Travel. Run. Eat. Drink beer. Repeat.

Офіційно цей день був оголошений днем млинів (molen), чому, буде зрозуміло згодом. Alkmaar, Edam, Gouda – найвідоміші сирні села Голландії, і звісно, такі любителі повеселитися, тим паче попоїсти, тим паче сиру, як ми, не могли оминути увагою. На всі три часу однозначно не вистачало, тому довелося обирати. Цілком очевидним вибором стала Гауда, бо крім сиру і сирного базару це ще особливі карамельні струпвафлі (їх можна купити у будь-якому супермаркеті, але ж автентичність, чорт забирай!), поруч найвідоміший музей млинів, занесений до переліку спадщини ЮНЕСКО і, як з’ясувалося – найкраща броварня Голландії. Але про все по порядку. Кожні півгодини із Зандама (і з Амстердама, звісно) ходить прямий поїзд до Гауди. Вартість квитка туди-назад – 24 євро (21 з Амстердама), їхати в один бік приблизно годину. У несезон орендувати велосипед у Гауді можна без проблем, а от влітку про це треба потурбуватися заздалегідь. В нашому випадку ми протестили гостинність туристичного центру Гауди (http://www.welkomingouda.nl/) і лишилися цілком задоволеними, бо приязні працівники радо допомогли нам забронювати два велики у NS Rijwielshop Gouda (Stationsplein 10, на північному виході з вокзалу), бо персонал прокату англійською хоч і говорить, але бронювати можна винятково по телефону, що, погодьтеся, задоволення не з дешевих, якщо телефонувати заздалегідь з України. Прокат працює до 12 ночі, вартість прокатного дня – 7,50 євро. Отже, приїхавши в Гауду і розжившись великами, ми попрямували у центр. Поїхали ми у четвер, адже саме по четвергах відбувається сирний базар, уже переважно туристичне шоу, ніж справжні торги, але тим не менш. На наш превеликий жаль, наприкінці квітня базар ще не почався, а на сайтах написано лише розпливчасте «в теплий сезон». Другим розчаруванням стала погода – сіре, низьке небо навіть не натякало на покращення (забігаючи наперед скажу, що у той день ми обгоріли, бо сонце таки вийшло). Але ратуша 15го століття і Waag (зважувальний дім) прекрасні і в сіру днину.
Ми зазирнули у музей сиру (щоправда, без гіда там щастя мало, хіба що послинитися на сир:)), а крім всілякої сирної атрибутики проводять ще майстер-класи з люлько- і свічко-виробництва. Далі рушили у бік Кіндердайка – місце паломництва всіх млинолюбителів. На виїзді з центру Гауди ми побачили свій перший за цей день molen (попереду нас чекали ще 20). Наш маршрут згідно національного маркування (знову нагадую про безцінну штуку http://www.opencyclemap.org/) – був таким: Гауда-Кіндердайк-Гауда-Бодегравен-Гауда. Виглядало це таким чином: маршрут Гауда-Кіндердайк-Гауда туди 40-10-11-13-15-12-18-20-68-66-63-61-03 і назад 03-61-58-17-12-14-29-41. Гауда-Бодегравен було заплановано мальовничий варіант крізь озеро 46-47-48-49-94 і назад так само, але через брак часу поїхали 46-45-21-93. Дорога на Кіндердайк просто фантастична – крізь поля, прокреслені каналами. Ідилія – їдеш собі асфальтованою доріжкою (!), навколо тиша, краса і повний рустикаль, качечки і лебеді у каналах махають тобі крилами, корівки мумукають, овечки бекають. Тут ми зупинилися, щоб овечок сфотографувати, і дядечко, який біг собі повз нас, щось сказав нам голландською. Я вже була подумала, може то його овечки, і він проти, і я йому – «сорі?», а він мені «а, гуд дей ту ю». Вітався, тобто. І всенький день з нами продовжували вітатися перехожі, зустрічні велосипедисти, всі, або кивають або вголос. Я в шоці. І так хороше і приємно від такої елементарної ввічливості – не передати.
