бюро (!) на вокзалі ми порозумілися на пальцях, і таки поїхали правильним поїздом, бо всі об’яви, всі назви, все французькою. Дівчина у кафешці теж не говорила (вона ще й рахувала погано), що дуже засмучує, бо я таки хочу колись поїхати на узбережжя, в Прованс, де лише маленькі містечка, але ж я не парлє. Отже, ми сіли в потрібний поїзд і поїхали назад у Брюґґе, де нас чекала остання вечеря в цьому чудесному містечку. І ще Лілля у фрагментах