Марш-кидок: Братислава-Брно-Відень 3.0

А ще з Братислави годину поїздом до Відня. Взагалі, там прямо з аеропорта шатл-автобус до Відня, і багато хто одразу туди і вантажиться, бо справді, дістатися до Відня за ціною візейрівського квитка - дуже непоганий варіант. Але ми планували все-таки Братиславу, а вийшло і Брно, і Відень.
Відень, як завжди, напутцений, імперський, розкішний, пафосний, величний, трохи зверхній, але повний затишних закапелків навіть серед височенних шпилів і мармурових колон. Цього разу ми пробіглися по кав'ярням нової хвилі і привезли з собою кілька пакунків зерна. А картинки традиційно білосніжно-сині.

Марш-кидок: Братислава-Брно-Відень 2.0

Випадково виявилося, що розповідь про цей імпровізований тур закінчилася на Братиславі :)
Але ні, на другий день нашого прибуття вперіщив дощ, і наш план взяти велосипеди і поїхати до замку і в Австрію накрився важкими сірими хмарами (але план був ой хороший, через 3 замки і виноградники). Тому ми купили квитки на поїзд і рушили до Брно.

Брно нам припав до душі якось більше за Братиславу, навіть з урахуванням того, що погода влаштовувала викрутаси всенький день, важко визначитися конкретно чому, але на тому погодилася вся наша маленька експедиція з чотирьох осіб. Ми в основному гуляли, перечікували зливу на каві в SKØG, блукали закапелками, і трошки пили пиво. Трошки, бо як і в Братиславі, вибір всіх закладів обежувався місцевими ІРА та лежаками. Я нічого не маю проти хорошого свіжого і доречного пива, але лежак все-таки пасував би більше спеконтому сонячному дню, та я відволікаюся. Ось вам трошки картинок

Cоpenhagen&Beer

Що вам сказати про пиво в Копенгагені...
1. Беріть гроші. Хоча, ні, не беріть, бо розтринькаєте їх всі. А це буде багато. Дуже багато, бо там архі-дорого і дуже є на що. Готівку ми не бачили навіть місцеву, всюди картки.
2. Пити є багато де. Спеціалізовані тематичні заклади, мультитапи, брюпаби, крамниці. Мапа Копенгагена на рейтбір, скажімо, одна з найщільнішим мною бачених в Європі. Готуйте печінку. Але це якщо пункт 1.
3. А тепер детальніше.
До речі, при всьому скандинавському/данському дизайні, можна сказати, що виглядом заморочувалися хіба що в BRUS. Решта чи то чхали, чи то хюгге :)

В моєму рейтингу номер один - Warpigs (Flæsketorvet 25, warpigs.dk). Спільний брюпаб Mikkeller i Three Floyds,  брутальна і проста як двері, не побоюся цього слова, забігайлівка у колишньому павільйоні м'ясного базару, біла плиточка, самообслуговування, дерев'яні лавки і довгі столи, оцеусе, алюмінієві підноси, рушники рулонами на стійках, фантастично смачне м'ясо, розкішне пиво, очікуйте черги в праймтайм - сюди ходять їсти всі, і бородаті хіпстери, і мами з немовлятами. Несамовито рекомендую, все, що ми пили та їли (двічі), не лишило байдужим. В будні там бігає Mikkeller Running Club і файно пахне свіжим варивом (варочний порядок стоїть просто в залі)

CPH

В Копенгагені ми були три дні і чотири поверталися додому через відміну рейсу - називається, от треба було в середу планувати повернення одразу, у Копенгагені є що робити. Але про інше.

Коли ми дорогою назад затрималися примусово в Будапешті, я звернула, яке показне і голосне там Різдво. Все оплетене гірляндами, різдвяні ярмарки всюди, ліхтарики, глінтвейн, кюртошкалачі, таке враження, що люди хапаються за ці святковості, рятуються від сірої зими, важких підсумків року, від чого завгодно - і воно, в принципі, скидається на те, що вдається. Різдва багато, воно всюди, вистрибує на тебе світлом, звуком, ароматом, всім.
В Копенгагені ми побачили два ярмарки, а гірлянди там у вікнах звічайні - не блимальні і золотаві, маю підозру, вони там висять завжди. І Копенгагену, з його коротелькою світловим днем, схоже, не треба рятуватися, бо їхнє хюгге просто сочиться. Звідусіль. З цих тисяч велосипедів, з кольорових будиночків, охайно прикрашених кущами троянд і плющем, з вікон, з яких лиється золотаве світло щовечора, і які ніколи не закривають шторами, з цих свічок і гірлянд на вікнах, з трохи полущених ставень, з галош, лишених під дверима, цих вітрин, і горщиків квітів, і лавок, на яких сидять чаплі, вгодованих качечок і лебедів, з широченних шаликів і рукавичок і оверсайзд светрів, і цих затишних кав'ярень у напівпідземних закапелках, в яких хочеться лишитися жити.

Тупоконечники і гостроконечники of beer aging

Якби в світі пива були свої свіфтівські остроконечники і тупоконечники, це либонь були б горизонтальники і вертикальники. Або свіжопивці й витримувальники. Але все по порядку.

Хоча людей потенційна можливість витримки пива неабияк дивує, але те, що його можна витримувати - беззаперечний факт. Можливо, комусь важко в це буде повірити, але пиво, так само як і вино, може з плином часу розвиватися, розкриватися, видозмінюватися, і так само неможливо передбачити, коли воно набуде піку свого розвитку, але у кожного з них є переламний момент, коли його принади починають тьмяніти. Я пила розкішні 10-річні сорти, а от чисто заради цікавості скуштоване пиво майже одного з мною року "випуску" краще б було відкоркувати раніше.

