Travel. Run. Eat. Drink beer. Repeat.

Швеція – дуже просунута країна. На сайті шведського посольства в Україні можна подати всі документи разом з анкетою через спеціальну систему, записатися на співбесіду у зручний час, і оплатити візовий збір карткою он-лайн. «Ого!» – подумала я у травні. «От блін», - підказав внутрішній голос у червні, коли система або навернулася, або всі вільні слоти вже розхапали розумніші і завбачливіші. Тому довелося йти, як всі – тобто живцем. Після такого просунутого сайту (дуже інформативного, до речі) печерним віком здається система подачі.
Прийом документів починається з 9:30. Ми приїхали за скількись там восьма, і були 28-мі. Всі, хто прийшов, мають знайти людину, у якої список, і записатися, інакше фіг. Потім о 9:30 має виходити працівниця консульства, щоб зібрати паспорти і написати свій список, згідно якого всіх викликатимуть на подачу. Ось відчиняються двері, виходить вона – худорлява, струнка і білява, явно шведка, беззахисна і з великими довірливими очима, притискає до грудей, мов щит, свій папірець із майбутнім списком, і тут починається «ледовоє по… боіщє». Всі кидаються на неї, оточують тісним колом і тицяють свої паспорти. (В цей час тітонька-представник турфірми зводить очі догори і зітхає «І так щодня»).
Нам дуже пощастило, що серед охочих побачити Sverige була бойова тітонька, яка тримала список, гаркнула «А ну всі згідно списку!» і почала зачитувати прізвища, тому всі таки потрапили у новий посольський список ідентично списку народному. Дівчинка виходитиме ще кілька разів, тоді буде менше нових людей, але без нашої хвацької тітоньки, тому доведеться відбиватися від нахаб. Все, паспорти зібрано, список сформовано, тепер лише чекати. У новому списку ми були вже 26-ті, бо когось не було на момент збору паспортів, так от до віконечка ми підійшли через 3 години 15 хвилин від початку прийому. Що з попередніми 25-ма робили стільки часу – важко уявити, бо ми двоє здалися за 7 хвилин. Я не розумію, чому такі цивілізовані шведи не зроблять якоїсь нормальної системи запису, бо всередині, в маленькій кімнаті, де немає ні металошукача, ні шафок для сумок і де вас попросять лише вимкнути мобільні телефони, є і стільці, і столик з пресою, і кондиціонер, і бак з питною водою. Бо їхню дівчинку колись таки затопчуть, дограються. Дівчина, яка приймала у нас документи – спокійна, приязна, все перевірила, поскладала, виписала квитанцію. Спитала, чим займається людина, яка нас запрошує і хто фінансує поїздку, і все на тому. Жодного терору. За візами сказали прийти за тиждень. Особливості – про документи, які від вас вимагатимуть, докладно написано на сайті, єдине, я не допетрала, що «всі сторінки паспорту» - це реально всі, навіть порожні. Майте на увазі. І,я знаю, що ви почитаєте все на сайті, але все-таки, про всяк випадок, йти на подачу документів треба вже з оплаченим візовим збором 392 грн. Бо половина черги бігала у найближче відділення Правекса.