Неспішно ми дісталися до річки Лек, через яку переправилися поромом (пішоходи безкоштовно, за велосипед - 75 центів), а далі до Кіндердайка http://www.kinderdijk.com/ і його 19 млинів (найбільше скупчення у світі) вже рукою подати (і видно вказівники). Найцікавіше, що ще буквально місяць тому квиток для відвідання території не був потрібен, а зараз і сайт зовсім змінився, і квиток коштує 6 євро (хоча, можливо це так завуальовано подано ціну відвідання млина-музею, єдиного робочого з 19 на території). Взагалі місцина абсолютно фантастична у будь-яку пору року і в будь-який час (взимку каналами катаються на ковзанах!), найкращі «канонічні» фото голландських млинів зроблені саме тут. Ми запаркували велосипеди і пішли гуляти вздовж каналу пішки, бо неспішна прогулянка і посиденька на лавці з вафлями і краєвидом з млинами – це щось із чимось. Ну і для повного щастя за якісь 15 хвилин небо взяло і розвиднілося, і сонце нещадно палило до кінця дня, перетворивши нас з блідолицих на червоношкірих. Намилувавшись млинами, ми вирушили назад, але уже вздовж Hollandse IJssel. Дорога йде на узвишші, тому з неї видно всі ті поля, крізь які ми їхали до Кіндердайка. Ще одним культурним шоком для мене стали дороги. Звичайна дорога між двома, гм, скажімо смт, виглядає, як три смуги – одна смуга, завширшки з стандартну (на 1 авто), а по обидва боки – півтораметрові смуги для велосипедистів. Тобто пріоритет руху – для велосипедів. Автівки пропускають їх і розминаються одна з одною, коли не заважають двоколесним. Це такий кайф, словами не описати, коли тобі не лячно від звуку машини, що наближається ззаду, і не страшно на поворотах, і ти не вкриваєшся липким холодним потом, бо ніхто не вистрибує з-за рогу на дурній швидкості. Головне, не звикати, бо у нас потім буде дуже небезпечно їздити… У Гауді ми обідали у “In de Salon” http://www.pannenkoeken.net/, найстарішій млинарні (?) Голландії, де печуть млинці і рoffertjes (маленькі шароподібні оладки) за незмінним рецептом уже більше 150 років. На буклеті-хвальку написано, що у них обідав Робі Вільямс і всілякі інші зірки. Але як би вони там не вихвалялися, млинці і справді дуже смачні, і печуть і їх, і оладки прямо у тебе на очах. Насправді, ми очікували якогось пафосу, але ні, у “Де салоні”, як у гостях у бабці, все дуже затишне і домашнє, білі гардини і картаті скатертини на столах. І попереджаю, якщо ви не каталися півдня на велосипеді і не нагуляли дикий апетит, не повторюйте моїх помилок – не беріть найбільшу порцію, бо вона таки справді велика! Натішивши пузо, беремо ноги, точніше кермо в руки і крутимо педалі у бік Бодегравена, де на березі каналу, у старому млині (21му за день!) під назвою «De Arkduif» («Голуб з ковчега») розташувалася найкраща голландська броварня «de Molen» (Overtocht 43 Bodegraven, http://www.brouwerijdemolen.nl). Як і кожна міні-пивоварня Голландії, «Де молен» починалася на кухні її головного пивовара. Менно Оллівер варив пиво майже 12 років до того, як розпочати нинішній проект. Спочатку вдома, потім під керівництвом професійного броваря у Бельгії, потім у Brouwerij de Texelse, за тим у - De Prael. Першою власною броварнею була броварня у його гаражі, потім була робота головним броварем у Stadsbrouwerij de Pelgrim в Роттердамі, і нарешті цей довгий шлях завершився створенням Brouwerij de Molen. Зараз це броварня, ресторан і пивний магазин. Ми (захекані, з червоними згорілими фізіями) приїхали за 5 офіційних хвилин до закриття останнього, а направду він був уже зачинений. Думаєте, нам сказали, вибачайте? Ні, шеф-кухар нас персонально повів, відчинив, допоміг із вибором. Бубочка. Ми б залюбки з ним потеревенили, але він повернувся на кухню. Наливають близько 8 сортів і ціни дуже тішать, на відміну від середньозважених у амстердамських закладах - 1,8-2,8 за келих, залежно від сорту. Беруть картки і готівку. Отак сиділи б і пили б, але ж іще на колесах повертатися до Гауди, а пиво «Де молен» варять не з слабеньких. Дивно, що заклад був абсолютно порожній, крім нас сиділо ще двійко чоловіків та й усе.