В першу чергу я хочу звернути увагу на те, що насправді, все пиво краще пити максимально свіжим. Чому? Тому що пивовар випускає пиво з пивоварні таким, як задумав, вважає, що саме зараз воно смакує ідеально, і якщо ми поставили пиво на теплу поличку і почекали рік, а потім жаліємося, що нам не смакує - то мабуть тут не лише провина пивовара. Звісно, це його задача, зробити так, щоб пиво максимально довго зберігало свою привабливість, але він нічого не може вдіяти з законами природи і часу. Ні, пиво не буде зіпсованим (щвидше за все), але уже буде не таким, як його уявляв творець.  

Якщо відійти від мантри DRINK FRESH!, пиво можна умовно поділити на дві категорії: те, що придатне до витримки, і те що все-таки треба випити максимально свіжим, дослухавшись пивовара.  По стилям:

- Враховуючи, що першим, що втрачає пиво з часом, є його свіжий хмелевий аромат, то абсолютно непридатні до витримки всі ІРА, АРА і решта охмелених (для аромату, а не гіркоти) стилів.

*Тим більше мене дивує витримка такого пива у бочках або з повторним бродінням у пляшках. По-перше, це економічно невигідно - спочатку ти купуєш дорогий хміль, а потім витримуєш пиво, воно старішає, втрачає свою ароматичну вабу, а по-друге, де логіка? Але я відволіклася.*

- Чисті, “хрусткі” лагери теж дуже швидко втрачають свою свіжість, так само, як і елі, вони підвладні впливу окислення (не скисання, а окислення - взаємодії з киснем) тією умовною крихтою кисню, яка потрапила під час розливу, хімічна реакція йде, швидше чи повільніше, залежно від навколишніх умов. Вони стають солодкавими, медовими, восковими і “мертвими” (не при ночі згадувати “живе”, але в даному випадку йдеться про блякле і невиразне пиво), а в найгіршому випадку починають нагадувати мокрий картон. Скільки разів вам траплявся ІРА/АРА, більше медовий, ніж хмелевий? Як часто ви звертаєте увагу на дату розливу? Саме тому деякі канонічні американські сорти пива, які до нас доїжджають, є абсолютно нерепрезентативними і несхожими на те пиво, яким воно мало б бути згідно задуму пивовара.

*Через це деякі британські спеціалізовані пивні крамниці, так само як і великі імпортери, відмовляються від заокеанської охемеленки, віддаючи перевагу місцевим пивоварням, адже час, відстань, перепади температур (не все пиво їде в термо-контрольованих рефрижераторах), нічого хорошого пиву не обіцяють. Але я знов відволіклась.*

- Пшеничне пиво теж не дуже годний до витримки кандидат, оскільки містить багато білків і ліпідів, перші через плюс-мінус півроку випадуть в осад, і пиво втратить свою повнотілість і привабливий вигляд, а другі провокують розвиток “стоялих” ароматів і смаків у пиві.

Що?

Яке пиво варто складати в комору? (про формфактор комори трохи згодом)

• Пиво міцніше - тут думки розбігаються, але я пристану на цю цифру - 6%. Алкоголь є консервантом, тому міцне пиво зберігається краще, а крім того вищий вміст алкоголю має вплив на хімію процесів, які з часом змінюють смак пива.

• Якщо говорити про темне пиво, то пиво з карамельними солодами старішає красивіше, ніж пиво з паленими (наприклад, міцні бельгійці проти американських імперських стаутів). Сильно палений солод має вищий рівень кислотності, і вони більше підвладні розпаду дріжджів (ака автолізу), що спричиняє м’ясистий відтінок чи подібний до соєвого соусу. Рік чи два витримки швидше за все імперському стауту підуть на користь, але довго тримати його не варто. В той же час, міцні темні бельгійці мають схильність до розвитку дуже подібного арома-смакового профілю, який у певних кругах уже ходить під кодовою назвою “старигані”, такий теплий, затишний, акацієво-медовий, але з часом він або розвивається в значно цікавіший бік хересних, шкіряних, пармезанових нот, або лишається пласким медовим, залежно від пляшки - кожна з них унікальна.

• Кисле пиво. Але йдеться про пиво спонтанної/дикої ферментації, а не легкі фруктові кислячки і дуже популярні нині сорти, закислені лише молочнокислими бактеріями (типу Gose, Berliner Weisse, чи з кислим затиранням). Пиво з дикими дріжджами розвиватиметься неспішно, непередбачувано, як справжній несвійський звір, але терплячку може винагородити сповна. Таке пиво цілком спокійно простоїть і десять років, поки маленькі звірятка з̶а̶г̶о̶р̶т̶а̶т̶и̶м̶у̶т̶ь̶ ̶ш̶о̶к̶о̶л̶а̶д̶ ̶у̶ ̶ф̶о̶л̶ь̶г̶у̶ доїдатимуть весь доступний цукор і попередні дріжджі в нуль. 

• Пиво, витримане у бочках. Як не парадоксально, якщо ви потримаєте їх ще трохи невідкоркованими, їм це піде лише на користь. Зазвичай бочкове пиво - якщо йому не влаштовували натуральну карбонізацію у вигляді праймінга - досить пласке, і з часом дріжджі під’їдять залишкові цукри і нароблять трохи СО2, що лише покращить вигляд, структуру і консистенцію пива.

• Не зовсім про пиво, але пляшка. Пляшка має бути непрозорою і не зеленою, інакше пиво має шанс засвічуватися. 

