Завдяки візиту до Флоренції два роки тому, і Сицилії минулого, факт, що в Італії є пиво, і його багато, і різного, мене уже не дивував. А тепер настала черга знайомитися поближче з пивною сценою північної Італії.
Північну Італію часто називають колискою крафтової пивної культури Італії. Саме тут, прямо під Турином, розташовано Le Baladin, а неподалік Комо - Birrificio Italiano, пивоварні, які стали першопрохідцями сучасного крафтового руху країни. Сьогодні пивоварень, комерційних, контрактних, малих, середніх - більше 1500. І як кажуть самі пивовари, це сміховинно, але і це минеться, адже попит, нудьга, і нешвидкі гроші самі відсіють зерна від плевел.
На превелике диво, в Італії є законодавче визначення birrificio artigianale (Legge 28.7.2016 n.154 Estratto art.35 e 36 Birra artigianale e filiera luppolo), що дає таке визначення: артизанальна пивоварня виробляє менше за 200 000 гектолітрів пива на рік (власного і виробленого на замовлення), є незалежною (юридично й економічно), має свої виробничі потужності (окремі від інших пивоварень), не працює під ліцензією, виробляє непастеризоване і не мікрофільтроване пиво.
Нашою першою зупинкою на два дні став Турин.
Північну Італію часто називають колискою крафтової пивної культури Італії. Саме тут, прямо під Турином, розташовано Le Baladin, а неподалік Комо - Birrificio Italiano, пивоварні, які стали першопрохідцями сучасного крафтового руху країни. Сьогодні пивоварень, комерційних, контрактних, малих, середніх - більше 1500. І як кажуть самі пивовари, це сміховинно, але і це минеться, адже попит, нудьга, і нешвидкі гроші самі відсіють зерна від плевел.
На превелике диво, в Італії є законодавче визначення birrificio artigianale (Legge 28.7.2016 n.154 Estratto art.35 e 36 Birra artigianale e filiera luppolo), що дає таке визначення: артизанальна пивоварня виробляє менше за 200 000 гектолітрів пива на рік (власного і виробленого на замовлення), є незалежною (юридично й економічно), має свої виробничі потужності (окремі від інших пивоварень), не працює під ліцензією, виробляє непастеризоване і не мікрофільтроване пиво.
Ще неможливо не зауважити, що італійці пропхнули в BJCP власний стиль - Italian Grape Ale. Але самі визнають, що це суто іміджевий крок, бо базовим пивом може бути що завгодно, "просто додай виноград". І від того, який виноград, коли, як багато і в що додати, кінцевий результат може бути яким завгодно, і спільним буде лише те, що це пиво, і в ньому є виноград. За цей візит я скуштувала мінімум 4 IGA, і жоден зі зразків не був подібним до попереднього.
Нашою першою зупинкою на два дні став Турин.
Два моменти впали у вічі у Турині, і треба визнати, є підозра, що це загальнонаціональні тренди, бо ми помітили це всюди:
1. Використання ручних помп. Звідки вони беруться, з Англії? Але в кожному закладі стоїть по 2 ручні помпи, з яких ллють пиво під власним тиском, малокарбонізоване, а подеколи - і значно вищої температури, ніж решта кранів.
2. В кожному закладі є гроулери, і ціни на пиво "з собою" разюче відрізняються від проливних. Наприклад, у Баладіні 0,33 коштує 4,5Євро, а літр з собою - 8.
А тепер конкретно Турин.
Перша крамниця розташована неподалік вокзалу LoSfuso (Via Pastrengo, 3, losfusotorino.it).
