Travel. Run. Eat. Drink beer. Repeat.

Типовий пейзаж на північних фйордах, коли гарна погода, звісно.
Маршрут третього дня - тут, і це коло, в яке ми збиралися охопити кілька заздалегідь відмічених місць і знайти пригод. Оооо, ми їх знайшли, будьте впевнені :)

Зовсім недалеко від Акурейрі розташовано поселення Hjalteyri, де на місці колишнього рибо-консервного заводу зараз рибалять, влаштовують всілякі перфоманси і виставки, а крім цього, можна скупатися у фйорді і застрибнути у гарячу термальну ванну. Але майте на увазі, що ванна - це басейн на вулиці діаметром можливо метра 2-2,5, в якому 90% уже хтось сидітиме. Наприклад, суботнього ранку там якийсь приємний чолов'яга читав газетку. Крім рибальских човнів, сіток й іншого начиння, був надибаний рибальский кіт, зачуханий у дві, чотири і шість рук, а потім всі розійшлися в різні боки, взаємно задоволені.



Далі на нашому маршруті - Árskógssandur, де ми мали намір потрапити до місцевої пивоварні і познайомитися з броваром, але цим планам не довелося справдитися. Крім броварні, яка варить пиво "Калді", тут є ще невеличкий пором, який возить охочих на острів Грімсі поблизу. Розклад. Кажуть, що з цих поромів можна побачити і тупиків, і китів, і морських котиків значно дешевше, ніж це роблять всілякі туристичні покаталки. Ми ж поїхали далі у Далвік, який трохи видно на наступному після пристані фото, де надибали у Kaffihûs Bakkabrædra найдешевший, найбільший і найпоживніший ланч в Ісландії, забули мою кофту, але я вважаю, що це на щастя - повернуся ще.




У Ólafsfjörður почалися наші пригоди. Замість проїхати через тунель і поїхати узбережжям, ми вирішили поїхати через гори дорогою 802. На заїзді нас мав б насторожити знак, який повідомляв, що виклик евакуаційної служби на ділянку попереду буде коштувати дорожче, ніж зазвичай. Але ми подумали, камон, літо ж, яка евакуаційна служба. Тим паче, сніг он де, аж на верхівках. Тим не менш, сніг продовжував насуватися все ближче до дороги.


Першу пляму снігу на дорозі ми чесно вийшли потицяти пальцем і виявити, що там сантиметри три снігу. Тому друга пляма нас не налякала, а даремно. Бо рівно посередині ми і сіли. І навіть 4х4 не допомогли. Ми спочатку штовхали наш всюдиходик, розкачували його, відгрібали сніг руками, допоки вони не заніміли, коли стало зрозуміло, що ми щільно сіли на пузо, потроху вже почали звикати до думки, що зараз весь наш бюджет піде на рятувальну службу. Але Одін і весь пантеон зглянулися на трьох ідіотів, які примудрилися знайти останній літній сніг на острові і з яких ржали навіть вівці - я кажу вам, вони підходили і ржали з нас - і послали нам на порятунок вікінга. Якому чомусь спало на думку похлюпати килимки машини в гірському водоспаді. Коли ми побігли йому назустріч, я думала, що він зара застрибне і поїде, попередньо настрашена розповідями про асоціальність ісландців, але він мало того, що погодився допомогти нам, чомусь він думав, що буде достатньо штовхнути, а потім подивився на нашу сніжну пляму, і сказав "А. Ні. Ясно, я думав, вона уже розтанула. Тут постійно хтось застрягає. Зараз я покличу". І він їде по батька і брата, і вони приїздять, такі ж довгі і біляві, з 4 лопатами, тросом - який нам нема за що причепити, бо фаркоп чомусь неприпасований, всі криють матом прокатну контору - і в суботу (!) за годину до старту футбольного матчу Ісландія-Угорщина (!!!) вони витягають нас за міст зі сніжної пастки. Грошей у нас не було (так, ось він гандж всюдисущих терміналів, через які ми так і не потримали крони в руках), тому віддячили чим могли - пивом і бірчицею, які їхали в подарунок пивовару в Siglufjörður (що виявилося у майбутньому правильним рішенням, бо він нас не дочекався).



У Siglufjörður-і ми погуляли, почекали-недочекались пивовара, пообідали, і рушили далі на пошуки маяків і базальтових колон. Sauðanes - жовто-гарячий, як і більшість маяків Ісландії. А за ним Þórðarhöfði, старий згаслий тисячі років тому вулкан, який зусебіч омиває море з першим чорним піском, який ми побачимо ще не раз. Це місце з чорним, рудим піском, і берегом, ущент засипаним вулканічною галькою найрізноманітніших розмірів, обкатаною століттями і водою до крихітних камінчиків і здоровенних яєць драконів. На сам вулкан ми не пішли, бо це досить довго і винятково пішки, в Ісландії суворо заборонено їздити не по дорогах.




Останній пункт призначення - Hofsós, у якому щонайменше дві варті уваги локації - термальний басейн з найкрутішим в Ісландії краєвидом (в який знову компанія відмовилася лізти, бо він не природний, а просто звичайний басейн з термальною водою) і базальтові колони, до яких можна спуститися прямо від басейна (не заходячи в нього, просто взяти трохи ліворуч від входу. Погуляли і назад додому, до Акурейрі.