*Знову ж таки, є винятки - бельгійські ламбіки, які розлиті переважно у зелену пляшку, але з товстого і темно-зеленого скла. Цей тон кольору і товщина скла (і його пропускна здатність) запобігає засвічуванню, але крім цього виробники ламбіків користуються старим хмелем, 2-3 річним, в ньому уже не лишилося ізохумулонів, речовини, яка взаємодіє з синім спектром світла і влаштовує пиву розвагу засвічення. Але я знову відволікаюся.*

Отже, основні ваші вказівні маяки і ознаки: міцне, темне, кисле. Але залізобетонних правил не існує, тому в цьому сенсі завжди є місце прекрасним відкриттям та експериментам. Кажуть, копчене пиво теж може бути дуже цікавим у витримці.

Де?

Льох, звісно, простір ідеальний, але не всім доступний. Спеціальна камера з температурним контролем по типу винних - теж дуже ок варіант, але вони маленькі і недешеві. Ваш сховок в ідеалі має бути темним, не дуже вологим, але не й повністю вологи позбавленим, і головне - з мінімальним перепадом температури. Пиву дуже не ок, коли його кидає то в жар, то в холод. Але відомі історії, коли імперський бочковий стаут (ота неочікувана одноразова атракція від Пивної Думи) рік простояв у шафі для одягу і став прекрасним, набрав карбонізації, заокруглив гострі боки, набув нових вимірів, коротше, шафа теж може працювати на вашу з пивом користь. Головне, щоб вона стояла подалі від батареї.

Температура 12-14С майже ідеальна для витримки: бурхливої діяльності вона не забезпечить, але і поснути назавжди дріжджі не провокує. Що вища температура, то швидше плин всіх хімічних процесів, а головне - старішання пива. Все має відбуватися неспішно й елегантно. Не треба квапити пиво.

Як?

А тепер до головної суперечки - як зберігати пиво? Власне, як саме розташовувати на поличках пляшки, горизонтально, як тихе вино, чи вертикально, як ігристі вина?

Чому вино тримають горизонтально - бо корок, яким закрито пляшку, має тенденцію всихатися, зменшуватися на мікроміліметри в діаметрі, але повітрю цього вистачить. І  прекрасна амброзія перетворюється на “мох і болото”.

Чому тримають вертикально ігристі вина - завдяки вмісту СО2, відбувається мікро-циркуляція вологи у частині пляшки між рідиною і корком і вона не пересихає.

Тут я виступаю за вертикальщиків, за аналогією що пиво, не позбавлений карбонізації напій, теж забезпечить необхідне зволоження корка, якщо це коркована пляшка. Якщо пляшка закрита звичайною “короною” - навіть якщо у неї супер прошарок, у лежачому положенні рідина має шанс рано чи пізно добратися до металевої поверхні і привіт, корозія.

У вертикальному стані пляшки дріжджі - особливо, якщо це бельгійське пиво з вторинним доброджуванням і помітною кількістю дріжджів - осідають на дно пляшки, і з часом “спресовуються”, але не в повністю твердий шар, схильний до збурювання від коливання пляшки. Що дуже зручно під час розливу витриманого пива, бо більшість дріжджів лишиться у пляшці, на відміну від дріжджів, що осіли по всій бічній поверхні пляшки, що лежить горизонтально, і рідина під час виливання підхоплюватиме їх з собою.

І головна причина - поверхня, яка контактує з киснем. Чим більша вона, тим швидше відбувається окислення, на користь воно (а поява саме цих винних, мадейрово-хересних нот - це саме результат окислення певного штибу) чи ні. А кисень, перепад температури і світло, як відомо, найзатятіші вороги пива.

Десь отак

*Знову згадаємо виняток - бельгійські виробники ламбіків. При тому, що на багатьох пляшках є знак “не зберігати горизонтально”, у своїх підвалах і сховках вони зберігають пиво саме в такий спосіб - рівними щільними штабелями, пляшка на пляшці, як на фото вище.
У цьому випадку все трохи заплутано й дещо історично. Раніше, коли корки були не те щоб суперякісними, ламбіки справді тримали горизонтально, щоб запобігати щонайменшому всиханню і пропусканню кисню. Коли технологія подолала цей гандж, таке викладання пляшок лишилося реверансом традиції, а  крім того, воно дозволяє суттєво економити площі, адже ламбіки - це найменш поспішне пиво, яке може лежати і рік, і два, і три, а потім ще рочок купажем, а з урахуванням, що постійно з’являється нове пиво, простір критичний. 
А знак "не зберігати горизонтально" напряму пов'язаний з дріжджами і наливом. Раніше профі, які могли налити гьоз у келих, не виливши половину дріжджів при тому було більше, а крім того, бельгійські скарби все більше експортують, і для необізнаних "наливателів" краще, щоб дріжджі зібралися на дні, а не на всій бічній поверхні пляшки. Так-так, я відволікаюся, але це вже востаннє. Точно.*

Кажуть, горизонтально пляшок на метр кубічний простору напхати можна більше, це, мабуть правда, але краще менше, але якісніше, ні, у вас не ті обсяги, як у бельгійських пивоварів. Поки що.

Що стоїть у мене в коморі? Нічого. Мені не вистачає терплячки витримувати нове пиво, тому моя крихітна колекція, яку я планую розширювати, складається лише з українського пива, яке я куштувала у свіжому вигляді, і яке придатне до "коморного визрівання". Це сезон "Brett Saison" від Woodstone  і Varvar: "Collaport", "Doppelsticke", і туди ж підуть всі бочкові і кислі випуски. Імперці, балтійці, кисляки, як і згадувала вище. З одного боку, чахликом невмирущим з печерою скарбів бути цікаво, з іншого - де тої терплячки взяти? Але хто зна, хто зна...

