Who wants to be a pioneer?

Бути піонером якогось руху просто: що б ти не зробив, а будеш першим, першовідкривачем, вигадником, паровозом, двигуном, нуль конкуренції, завжди легко дивувати, бо все вперше.

Бути піонером будь-якого руху важко: всі шишки твої, воза тягнеш сам, про ринок поняття не маєш, не кажучи вже про якийсь досвід, пораду, допомогу, рішення проблеми, все сам, все сам.

Уже кілька років хотілося сісти, окинути оком усі лани широкополі, зібрати докупи пейзаж української пивної сцени, і сформулювати хоча б для себе, що ж заважає буйно квітнуть черемшині.

Якщо починати відлік пивного руху нової хвилі в Україні від 2012 року, коли слово “крафтова” вперше з'явилася на сайті контрактної пивоварні Collider, то йому уже вісім. Цікаво, що це була контрактна пивоварня, не домашня, не мікро, не паб-пивоварня. Якщо від року, коли пивоварень стало хоча б кілька - K&F (тепер KF), Mad Brewlads (тепер ціле сузір’я проектів), White Rabbit, Правда.Театр Пива - 2014 - то шість. Не так вже й мало. Що змінилося відтоді? Не так вже й багато.

________________________________________________

І, схоже, піонерити пиву українському ще довго

________________________________________________

Звісно, пивоварень стало більше. Шишок набитих - тим паче, і тепер завжди є до кого звернутися по пораду, але будьмо чесні, українській пивній культурі сучасності пощастило: до послуг всіх, хто цікавиться пивом, існує просто неохопна кількість інформації будь-якого штибу, літератури, форумів, конференцій, семінарів про пиво і на пиводотичні теми. Вчися-не-хочу. Усе це переважно англійською, але він хоча б є, цей зібраний по крихтам уже більше ніж 50-річний (уявіть собі) досвід крафтового руху. Першим піонерам було не так зручно і комфортно, принаймні з теоретичної точки зору.

Значно вища вартість крафтового пива у порівнянні з масмаркетом - це константа, непорушний камінь наріжний в кожній країні, але десь йде швидше, десь повільніше, повільніше переважно там, де загальний рівень доходу нижчий. Здавалося б, ринок величезний. Проте в Україн людей, здатних (я не кажу готових/охочих) платити за пляшку пива втричі дорожче за стандартний варіант, не те щоб багато. Не забуваймо й про те, що уже шість років як платоспроможного населення у нас поменшало на 3 з гаком мільйони, але, упевнена, це непорозуміння тимчасове.

Не робить погоду кращою й неінтеграція в ЄС - мито і податки на імпортну сировину не допомагають робити її дешевшою, процес купівлі - швидшим й ефективнішим, а від кількості паперів, необхідних для нормального митного очищення, сивіє будь-який європейський колега. Я можу годинами розповідати історію двомісячної закупівлі дріжджів, після якої іноземний виробник сказав: “Ви кльові, але ми не можемо приділяти вам стільки уваги з такими обсягами закупівель, сорі.” А що з локальними виробниками, спитаєте ви? А чи бачили ви багато юних і нахабних підприємців, готових копирсатися в землі, ростити пивоварний солод і хміль? Я - ні. Хмелярство, для якого у нас фантастичні кліматичні умови (Україна розташована в ідеальному для хмелю поясі з точки зору перепад температур і довжини світлового дня), здається, лишилося незмінним ще з часів до-незалежності, і я буду надзвичайно втішена, якщо хтось мене виправить. Принаймні, я не бачу крафтових ферм, що плекають на теренах Неньки лози ароматичних хмелів. Так, є ентузіасти серед пивоварів, які подеколи, а дехто і постійно, використовують локальні складники, з фруктами взагалі все легко і приємно, але тим не менш зріють сорти і на теруарних вибачте дріжджах, і йдуть розмови - неспішні, але хоч які, про запровадження якогось питомо українського стилю пива. Солодових і хмелевих піонерів чекаємо.

У цілому роботи непочатий край. Ефект масштабу і вартість обладнання, як ціноутворюючі чинники, я краще згадувати не буду, щоб не перетворювати цей текст ні на бідкання нещасних пивоварів, ні на лекцію з мікроекономіки.

На інформаційному полі не так все й погано. Звісно не йдеться про тотальну обізнаність, але якщо ще 4-5 років тому слово ІРА викликало питання “яка ще Іра”, то вже встигли навіть з’явитися крафті (пиво від великих пивоварень, яке мімікрує під крафт, що б це слово для кого не означало) з написами з трьох літер на етикетках. Люди говорять про пиво, люди читають про пиво книжки, блоги, статті - хай інколи там буває таке, за що авторів хочеться відшмагати кропивою по сідницях, люди пишуть, дізнаються, подорожують більше і відкривають для себе нове (слава безвізу!). Їх не дуже багато, але вони є. Вони розповідають і відкривають нетипове пиво своїм друзям, амбасадорять потихеньку і теж лупають сю скалу. У нас уже навіть свій Святий Крафтовий є, не кажучи про його численних, хоч і безіменних, апостолів.

