Travel. Run. Eat. Drink beer. Repeat.

І це не просто рима, це казка, це фантастика, це просто щастя якесь, і, якби там було ще море, це однозначно було б 100% моє улюблене місто Сицилії. Як же нам пощастило, що ми її все відкладали, і потрапили на чудову погоду вже наприкінець всієї нашої подорожі. Але по порядку.

До Рагуси ми їхали автобусом Interbus (www.interbus.it, 1 година 55 хвилин в один бік, 7,5 євро), оскільки поїздом туди добиратися з пересадками і майже 4 години.
Всі інтернети розкажуть вам, що Рагуса - місто сіамський близнюк, два обличчя, але одна історія.  Ragusa Superiore (Верхнє місто), яке збудував середній клас після страшного землетрусу 1693 року, і старе місто, ним же знищене майже повністю, Ragusa Ibla, відбудоване аристократами. Офіційно злилися вони в обіймах, щоправда, лише 1927 року.

Як і у всіх містечок, у Рагуси є сучасні забудови, не надто естетичні, і автобусна станція саме там, тому кілька кварталів проминути доведеться. Але коли дійдете до дикого саду/парку, який оточує Верхнє місто і плавно переходить у долину, почнуться чудеса.
Першим дивом Рагуси мені особисто здалася практично повна відсутність сміття, що дуже, дуже сильно вирізяє місто серед інших. На всіх вулицях контейнери для роздільного сміття, люди підмітають, миють бруківку і взагалі шокують пересічного туриста, який за майже два тижні звик і змирився.



А це власне, долина. Непогано жити з таким краєвидом з вікна, еге ж?:)



Друге диво Рагуси - сир, місцевий сир рагусано. Це щось з чимось. Якщо ви такі ж фанати, то мабуть дивилися серіал Cheese slices, і там про цей сир розповідали, як він зріє, підвішений а мотузках у підземних печерах. Брусочок завдовжки майже з мою руку!
Дуже рекомендую крамницю “Dipasquale Formaggi” (http://www.dipasqualeformaggi.it) - там є невимовно смачний рагусано власного виробництва різної витримки і ще купа місцевих й інших італійських спеціалітетів. Є вакууматор і термінал, англійською ніхто не говортить, але це не завадить вам скуштувати сир і розжитися ним).



А потім з цілим пакетом сиру і вялених томатів ти виходиш до площі Санта Марія, і жодні фото з інтернету, жодні буклети не готують тебе до того краєвиду, який, як професійний боксер, вибиває з тебе повітря одним ударом. Подих перехоплює, голова йде обертом, бо такого не буває. Але буває. І це Рагуса Ібла - лабіринт сходів, вузьких провулків, які вулицями не назвеш, місто-декорація, місто-витинанка, місто розкладана-книжка, але в ньому живуть люди. Вони гуляють, сушать білизну, водять дітей до школи і їдять найсмачніше морозиво острова (рожеве шампанське і мускатне вино). Там можна блукати весь день. Просто ходити вулицями, дивитися на Верхнє місто, перерахувати всі куполи, тричі повернутися на головну площу і з'їсти тричі різного морозиво (не набридає і вибору вистачає), загубитися у тонесеньких проходах між височенними стінами, куди не пробивається жоден GPS, і бути щасливим.