ПС. за інформацію про пляшки ламбікоробів величезна подяка Gert Christiaens з Oud Beersel

Haze craze and other beasts (of trends)

З минулого року тягнеться і не вгаває і̶с̶т̶е̶р̶і̶я̶ ̶л̶ю̶б̶о̶в̶ ̶н̶е̶н̶а̶в̶и̶с̶т̶ь̶ історія з “мутними” / вермонтськими / новоанглійськими ІРА. Всі, хто ще позаминулої осені зверхньо усміхався і казав “це минеться”, переконалися, що ні, поки що так і не минається.

Trillium

Parma in 125 minutes

Ще трошки нашої осінньої подорожі Італією.
Парму ми проїжджали в неділю, і звісно, не розжилися не те що шматком правдивого пармезану, ногою парми чи пляшкою бальзаміко, а навіть сендвічем на місці. Все зачинене, крім кількох ресторанів, навіть кав'ярні. Парма дуже компактна в сенсі старого міста, кілька вулиць, на яких концентровано шалену кількість пам'яток, музеїв, красивих будиночків, а похмура погода навіть пасувала кольровому місту і давала змогу подивитися на вулиці, а не натовпи туристів.
По дорозі до/з Парми обовязково навідайте Birrificio Torechiara (aka Panil), про яку детальніше незабаром, і Birrificio Toccalmatto.
Був план заїхати дорогою на якусь пармезарню чи пармарню, але ми не знайшли жодної адреси маленьких фермерських виробництв, а лише асоціацію, де писалося, що всі візити через уповноважених туристичних гідів. Отакої...

Portofino-Riomaggiore

А буває у вас так, що побачиш фото якогось місця, і все, втратив спокій? Передивився купу інших фоточок, відео, на гугл стрітв'ю обдивився зусебіч, з усіх можливих ракурсів, і потім тупаєш ногою і їдеш? Ні? То я вам раджу, неймовірні відчуття потім, коли ви йдете назустріч цьому місцю і впізнаєте дорогу, хоча ніколи там не були.
Таким місцем став для мене червоний будиночок в Ріомаджоре, на березі моря, у національному парку Чінкве Терре.
Але до нього ми мали їхати з Генуї, і по дорозі я побачила знайому назву, не могла згадати, де ж її чула, але потім упізнала - Портофіно, рибальске містечко (та що там містечко, дві вулиці), одне з найпопулярніших на березі Лігурії. Але якщо ви поїдете в Портофіно, їдьте в несезон, людей натовпи, машин повно - хоча, чи буває там несезон (наприкінці вересня людей було більше, ніж будинків)? Парковка там одна на всіх, і 65 хвилин обійдеться вам в 11,5 євро. Проте, це такий вихлюп емоцій, можна обфотографувати кожен міліметр цього краєвиду, від якого перехоплює подих, і все одно не забрати з собою чарів цього місця. Щороку інтернет повниться мільйонами фоточок - одна японська група при мені наклацала либонь тисяч 10 - цих кольорових будиночків, і жодне з них не передає. Не-пе-ре-да-є.

Ці слова на три літери (та іншу їх кількість)

Людині, яка вперше усвідомлено бере в руки пляшку пива, наважується нарешті відвідати спеціалізований пивний заклад чи, божезбав, фестиваль, нині доведеться непереливки. Абревіатури, страшні слова і цифри, і чорт ногу зломить зрозуміти, що чекати від того пива. Насправді, все просто. Майже.

Glassy issue

Нещодавно випало взяти участь в одному опитуванні про скло, і мамарідна, як люди бува переймаються.

It's alive!

Коли я чую про "живе" пиво, я перетворююсь на загальновідому картину Мунка.

Ця живість уже в печінках сидіть, хоча ні, не сидить, рука пити це не піднімається. Особливо, зважаючи на те, як педалять цей термін останнім часом, як у крамницях з'являються навіть ярлички на полицях "живе" (а найчастіше - "живое"), як "оживляються" етикетки, бігборди, дошки, заклади. Інколи навіть здається, що слово "живе" - модніше за "крафт", але це зрозуміло. Бо "живе" - це така класна, велика червона кнопка, яка катапультує мозок величезної кількості пивопивців в ностальгію, викликає в уяві жовті бочки з великими літерами, коли все було "добре, краще і без зради". А крафт - шо таке крафт? Але навіть без історично-ностальгічних ухилів, цей вигаданий, штучний, паразитичний твір хворої уяви маркетологів, які паразитують на необізнаності споживача, мусить уже померти, але ні, він живіше від живих.
І це при тому, що уже написано безліч матеріалів про "живе", ім'я йому легіон і воно і далі відбивається статтями про корисність "живого" пива, про його чисту, як сльоза, природність, негвалтовану фільтрами, консервантами, і від того раниму душу, яка за три дні відлітає у вирій.

Гільдія крафтових пивоварів (так, така є, і я сподіваюсь, вона потроху ростиме і набиратиме сили і ваги), якось планувала навіть зробити масовий виступ, спільну заяву, прес-реліз, закликати до взаємодії масмедіа, простигосподи опініонмейкерів, щоб якось розповсюдити інформацію про те, що "живе" пиво насправді не є панацеєю, і афішовані переваги приховують за собою інше. Шкода, що далі драфту заяви справа не пішла.