За останні три роки з’явилися три повноформатні школи пивоварів. Спеціалізовані заклади хай не ростуть, як гриби, але з’являються, проводять дегустації, лекції, зустрічі з пивоварами, фестивалі. Фестивалі переважно нагадують більше сорочинський ярмарок, ніж вузькоспеціалізовані заходи, але до того ми теж колись дійдемо. Ні-ні, власне, нічого поганого у великих, галасливих пивних подіях такого штибу - які дозволяють пивоварам перетягнути споживачів на свій темний/охмелений/кислий/вашваріант бік чи відвернути їх від нього назавжди, залежно від того, як пощастить, і підзаробити трохи - немає, але справжніх, дорослих фестивалів ми поки чекаємо і ростемо. Буквально нарощуємо публіку, яка їх окупить, бо це задоволення не з дешевих, і з цієї точки ми знову повертаємося на пункт купівельної спроможності й кордонів.

Сюди ж запишемо сумний факт існування лише крихітної кількості спеціалізованих пивних крамниць не інтернет формату.

Але в цілому асортимент не припиняє тішити. Якщо імпорт раніше був переважно європейським і максимально наближеним до “зрозумілого” пива, то тепер на поличках супермаркетів можна знайти не лише свіжу американську охмеленку (а не дев’ятимісячну зістарену, як колись, що викликала коментарі на кшталт “Я пив торпедо, це классика, ІРА має бути карамельним, солодким, і не гірким”), а й, простигосподи, гьози і гозе. За це окремий доземний уклін шаленцям, які уперто везуть, чим дозволяють куштувати тим, хто сам не мандрує. Український крафт на поличках! Український крафт будь-яких кольорів, смаків і психованих додатків на кранах барів і мультитапів. Бочкові проекти!

Люди почали користуватися застосунками для пива, ефект чи відсутність його ж можна обговорювати довго і запекло, але сам факт.

Пивоварень продовжує потроху більшати, скільки нового пива вони наварюють на рік - уже важко порахувати, і досвічені пиволюби з гірко-солодким щемом згадують той час, коли всі новинки можна було встигнути скуштувати, тримаючи руку на пульсі руху, а зараз хоч розірвись, хоч відкладай на трансплант печінки. До речі, про порахувати, досі немає ніякої притомної статистики про мале пиво. Хоча її ніякої взагалі немає.

_____________________________________________________________________

Все ж файно і радісно, скажете ви, де ж піонерити? Hold my beer.

_____________________________________________________________________

Якщо в інших країнах (ось він, ось він досвід) малий бізнес в цілому і малі пивоварні користуються пільговими умовами оподаткування й функціонування в цілому - я не кажу, що там все просто ідеально, але ці пільги є - то у нас пивоварам це все ще доведеться виборювати. Новостворена спілка Незалежних броварень України уже почала певний рух в цьому напрямку - це плюс, вона не розширює свої лави - це мінус, теж маю надію що тимчасовий. Якщо ви не в курсі, якийсь час після того, як пиво зі слабоалкогольного напою перетворилося на generiс alcohol, у нас було пиво Шрьодінгера - пиво є і пива нема, коли річна (!) ліцензія на оптовий продаж алкоголю коштувала 500 тисяч гривень (так, півмільйона кожного року), бо мали її скільки пивоварень - порахувати по пальцях однієї руки. І подяка всім, хто проштовхнув той перший крок, який уможливив і сьогоднішній український асортимент, і фестивалі, і тепер у нас є розподіл на пивоварні, які варять менше 3000 гектолітрів пива на рік, і їм ця ліцензія коштує 30 тисяч гривень, і на решту, побільше, з ними так і лишаються незмінні 500 тисяч річних зборів. Є ще ліцензія на роздрібну торгівлю алкогольними виробами, коштує вона 8 тисяч грн на рік, але цей варіант суто для тих пивоварень, які мають/розташовані у закладі ресторанного типу і продають своє пиво винятково гостям закладу. А, і на все пиво, міцніше 8,5% потрібно клеїти акцизну марку. І на кожен літр пива взагалі окремий акциз.

Зараз асоціація домагається появи терміну “мала пивоварня”, закріпленням його, змін у ліцензуванні і оподаткуванні для цих самих малих пивоварень.

У повністю сірій непроглядній, як жовтневий київський туман, зоні лишаються контрактні пивовари, з ліцензійних причин переважно, і домашні пивовари, які взагалі де юре не існують. Ось вони воістину будуть піонерити, що б не зробили, хіба що просто складуть свої каструлі і весла й припинять варити. Відколи пиво перемістилося до загальної категорії алкоголю, домашнє пивоваріння підпадає під нелегальне виробництво підакцизних товарів з усіма наслідками. Той же закон “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального” “не поширюється на роздрібну торгівлю винами столовими, крім випадків, передбачених цим Законом, а також на виробництво вин виноградних і плодово-ягідних, напоїв медових, наливок і настоянок, виготовлених громадянами в домашніх умовах для власного споживання”. Тобто - вина, меди, наливки і настоянки можна робити вдома, столові вина навіть продавати без ліцензії, а пиво - ні. Я вважаю це прикрою несправедливістю, яка потребує термінового виправлення.