Є три крани, можна випити пива на розлив, але переважно вони для наповнення 1 і 2-літрових гроулерів дивної форми (ми бачили такі пляшки лише у Литві один раз, але це було пиво, а не порожня пляшка). Найцікавіше, що у всіх закладах Турина в такі ж пляшки (подеколи із посиланням на ЛоСфусо) наливають пиво з собою. Цікавий вибір італійського, переважно, локального, пива, і неабиякий вибір імпорту з усього світу, навіть Канади, включно з моїми особистими улюбленцями естонцями Pohjala, норвегами Lervig, та іншими гідними представниками пивної сцени. Кожну пляшку з представлених на стенді можна спожити прямо на місці, є два столики, а всі пляшки, крім експозиційних, стоять у холодильнику. Можна розплатитися карткою.
Друга крамниця TripelB (Via Valprato, 68, tripelb.com) означає три B = Best Belgian Beer. І посперечатися з цим важко. Не дивіться, що розташована вона в історичних доках, до яких треба йти, і район не те щоб сильно привабливий, але це унікальне місце. По-перше, пиво й справді виняткове. Від класики до найновіших молодих пивоварень. По-друге, на кранах у них зазвичай якісь навіжені ексклюзиви, які дістаються завдяки особистим стосункам з пивоварами, які регулярно приїздять на зустрічі з поціновувачами, розповідають про своє пиво і пиво в цілому. Це реально хоробрий (ну серйозно, робити в Турині суто бельгійську пивотеку?) проект, освітній і гедоністичний водночас. Робота його власників не обмежується продажем пива і лекціями, це і спільні проекти, і мікро-фестивалі, і т.д. Та хоча б поговорити з обізнаними людьми завжди приємно. Абсолютний must-visit. Це не лише про пиво, але й про культуру і спільноту, безумовно.
Завдяки пораді і допомоги Давіде, з яким ми протеревенили у TripelB дві з половиною години, наступного дня ми вирушили у Black Barrels (Via Principessa Clotilde, 98e, blackbarrelsbeer.com). І тут я просто покажу вам кілька фоточок, бо Ренцо - а якщо вам це щось скаже, це людина яка запустила Panil - нарозповідав нам стільки, і напоказував, і налив, і сказав, що, власне Panil буде по дорозі, і забезпечив нам найкращий сніданок днянародження ever, що я напишу про це окреме розлоге простирадлопро цей клан повелителів діжок для BeerBox і для вас трохи згодом. Єдине, що вам варто знати уже - цей досвід не можна пропустити. Розклад роботи на гуглі є, якщо буде зачинено, тисніть на дзвіночок.
З закладів нам порадили Dogana Torino (Via Rocciamelone, 12/a), туди ми не встигли, бо розклад не дозволив, але навідали два наступні.
У Bici & Birra (Corso Regina Margherita, 108, biciebirra.com) ми опинилися у перший же вечір по прильоту, бо поселилися, як виявилося, неподалік. Маленький закапелок, що поєднує продаж велопричендалля і велосервіс з повним пива холодильником і 8 кранами. Розливне пиво ще більш-менш притомне по вартості, але пляшкові цікавинки дуже дорогі: середня вартість чогось кислого - 15 євро за 0,33 (при тому мені вдалося скуштувати одне з пив на розлив у наступному закладі, і зізнаюся, мені було б дуже шкода грошей, якби я його все-таки купила). Можна оплатити карткою. Середня вартість маленького келиха пива - 4 євро. Говорять англійською через одного.
Тут є дві пивні спеціалізовані крамниці, а також кілька філій Eataly, де можна розжитися не лише локальним пивом, але й імпортом і помилуватися на картину, якої я не бачила більш ніде, поки що: місцеве пиво коштує дорожче за імпорт. Є кілька пивоварень, брю-пабів, спеціалізованих закладів, але звісно, за такий короткий час окучити все маломожливо.
Перша крамниця розташована неподалік вокзалу LoSfuso (Via Pastrengo, 3, losfusotorino.it).