Терміну "живе" пиво не існує. Його немає ні в книжках з пивоваріння, ні в ДСТУ (наприклад
ДСТУ 3139:2015 Пивоваріння, Терміни та визначення понять). Аналога цьому терміну немає в інших країнах (за винятком пострадянського блоку). АПД. З листопада 2020 року Британська CAMRA замінила поняття "справжній ель" на "живий ель", повністю можна почитати отут, але тамтешнє "живе" має своє визначення, історію і культуру, на відміну від "живого", яке продають у нас.

Головна заява "живого" - це пиво, яке настільки непопсоване консервантами і пастеризацією, насичене смаком, бо його не фільтрували, і тому воно зберігається три дні (час варіюється), а потім кисне. Ну просто "живе" is new craft. Але. Одне велике, тлусте, незручне АЛЕ,

Пиво може бути нефільтрованим, непастеризованим, мати винятковий смак, свіжість і решту принад. Але якщо воно зіпсулося за три дні - це дефектне пиво, зварене з порушенням вимог до чистоти і здорового глузду. Пиво, яке не захопили остаточно мікроорганізми, яким не місце в пиві, не може киснути за 3 дні. І це головне, що вам потрібно знати про "живе" пиво з дуже коротким строком придатності. 

Чому це працює? Бо думка, що все, в чому є консерванти - це погано, а якщо консервантів немає - все псується, глибоко вкорінилася в наших головах. І якось всі забули, що до винайдення штучних консервантів, людство не вимерло. Що алкоголь і хміль - природні консерванти, які дозволяють пиву, звареному з дотриманням чистоти, не псуватися більше тижня. Я вже мовчу про визначний винахід людства - холодильник. Це якщо коротко. Можна довше, але хто зараз читає довгі тексти?

Ок, ви скажете "крафт" теж не має визначення. У нас. Поки що. Але це не вакуумний в собі термін, а всесвітнє явище, на відміну. 

Хоча, мене скоро і від "крафту" почне око смикатися. 

Пийте усвідомлено. Озброєні інформацією. І хай зомбі-руки "живого" до вас не дотягнуться.

Archi-Lublin

Люблін став для мене містом парків на дахах, і це прекрасно.

Lublin любить beer

Коли один знайомий сказав мені "ти шо, ти ж знудишся в Любліні без свого пива", я не те щоб занепокоїлася, але уже "йшов другий день, а я все ще having fun".

Snug Genoa.

Snug. Це слово якнайкраще передає відчуття Генуї. Місто, яке затишно вмостилося в обіймах гір з видом на море. Місто, в якому широчезні і помпезні вулиці міцно обіймають пелех вузесеньких вулиць, стін яких можна торкнутися витягнутими врізнобіч руками. Місто, де студенти сміються і п'ють вино на вузьких сходах чергової каплиці, а лабіринти завулків виводять тебе до крихітних затишних пивовареньок, що угніздилися у десяти метрах квадратних і двох поверхах, де вулиці проходять крізь будинки, бруківка вихляє між крихітних городиків, і знову виходить до мармурових колон і палаців. Пишність і затхле повітря закутів, яких не торкається сонячне проміння, смугасті візерунки розкішних будинків і облуплені стіни з проваллями вікон. з яких давно ніхто не визирає. Або замок, на вікнах якого кольоровими прапорами тріпочуть штані гномів, випрані Білосніжкою.
Така схожа на благословенну морем і горами Барселону (з її Борном). Така не схожа ні на кого. Генуя. 2 години у непролазних сутінках. 2 години у ранковому світлі. І далі шурхотіти колесами по шорстких спинах італійських доріг.

Torino 24

Коли я виросту, заведу собі пивоварню, яку назву Sur18, і буду розповідати, що вигадала її у Турині, на самому його вершечку, на Суперзі (хороша карма назв, ні?). Але це буде (можливо) колись, а зараз 24 картинки про Турин (і одна про можливопивоварню), про його вулиці, про те, що в Турині треба з'їсти морозиво зі смаком сабайона, випити бічерін в одноіменному кафе, об'їстися до сипу шоколадними цукерками джанджуя, залізти на шпиляку музею кіно, пройти повз космічний корабель університету, покататися на фунікулерному трамвайчику на Супергу, випити хорошої кави, яку треба знайти, і просто ходити вулицями, поки ноги не відваляться. Він на те заслуговує.

Mad about Madrid

Мадрид справді вразив мене у самісеньке серце.
Величезний даунтаун з найрізноманітнішими будинками, вузькі закапелки вулиць, затишних сховків, лабіринт, який повністю дезорієнтує тебе, та і біс з ними, з напрямками - всюди, куди ти йдеш, всюди цікаво, гарно, всюди спокійні усміхнені люди їдять, п'ють, спілкуються, ця нескінченна дольчевіта заколисує, присипляє, видмухує з тебе твоє нервове сіпання, хапання за телефон, за фотоапарат, ти просто всотуєш в себе це глибоке небо, ці сліпуче білі стіни, цю брунатну цеглу, це все.
Старий і сучасний. Зелений і білий. Галасливий і безгучний.
Обов'язково ще раз і надовше.

Beereataly. Milano

Якщо чесно, у Мілані ми просто блукали вулицями, уже пристойно втомлені і перенасичені, а зранку прокидатися рано в аеропорт, тому ми радше символічно прогуялися, хоча переліком нас озброїли нормальним :)
Мене страшно лякали, що Мілан нудний, просто шопінг-центр, пити нема що, дивитися нема що, і що ви взагалі забули в тому Мілані. Брехня. В будь-якому місті є що подивитися і випити, це я вам упевнено заявляю.
Як мінімум, одне місце дуже і дуже вартувало візиту, про що я обов'язково вам скажу.