Заразом відкриється легальне поле для окремого пласту малого бізнесу на пивну тему - крамниці для домашніх пивоварів. В сенсі, воно не те, щоб вони порушували щось своїм існуванням, але, як бачите, їх не те щоб багато. Так само, як і немає книжок для домашніх пивоварів, без очевидної і помітної ЦА жодне видавництво не ризикне братися за такий проект.

Ну і звісно, це простирадло не лише для того, щоб просто перерахувати факти, відомі і не дуже.

________________

Що робити

________________

щоб пивоваріння квітло й плодоносило? На щастя, одного керманича руху немає і не треба, тому є різні погляди на дію/бездію, і я бачу це наступним чином.

По-перше, усвідомити, що саме можна зробити, залежно від того, ваша дія, вона зсередини галузі чи ззовні.

Ззовні - це споживач, любитель/ка пива. Звісно, найбільше виявляти підтримку ця група може у найочевидніший спосіб: фінансовою підтримкою. Не обов’язково кожної пивоварні, кожного закладу, у вас точно є улюбленці, або навпаки вам цікаво відкривати нові імена, або ви хочете підтримати галузь в цілому. Це можна робити грошима. Можна робити це і без фінансових вливань - інформаційно. Розкажіть сусіду, що порошкового пива не існує, і пригостіть його чимось нестандартним, головне не пропонувати найекстремальніші варіанти одразу, не налякайте неофіта. Прокоментуйте у мережі дурнуватий міф про те, що темне пиво міцніше (але без переходу на особистості). Не соромтеся підказати у барі комусь, хто очевидно має труднощі з вибором, тільки робіть це не нав’язливо. У вас у всіх є коло впливу, якому ви можете відкрити дивовижний світ пива. Будьте пивними послами, проповідниками, вигадайте собі власний титул, несіть його з честю.

Сюди ж можна віднести і сприяння медіа, які можуть інформувати про пиво (не плутати з пропагувати), нести у маси світле (і темне), в ідеалі з фактчекінгом або консультаціями з людьми, які знаються на темі.

Зсередини - безпосередні учасники галузі, як от пивовари усіх категорій, імпортери, виробники сировини, профільні видання, бари, крамниці. Після утворення асоціації покотилися хвилі невдоволення про роз’єднаність пивоварів, контрактників і домашників, мовляв, кожен сам за себе, де ж єдність індустрії. Якщо звернути увагу на досвід західної пивоварної цивілізації сучасності, неозброєним оком помітний цей же розподіл, бо пивоваріння - це діяльність, що генерує прибуток і регулюється зовсім іншими настановами, ніж домашнє виробництво пива для власного споживання з відсутністю комерційної складової. Тому спочатку всім сірим учасникам треба вийти з тіні, і для цього їм знадобиться той самий досвід - всесвітній і локальний. Я бачу це наступним чином:

спочатку пивоварні домагаються визнання поняття малої пивоварні і податкових і ліцензійних пільг
паралельно з цим об’єднання домашніх пивоварів працює над виходом в легальне поле на прикладі змін, внесених у вже згаданий закон, про медові напої. Це сталося у 2016 році, і покопирсавшись на сайті ради, можна знайти і формулювання змін до законопроекту, і пояснювальні записки, викласти все це у притомній формі, і знайти того, хто принесе це в потрібне місце. Я впевнена, що таку людину хтось з домашників знає. І лише після цього, використовуючи досвід столових вин, пробувати потрошку пробувати лупати скалу продажу, але в моїх очах продаж уже виводить домашників з домашників і робить їх мікропивоварами - тоді пряма дорога в асоціацію до решти. Або може і правда пощастить вибити безліцензійний продаж у якихось розмірах, але це потребуватиме великої роботи з узгодження - що таке розмір домашника, який хоче продавати пиво
коли ліцензування стане більш-менш доступним - автоматично отримають можливість вийти з тіні контрактники, наварюватися на пивоварнях і спокійно продавати своє пиво

Тобто робити це окремо, але все одно разом, послідовно, а не ображатися за пісочниці.

Ну і по-друге - діяти.

І тепер головне питання - хто ж хоче бути піонером цього всього і тягнути, пхати, рухати цей віз?.. І воно досі відкрите.

Кожен абзац цього простирадла можна розгорнути у подробицях на текст такого ж обсягу, але не впевнена, що це варто робити. Я свій формат підтримки - освітньо-текстовий і гаманцем - обрала уже давно і не планую від нього відходити, хіба що розширювати, крім книжок попереду ще кіно, дайбоже ціла плеяда, ну ок, плеядка, суддів BJCP, і ще багато отаких простирадл criticaldrinking, ймовірніше, коротших, але я переконана, щобільше люди знають про пиво - то краще. Хоча без практики тут теж ніяк не обійтися.

Будьмо.