Є три крани, можна випити пива на розлив, але переважно вони для наповнення 1 і 2-літрових гроулерів дивної форми (ми бачили такі пляшки лише у Литві один раз, але це було пиво, а не порожня пляшка). Найцікавіше, що у всіх закладах Турина в такі ж пляшки (подеколи із посиланням на ЛоСфусо) наливають пиво з собою. Цікавий вибір італійського, переважно, локального, пива, і неабиякий вибір імпорту з усього світу, навіть Канади, включно з моїми особистими улюбленцями естонцями Pohjala, норвегами Lervig, та іншими гідними представниками пивної сцени. Кожну пляшку з представлених на стенді можна спожити прямо на місці, є два столики, а всі пляшки, крім експозиційних, стоять у холодильнику. Можна розплатитися карткою.
Друга крамниця TripelB (Via Valprato, 68, tripelb.com) означає три B = Best Belgian Beer. І посперечатися з цим важко. Не дивіться, що розташована вона в історичних доках, до яких треба йти, і район не те щоб сильно привабливий, але це унікальне місце. По-перше, пиво й справді виняткове. Від класики до найновіших молодих пивоварень. По-друге, на кранах у них зазвичай якісь навіжені ексклюзиви, які дістаються завдяки особистим стосункам з пивоварами, які регулярно приїздять на зустрічі з поціновувачами, розповідають про своє пиво і пиво в цілому. Це реально хоробрий (ну серйозно, робити в Турині суто бельгійську пивотеку?) проект, освітній і гедоністичний водночас. Робота його власників не обмежується продажем пива і лекціями, це і спільні проекти, і мікро-фестивалі, і т.д. Та хоча б поговорити з обізнаними людьми завжди приємно. Абсолютний must-visit. Це не лише про пиво, але й про культуру і спільноту, безумовно.
Завдяки пораді і допомоги Давіде, з яким ми протеревенили у TripelB дві з половиною години, наступного дня ми вирушили у Black Barrels (Via Principessa Clotilde, 98e, blackbarrelsbeer.com). І тут я просто покажу вам кілька фоточок, бо Ренцо - а якщо вам це щось скаже, це людина яка запустила Panil - нарозповідав нам стільки, і напоказував, і налив, і сказав, що, власне Panil буде по дорозі, і забезпечив нам найкращий сніданок днянародження ever, що я напишу про це окреме розлоге простирадлопро цей клан повелителів діжок для BeerBox і для вас трохи згодом. Єдине, що вам варто знати уже - цей досвід не можна пропустити. Розклад роботи на гуглі є, якщо буде зачинено, тисніть на дзвіночок.
З закладів нам порадили Dogana Torino (Via Rocciamelone, 12/a), туди ми не встигли, бо розклад не дозволив, але навідали два наступні.
У Bici & Birra (Corso Regina Margherita, 108, biciebirra.com) ми опинилися у перший же вечір по прильоту, бо поселилися, як виявилося, неподалік. Маленький закапелок, що поєднує продаж велопричендалля і велосервіс з повним пива холодильником і 8 кранами. Розливне пиво ще більш-менш притомне по вартості, але пляшкові цікавинки дуже дорогі: середня вартість чогось кислого - 15 євро за 0,33 (при тому мені вдалося скуштувати одне з пив на розлив у наступному закладі, і зізнаюся, мені було б дуже шкода грошей, якби я його все-таки купила). Можна оплатити карткою. Середня вартість маленького келиха пива - 4 євро. Говорять англійською через одного.
Найбільший вибір розливного пива в місті - у Open Baladin Torino (Piazzale Valdo Fusi), одному з 40 фірмових закладів Баладіна по всій Італії. Плюс-мінус 40 кранів, невеликий вибір їжі і дуже людно. Все пиво по 4,5 за 0,33, за винятком якихось бочкових, суперміцних чи ще якихось нестандартних пив. Сервіс швидкий, уважний, місцями надто уважний, що межує з настирливістю, але що поробиш, вочевидь, їм хочеться просувати пивну освіту. Швидко. Картка. Без варіантів, навіть якщо не на Баладін, то на купу гостьового пива. Їжа недешева, але велетенських розмірів.