Beer geek, beer snob and hedonist. And all the hell broke loose.

Пивний гік, пивний сноб і гедоніст. І понеслись...
Кожного разу з появою нових культур, нових груп, нових термінів просто неможливо уникнути замивання певних визначень. Особисто мені уже обридло відкрите і приховане зневажання пивних гіків, регулярні "50 відтінків пивних снобів", або просто співчутливі чи поблажливі погляди.

Я ненавиджу, коли проскакують фрази "ці пивні гіки..." і понеслося.
Почнемо з слова. Кембриджський тлумачний словник повідомляє:

Гік - це розумна, але непопулярна й немодна особа, зазвичай з нездатністю соціалізуватися, або людина, яка надзвичайно захоплюється якоюсь темою, і багато про неї знає.

А сноб - це людина, яка поважає/визнає лише людей вищого класу, або ж особа, яка має дуже високі стандарти і не приймає речей, які прийнятні більшості звичайних людей. Пивний сноб уже зажив собі статтю в Urbandictionary: індивід, який вважає будь-яке пиво нікчемним, недостойним, майже завжи чимось незадовлений, задрючує всіх власними правилами незалежно від обставин, місця, ситуації і т.д.

З гедоністами все просто, вони просто хочуть отримувати задоволення від життя в усіх його проявах, і хочуть пити смачне пиво (але тут ще складніше, бо комусь смачніше за бельгійський кисляк не придумаєш, а комусь це помиї ще ті).

Тому гік - це людина, яка любить пиво, яка інвестує в свою любов, як в розвиток знань (грошима і часом), так і в розвиток індустрії (читай - купує пиво не лише нове і нескуштоване, а п'є його регулярно, бо подобається, або ще як вкладається силами не в безпосередньо пиво). Якщо ця людина коментує якісь недоліки, то це ніколи не коментар "фігня незрозуміла" і "штотанезашло". 

Я маю серйозну підозру, що українські пивовари вважають поки що невелику кількість людей, яка регулярно куштує, чекінить, слідкує, коментує, фестивалить - натовпом снобищ. Художника (пивного) легко образити. Будь-яку критику він сприймає як змову проти себе. Але є коментарій "гівно" і оціночка 1 на антапді, а є вмотивований обережний коментар, навіть без оцінки. 

Так, у нас є "тікери", яким би головне нове пиво в антапді клацнути. 

Так, є ті, хто ходить винятково по новинках, а просто попити улюбленого пива вже важко винести свої сідниці. 

Боюся, українське пиво ще не бачило тру снобів, наші не доросли до того, щоб демонстративно кривити носом - ні, я не питиму пиво не в тому келиху, не тої температури, не з тою їжею, не о тій порі року, не ходитиму в цей заклад, бо персонал не може пояснити, який хміль у цьому пиві. Поки що це на рівні кидання неароматними коментарями, поверхневих зиркань на людей, які п'ють "не крафт", і задрючування барменів у закладах. АПД. 2020, чо доросли вже. 

З урахуванням контексту, гіку головне, щоб пиво було смачне, хай хоч і з пластикового стаканчика (їй-бо, є моменти, коли це буде більшою насолодою), він розказуватиме вам цікаві історії, але ніколи не забиратиме у вас пляшку, бо вона недостатньо нагрілася, а цей барлівайн треба пити за кімнатної температури. Снобу теж все одно, але лише коли його ніхто не бачить. Щойно з'являється публіка, він почне снобити. І він ніколи не зізнається, що чогось не знає.

Однак, не варто забувати, що якщо ти вважаєш, що ти розумніший і вищий за всіх - то ти і є сноб, неважливо, чи ти вариш, чи ти п'єш.

До чого це я. Не називайте гіків снобами, будь ласка. І розрізняйте одних від інших. Дякую.

Beereataly. In general and Torino in particular

Завдяки візиту до Флоренції два роки тому, і Сицилії минулого, факт, що в Італії є пиво, і його багато, і різного, мене уже не дивував. А тепер настала черга знайомитися поближче з пивною сценою північної Італії.
Північну Італію часто називають колискою крафтової пивної культури Італії. Саме тут, прямо під Турином, розташовано Le Baladin, а неподалік Комо - Birrificio Italiano, пивоварні, які стали першопрохідцями сучасного крафтового руху країни. Сьогодні пивоварень, комерційних, контрактних, малих, середніх - більше 1500. І як кажуть самі пивовари, це сміховинно, але і це минеться, адже попит, нудьга, і нешвидкі гроші самі відсіють зерна від плевел.


На превелике диво, в Італії є законодавче визначення birrificio artigianale (Legge 28.7.2016 n.154 Estratto art.35 e 36 Birra artigianale e filiera luppolo), що дає таке визначення: артизанальна пивоварня виробляє менше за 200 000 гектолітрів пива на рік (власного і виробленого на замовлення), є незалежною (юридично й економічно), має свої виробничі потужності (окремі від інших пивоварень), не працює під ліцензією, виробляє непастеризоване і не мікрофільтроване пиво.

Ще неможливо не зауважити, що італійці пропхнули в BJCP власний стиль - Italian Grape Ale. Але самі визнають, що це суто іміджевий крок, бо базовим пивом може бути що завгодно, "просто додай виноград". І від того, який виноград, коли, як багато і в що додати, кінцевий результат може бути яким завгодно, і спільним буде лише те, що це пиво, і в ньому є виноград. За цей візит я скуштувала мінімум 4 IGA, і жоден зі зразків не був подібним до попереднього.

