Travel. Run. Eat. Drink beer. Repeat.

До цього пива ми добиралися дууууже довго. Певні обставини, шпигунські розвідки та обличчя світобудови відсували наше знайомство майже півроку. Але, це сталося і вчора ми пили пиво з Микуличина. До речі, скільки ми проїжджали це найдовше село України, а ніколи й не знали, що там можна розжитися прекрасним пивом. Микуличинська пивоварня Василя Мотрука працює вже давно, але на диво, всі, кому я казала про це пиво, одразу ж плутали його з "Микулинецьким", тому я ще раз наголошую, що нічого спільного вони не мають. Вчора ми скуштували темне і медове, лишилися ще ювілейне і біле, але маю підозру, що вони виявляться такими само смачними. Що особливо цікаве у пиві пана Василя - воно без зайвої солодкавості. Я б сказала, що темне навіть більше дає гірчинки, такої, благородної, але саме пиво тим не менш легке і питке, не має такої "густоти", як, скажімо, темні бельгійці. Медове взагалі дуже приємно подивувало надзвичайно цікавим запахом і тонким смаком, всі медові українські одразу ж б"ють "солодким", часто перегинають палку, а це - дуже цікаве, якби я намагалася вгадати, який власне, мед, я б сказала - соняшниковий.
Шкода, що немає етикеток (для колекції), але вся потрібна інформація є на ярличку, всередині якого ще й додається рецепт страви з пивом. Скажімо, у медовому - м"ясо з вишнями, а у темному - завиванець з яблуками. І не в останню чергу щастя додає ціна - 14 і 15 грн за літр. Здається, міні-броварень з аналогічною ціною у нас немає. Однозначний вердикт - це пиво ми п"ємо не востаннє.