Якщо вам колись спаде на думку прекрасна (без сарказму) ідея здійснити роадтріп Італією, знайте:
- італійці і справді кермують так, і дороги є такі, що вам доведеться відпочивати після такого відпочинку
- візьміть авто з навігатором. Дешевше буде.
- тричі перепитайте чи "квартира з паркомісцем" означає приватне паркомісце, а не "можна припаркуватися безкоштовно під будинком, якщо буде вільна місцинка"
- так, там і справді красиво так, що подих перехоплює від цього моря, пальм, гір, рівнин, хвойних лісів, листяних лісів, виноградників і замків.
Всі фото - з вікна на ходу
- італійці і справді кермують так, і дороги є такі, що вам доведеться відпочивати після такого відпочинку
- візьміть авто з навігатором. Дешевше буде.
- тричі перепитайте чи "квартира з паркомісцем" означає приватне паркомісце, а не "можна припаркуватися безкоштовно під будинком, якщо буде вільна місцинка"
- так, там і справді красиво так, що подих перехоплює від цього моря, пальм, гір, рівнин, хвойних лісів, листяних лісів, виноградників і замків.
Всі фото - з вікна на ходу
Про пивні крамниці мадридські ми поговорили отут, а тепер трошки про заклади. Ми не потрапили навіть в мізерну частину, бо їх просто безліч. Як мерехтливих вогнів вікон теплої мадридської ночі. But I digress...
Що трапилося на нашому шляху (не випадково, звісно).
Fábrica Maravillas (Calle de Valverde, 29, fmaravillas.com)
Невеликий брюпаб в центрі міста, який в суботу відкривається в 12:30, а в 12:45 сісти нема вже де. Не в останню чергу тому, що він крихітний, але тим не менш. Варять цікаві експерименти, принаймні, столовий 2% пшеничний хопфен мені не доводилося ще зустрічати. Цінник в районі 3 євро за півпінту, 5-5,5 за пінту. Готівка, картка починаючи від мінімальної суми (не запам'ятала, якої). Можна подивитися на маленький варочний порядок крізь скло, є трошки мерчу, наливає обізнана пані, що розкаже про все. До речі, уже не вперше бачу класне рішення - меню виводиться на стіну проектором.
Bee Beer Craft Beers And Cheeses (Calle de Augusto Figueroa, 30) - дуже незвичний заклад. Маленький, затишний, 7 кранів, з них на двох - пиво, яке варять спеціально для них, одне з яких - дог ель спеціально до пари для їхніх хот догів. Їжі небагато, але дуже ретельно підібраної. Паштет з анансовим чатні божествений. Холодильник з пивом вражає уяву. Американці, швейцарці, скандинави і - увага - ювілейний випуск Утопій Сема Адамса (290 євро, якщо вам цікаво). Вибір дуже інтригуючий. Власники супер обізнані і раді потеревенити, приязні і вигадливі: при мені розбирали однакові пивні кришечки і складали їх у мішечки, на яких нанесено поле для гри в хрестики-нолики. Ну хіба не геніально?:) Єдине, на наступний день коли ми прийшли бармен (вочевидь, чи то поки що не дуже досвічений, чи як) на прохання відкрити пляшку і дати два келихи навіщось проявив ініціативу розливати і збовтав дріжджовий осад в пляшці, замість того, щоб лишити його в ній. Троха попсув враження (так, я віддаю перевагу способу вживання, коли дріжджі лишаються у пляшці, особливо, коли їх там пристойний шар після довгого вторинного бродіння).
Ópalo Gastropub (Calle de Zaragoza, 9) досить новий заклад з помітною неозброєним оком орієнтацією на Founders, які, судячи з усього, щільно заходять на ринок і Nomada - найпопулярніша наразі пивоварня, яка виросла з найкращого, за словами багатьох, домашнього пивовара, який циганить. 12 кранів, непоганий асортимент стилів (на відміну від засилля охмеленого майже всюди), і дивна тиша. Чи то зовсім новий, чи не надто популярний, важко сказати, але на стійці є буклет з презентацією пива, концепту і описами - половина Фаундерс, половина Номади. Всіляко схвалюю просвітницьку роботу. Картка/готівка.