Нашою першою зупинкою на два дні став Турин.

Два моменти впали у вічі у Турині, і треба визнати, є підозра, що це загальнонаціональні тренди, бо ми помітили це всюди:

1. Використання ручних помп. Звідки вони беруться, з Англії? Але в кожному закладі стоїть по 2 ручні помпи, з яких ллють пиво під власним тиском, малокарбонізоване, а подеколи - і значно вищої температури, ніж решта кранів. 

2. В кожному закладі є гроулери, і ціни на пиво "з собою" разюче відрізняються від проливних. Наприклад, у Баладіні 0,33 коштує 4,5Євро, а літр з собою - 8. 

А тепер конкретно Турин.

Тут є дві пивні спеціалізовані крамниці, а також кілька філій Eataly, де можна розжитися не лише локальним пивом, але й імпортом і помилуватися на картину, якої я не бачила більш ніде, поки що: місцеве пиво коштує дорожче за імпорт. Є кілька пивоварень, брю-пабів, спеціалізованих закладів, але звісно, за такий короткий час окучити все маломожливо.

Перша крамниця розташована неподалік вокзалу LoSfuso (Via Pastrengo, 3, losfusotorino.it).
Є три крани, можна випити пива на розлив, але переважно вони для наповнення 1 і 2-літрових гроулерів дивної форми (ми бачили такі пляшки лише у Литві один раз, але це було пиво, а не порожня пляшка). Найцікавіше, що у всіх закладах Турина в такі ж пляшки (подеколи із посиланням на ЛоСфусо) наливають пиво з собою. Цікавий вибір італійського, переважно, локального, пива, і неабиякий вибір імпорту з усього світу, навіть Канади, включно з моїми особистими улюбленцями естонцями Pohjala, норвегами Lervig, та іншими гідними представниками пивної сцени. Кожну пляшку з представлених на стенді можна спожити прямо на місці, є два столики, а всі пляшки, крім експозиційних, стоять у холодильнику. Можна розплатитися карткою.



Друга крамниця TripelB (Via Valprato, 68, tripelb.com) означає три B = Best Belgian Beer.  І посперечатися з цим важко. Не дивіться, що розташована вона в історичних доках, до яких треба йти, і район не те щоб сильно привабливий, але це унікальне місце. По-перше, пиво й справді виняткове. Від класики до найновіших молодих пивоварень. По-друге, на кранах у них зазвичай якісь навіжені ексклюзиви, які дістаються завдяки особистим стосункам з пивоварами, які регулярно приїздять на зустрічі з поціновувачами, розповідають про своє пиво і пиво в цілому. Це реально хоробрий (ну серйозно, робити в Турині суто бельгійську пивотеку?) проект, освітній і гедоністичний водночас. Робота його власників не обмежується продажем пива і лекціями, це і спільні проекти, і мікро-фестивалі, і т.д. Та хоча б поговорити з обізнаними людьми завжди приємно. Абсолютний must-visit. Це не лише про пиво, але й про культуру і спільноту, безумовно.

Завдяки пораді і допомоги Давіде, з яким ми протеревенили у TripelB дві з половиною години, наступного дня ми вирушили у Black Barrels (Via Principessa Clotilde, 98e, blackbarrelsbeer.com). І тут я просто покажу вам кілька фоточок, бо Ренцо - а якщо вам це щось скаже, це людина яка запустила Panil - нарозповідав нам стільки, і напоказував, і налив, і сказав, що, власне Panil буде по дорозі, і забезпечив нам найкращий сніданок днянародження ever, що я напишу про це окреме розлоге простирадлопро цей клан повелителів діжок для BeerBox і для вас трохи згодом. Єдине, що вам варто знати уже - цей досвід не можна пропустити. Розклад роботи на гуглі є, якщо буде зачинено, тисніть на дзвіночок.

З закладів нам порадили Dogana Torino (Via Rocciamelone, 12/a), туди ми не встигли, бо розклад не дозволив, але навідали два наступні.
У Bici & Birra (Corso Regina Margherita, 108, biciebirra.com) ми опинилися у перший же вечір по прильоту, бо поселилися, як виявилося, неподалік. Маленький закапелок, що поєднує продаж велопричендалля і велосервіс з повним пива холодильником і 8 кранами. Розливне пиво ще більш-менш притомне по вартості, але пляшкові цікавинки дуже дорогі: середня вартість чогось кислого - 15 євро за 0,33 (при тому мені вдалося скуштувати одне з пив на розлив у наступному закладі, і зізнаюся, мені було б дуже шкода грошей, якби я його все-таки купила). Можна оплатити карткою. Середня вартість маленького келиха пива - 4 євро. Говорять англійською через одного.

Найбільший вибір розливного пива в місті - у Open Baladin Torino (Piazzale Valdo Fusi), одному з 40 фірмових закладів Баладіна по всій Італії. Плюс-мінус 40 кранів, невеликий вибір їжі і дуже людно. Все пиво по 4,5 за 0,33, за винятком якихось бочкових, суперміцних чи ще якихось нестандартних пив. Сервіс швидкий, уважний, місцями надто уважний, що межує з настирливістю, але що поробиш, вочевидь, їм хочеться просувати пивну освіту. Швидко. Картка. Без варіантів, навіть якщо не на Баладін, то на купу гостьового пива. Їжа недешева, але велетенських розмірів.