Brew Wild Pizza Bar (Calle Echegaray, 23, brewwildpizzabar.com) встигли лише одним оком зазирнути, бо він закрився (так, в неділю половина закладів зачиняє двері у 17). Кажуть дуже непогана піца, а перелік пива ми побачили, і він теж незлий.
Mad Brewing (Calle de Julian Camarillo, 19, madbrewing.beer) ми охрестили місцевою "Лісопилкою" - теж бозна де, в індустріальному районі, зі столами на вулиці, всередині, все дерев'яне, варять на місці і навіть система розливу у пляшки така сама. І дуже подібний профіль пива, принаймні, охмеленого.
Якщо ви прийдете в будній день у ланчевий час - приходьте або під відкриття, або бронбйте стіл, бо місцеві мешканці офісів окуповують заклад на раз-два, воно й не дивно, одна страва, пінта пива і десерт за 9,5 - це безкоштовно по місцевих мірках. Взагалі цінник тут найдемократичніший з усіх відвіданих місцин, пиво від 2 за півпінти до 4,5 за пінту залежно від сорту. І ланч справді великий, поживний і дуже смачний, моє "чорне курча" виявилося справді половиною курча (і не перепілкового розміру, а нормального) на картоплі під фантастичним соусом зі стауту. На сайт навіть не ходіть, ці хіпстотні фоточки не передають нічого, бо сорти пива на крані вигадливі і цікавезні, не кажучи про те, що, наприклад, сезон вони зварили в колаборації з Alvinne. Все пиво дуже збалансоване, приємне і жодне з 4 зразків не викликало якихось прискіпливих коментарів, хоча уже хотілося знайти хоч щось, до чого причепитися, але ні :)
Дуже рекомендую. Але або приготуйтеся гуляти, або одразу спускайтеся у метро.
Місцеві нам дуже радили Irreale (Manuela Malasaña, 20), Taproom Madrid (Calle de Guzmán el Bueno, 52) The Beer Garden (Calle de Juan de Austria, 23, thebeergardenstore.com), але туди ми не потрапили знову ж через розбіжність нашої присутності і годин роботи цих закладів.
Що трапилося на нашому шляху (не випадково, звісно).
Fábrica Maravillas (Calle de Valverde, 29, fmaravillas.com)
Невеликий брюпаб в центрі міста, який в суботу відкривається в 12:30, а в 12:45 сісти нема вже де. Не в останню чергу тому, що він крихітний, але тим не менш. Варять цікаві експерименти, принаймні, столовий 2% пшеничний хопфен мені не доводилося ще зустрічати. Цінник в районі 3 євро за півпінту, 5-5,5 за пінту. Готівка, картка починаючи від мінімальної суми (не запам'ятала, якої). Можна подивитися на маленький варочний порядок крізь скло, є трошки мерчу, наливає обізнана пані, що розкаже про все. До речі, уже не вперше бачу класне рішення - меню виводиться на стіну проектором.
Bee Beer Craft Beers And Cheeses (Calle de Augusto Figueroa, 30) - дуже незвичний заклад. Маленький, затишний, 7 кранів, з них на двох - пиво, яке варять спеціально для них, одне з яких - дог ель спеціально до пари для їхніх хот догів. Їжі небагато, але дуже ретельно підібраної. Паштет з анансовим чатні божествений. Холодильник з пивом вражає уяву. Американці, швейцарці, скандинави і - увага - ювілейний випуск Утопій Сема Адамса (290 євро, якщо вам цікаво). Вибір дуже інтригуючий. Власники супер обізнані і раді потеревенити, приязні і вигадливі: при мені розбирали однакові пивні кришечки і складали їх у мішечки, на яких нанесено поле для гри в хрестики-нолики. Ну хіба не геніально?:) Єдине, на наступний день коли ми прийшли бармен (вочевидь, чи то поки що не дуже досвічений, чи як) на прохання відкрити пляшку і дати два келихи навіщось проявив ініціативу розливати і збовтав дріжджовий осад в пляшці, замість того, щоб лишити його в ній. Троха попсув враження (так, я віддаю перевагу способу вживання, коли дріжджі лишаються у пляшці, особливо, коли їх там пристойний шар після довгого вторинного бродіння).
Ópalo Gastropub (Calle de Zaragoza, 9) досить новий заклад з помітною неозброєним оком орієнтацією на Founders, які, судячи з усього, щільно заходять на ринок і Nomada - найпопулярніша наразі пивоварня, яка виросла з найкращого, за словами багатьох, домашнього пивовара, який циганить. 12 кранів, непоганий асортимент стилів (на відміну від засилля охмеленого майже всюди), і дивна тиша. Чи то зовсім новий, чи не надто популярний, важко сказати, але на стійці є буклет з презентацією пива, концепту і описами - половина Фаундерс, половина Номади. Всіляко схвалюю просвітницьку роботу. Картка/готівка.
Brew Wild Pizza Bar (Calle Echegaray, 23, brewwildpizzabar.com) встигли лише одним оком зазирнути, бо він закрився (так, в неділю половина закладів зачиняє двері у 17). Кажуть дуже непогана піца, а перелік пива ми побачили, і він теж незлий.
Mad Brewing (Calle de Julian Camarillo, 19, madbrewing.beer) ми охрестили місцевою "Лісопилкою" - теж бозна де, в індустріальному районі, зі столами на вулиці, всередині, все дерев'яне, варять на місці і навіть система розливу у пляшки така сама. І дуже подібний профіль пива, принаймні, охмеленого.
Якщо ви прийдете в будній день у ланчевий час - приходьте або під відкриття, або бронбйте стіл, бо місцеві мешканці офісів окуповують заклад на раз-два, воно й не дивно, одна страва, пінта пива і десерт за 9,5 - це безкоштовно по місцевих мірках. Взагалі цінник тут найдемократичніший з усіх відвіданих місцин, пиво від 2 за півпінти до 4,5 за пінту залежно від сорту. І ланч справді великий, поживний і дуже смачний, моє "чорне курча" виявилося справді половиною курча (і не перепілкового розміру, а нормального) на картоплі під фантастичним соусом зі стауту. На сайт навіть не ходіть, ці хіпстотні фоточки не передають нічого, бо сорти пива на крані вигадливі і цікавезні, не кажучи про те, що, наприклад, сезон вони зварили в колаборації з Alvinne. Все пиво дуже збалансоване, приємне і жодне з 4 зразків не викликало якихось прискіпливих коментарів, хоча уже хотілося знайти хоч щось, до чого причепитися, але ні :)
Дуже рекомендую. Але або приготуйтеся гуляти, або одразу спускайтеся у метро.
Місцеві нам дуже радили Irreale (Manuela Malasaña, 20), Taproom Madrid (Calle de Guzmán el Bueno, 52) The Beer Garden (Calle de Juan de Austria, 23, thebeergardenstore.com), але туди ми не потрапили знову ж через розбіжність нашої присутності і годин роботи цих закладів.
До Мадриду мене занесло з іншою метою на три дні, але крім того, щоб вразити мене у самісіньке серце собою взагалі, Мадрид ошелешив мене тим, наскільки просунулась пивна сцена Іспанії за ці кілька років. 4 роки тому у Валенсії і 5 років тому в Барселоні було що знайти, і правда, але те, що відбувається зараз - неймовірно. Пивний біговий клуб на 60 тисяч осіб, щонайменше три друковані періодичні видання про пиво, і безліч, безліч пивоварів, пивоварень, закладів і крамниць.