Italian roadtrip

Якщо вам колись спаде на думку прекрасна (без сарказму) ідея здійснити роадтріп Італією, знайте:
- італійці і справді кермують так, і дороги є такі, що вам доведеться відпочивати після такого відпочинку
- візьміть авто з навігатором. Дешевше буде.
- тричі перепитайте чи "квартира з паркомісцем" означає приватне паркомісце, а не "можна припаркуватися безкоштовно під будинком, якщо буде вільна місцинка"
- так, там і справді красиво так, що подих перехоплює від цього моря, пальм, гір, рівнин, хвойних лісів, листяних лісів, виноградників і замків.
Всі фото - з вікна на ходу

Oh Madrid (& beer!) Part 2.

Про пивні крамниці мадридські ми поговорили отут, а тепер трошки про заклади. Ми не потрапили навіть в мізерну частину, бо їх просто безліч. Як мерехтливих вогнів вікон теплої мадридської ночі. But I digress...
Що трапилося на нашому шляху (не випадково, звісно).
Fábrica Maravillas (Calle de Valverde, 29, fmaravillas.com)



Невеликий брюпаб в центрі міста, який в суботу відкривається в 12:30, а в 12:45 сісти нема вже де. Не в останню чергу тому, що він крихітний, але тим не менш. Варять цікаві експерименти, принаймні, столовий 2% пшеничний хопфен мені не доводилося ще зустрічати. Цінник в районі 3 євро за півпінту, 5-5,5 за пінту. Готівка, картка починаючи від мінімальної суми (не запам'ятала, якої). Можна подивитися на маленький варочний порядок крізь скло, є трошки мерчу, наливає обізнана пані, що розкаже про все. До речі, уже не вперше бачу класне рішення - меню виводиться на стіну проектором.



Bee Beer Craft Beers And Cheeses (Calle de Augusto Figueroa, 30) - дуже незвичний заклад. Маленький, затишний, 7 кранів, з них на двох - пиво, яке варять спеціально для них, одне з яких - дог ель спеціально до пари для їхніх хот догів. Їжі небагато, але дуже ретельно підібраної. Паштет з анансовим чатні божествений. Холодильник з пивом вражає уяву. Американці, швейцарці, скандинави і - увага - ювілейний випуск Утопій Сема Адамса (290 євро, якщо вам цікаво). Вибір дуже інтригуючий. Власники супер обізнані і раді потеревенити, приязні і вигадливі: при мені розбирали однакові пивні кришечки і складали їх у мішечки, на яких нанесено поле для гри в хрестики-нолики. Ну хіба не геніально?:) Єдине, на наступний день коли ми прийшли бармен (вочевидь, чи то поки що не дуже досвічений, чи як) на прохання відкрити пляшку і дати два келихи навіщось проявив ініціативу розливати і збовтав дріжджовий осад в пляшці, замість того, щоб лишити його в ній. Троха попсув враження (так, я віддаю перевагу способу вживання, коли дріжджі лишаються у пляшці, особливо, коли їх там пристойний шар після довгого вторинного бродіння).



Ópalo Gastropub (Calle de Zaragoza, 9) досить новий заклад з помітною неозброєним оком орієнтацією на Founders, які, судячи з усього, щільно заходять на ринок і Nomada - найпопулярніша наразі пивоварня, яка виросла з найкращого, за словами багатьох, домашнього пивовара, який циганить. 12 кранів, непоганий асортимент стилів (на відміну від засилля охмеленого майже всюди), і дивна тиша. Чи то зовсім новий, чи не надто популярний, важко сказати, але на стійці є буклет з презентацією пива, концепту і описами - половина Фаундерс, половина Номади. Всіляко схвалюю просвітницьку роботу. Картка/готівка.



Brew Wild Pizza Bar (Calle Echegaray, 23, brewwildpizzabar.com) встигли лише одним оком зазирнути, бо він закрився (так, в неділю половина закладів зачиняє двері у 17). Кажуть дуже непогана піца, а перелік пива ми побачили, і він теж незлий.



Mad Brewing (Calle de Julian Camarillo, 19, madbrewing.beer) ми охрестили місцевою "Лісопилкою" - теж бозна де, в індустріальному районі, зі столами на вулиці, всередині, все дерев'яне, варять на місці і навіть система розливу у пляшки така сама. І дуже подібний профіль пива, принаймні, охмеленого.
Якщо ви прийдете в будній день у ланчевий час - приходьте або під відкриття, або бронбйте стіл, бо місцеві мешканці офісів окуповують заклад на раз-два, воно й не дивно, одна страва, пінта пива і десерт за 9,5 - це безкоштовно по місцевих мірках. Взагалі цінник тут найдемократичніший з усіх відвіданих місцин, пиво від 2 за півпінти до 4,5 за пінту залежно від сорту. І ланч справді великий, поживний і дуже смачний, моє "чорне курча" виявилося справді половиною курча (і не перепілкового розміру, а нормального) на картоплі під фантастичним соусом зі стауту. На сайт навіть не ходіть, ці хіпстотні фоточки не передають нічого, бо сорти пива на крані вигадливі і цікавезні, не кажучи про те, що, наприклад, сезон вони зварили в колаборації з Alvinne. Все пиво дуже збалансоване, приємне і жодне з 4 зразків не викликало якихось прискіпливих коментарів, хоча уже хотілося знайти хоч щось, до чого причепитися, але ні :)
Дуже рекомендую. Але або приготуйтеся гуляти, або одразу спускайтеся у метро.



Місцеві нам дуже радили Irreale (Manuela Malasaña, 20), Taproom Madrid (Calle de Guzmán el Bueno, 52) The Beer Garden (Calle de Juan de Austria, 23, thebeergardenstore.com), але туди ми не потрапили знову ж через розбіжність нашої присутності і годин роботи цих закладів.