Мапа Мадрида на рейтбір - найщільніша мапа пиводотичних закладів, бачених мною у європейському місті. Тому я пішла по стандартній схемі - відзначити найближчі до винайнятого помешкання і у тих районах, які планувала досліджувати, а решту, традиційно, питати у місцевих. І ця стратегія не схибила, як завжди.
Що вам треба знати про пиво: після 22:00 продавати алкоголь на виніс в крамницях не можна.
Чим особливо здивували крамниці, що навіть при певних повторах (найпоширенішої бельгійської класики й деяких іспанських брендів) у кожного - свій, ретельно підібраний асортимент. І в асортименті є таке, що змушує ридма ридати.
Почнемо ж.
Мапа Мадрида на рейтбір - найщільніша мапа пиводотичних закладів, бачених мною у європейському місті. Тому я пішла по стандартній схемі - відзначити найближчі до винайнятого помешкання і у тих районах, які планувала досліджувати, а решту, традиційно, питати у місцевих. І ця стратегія не схибила, як завжди.
Що вам треба знати про пиво: після 22:00 продавати алкоголь на виніс в крамницях не можна.
Чим особливо здивували крамниці, що навіть при певних повторах (найпоширенішої бельгійської класики й деяких іспанських брендів) у кожного - свій, ретельно підібраний асортимент. І в асортименті є таке, що змушує ридма ридати.
Почнемо ж.
Братислава це затишні вулиці, які здаються майже порожніми у високий сезон початку серпня.
Братислава - це бруківка, старі відреставровані і нові облуплені стіни.
Братислава - це черстві овочі, які насправді свіжі фрукти.
Шпилі, черепичні дахи, замок, який новий, трамвай, який старий, і з нього висять поважні кондуктори у краватках.
День народження великої родини, яка від стара до мала вмостилася за столом під величезною вербою.
Ледь помітні написи на будинках позаминулого сторіччя і яскраві графіті.
Дунай, який розділяє стару частину і нову, яку важко відрізнити від Харківського масиву.
Місто, з якого можна за три дні подивитися три країни.
Братислава - це бруківка, старі відреставровані і нові облуплені стіни.
Братислава - це черстві овочі, які насправді свіжі фрукти.
Шпилі, черепичні дахи, замок, який новий, трамвай, який старий, і з нього висять поважні кондуктори у краватках.
День народження великої родини, яка від стара до мала вмостилася за столом під величезною вербою.
Ледь помітні написи на будинках позаминулого сторіччя і яскраві графіті.
Дунай, який розділяє стару частину і нову, яку важко відрізнити від Харківського масиву.
Місто, з якого можна за три дні подивитися три країни.
Тепер, коли безвіз, можна влаштовувати таку розвагу періодично - вікривати календар візейра і просто шукати найдешевші квитки кудись. Нам так підвернулася Братислава, і на перший вікенд серпня ми з друзями гайнули на коротку вікендову пригодку, і це обійшлося дешевше, ніж з'їздити до Львова.
Три дні тому відкрили прямий рейс Познань-Київ, а я, мої пивні зайчики, для вас все уже дізналася. Насправді, Польша, відверто кажучи, вкотре подивувала.
Якось, у черговій фейсбук-суперечці (можна було б сподіватися, що у тій, де народжується істина, але ні) перечепилися за те, що люди, не по самі вуха заглиблені в пивну культуру, часто сприймають крафтове пиво, як пиво гірке, адже стягом і хоругвою кафтової революції є стиль ІРА, та й у нас, як у кожній країні, що нещодавно приєдналася до цієї пісочниці “іпа на іпі й іпою поганяє”, у кожному спеціалізованому закладі охмелені сорти домінують, немає жодної пивоварні, яка назвала б себе крафтовою і не зварила своє бачення. Але чи правда це? Про що думають люди, коли чують слово “крафт”?
