Південна Африка 1.0. І пиво.

Пиво в Африці є. І власне, Південна Африка має найбільш яскраву пивну сцену на континенті. Там є не лише пиво, а й мерч, друковане періодичне видання, книжки, навіть серіал і документальна стрічка, контрактна компанія з розливу в банку, великий конкурс, свої хмелеві програми. Був контракний хаб для пивоварів, який не пережив ковід (та й багато пивоварень його не пережили). 

А почалося все у 2007 -  саме тоді з'явилася перша крафтова пивоварня, Jack Black’s, яка досі працює, а за нею з 2010 з'явилися ще кілька уже практично динозаврів на кшталт Darling Brew (сьогодні перша карбоно-нейтральна пивоварня Африки, до речі), CBC чи Woodstock brewery i рушій крафтового руху свого часу Devil's Peak. А за ними - сотні маленьких. 

Моє враження від пивної культури в цілому? Ооо, їх є у мене. Але головним чином борюкаються два протилежні враження: як далеко вони зайшли і як багато відкриттів їх ще чекає.

Почнемо з першого. Ми покроулили міських кейптаунських динозаврів в один день, бо вони всі в одному районі, і загальне враження від пива: більшість стилів безпечні і зрозумілі для більшості споживача, але при цьому чисті і добре виконані. Усе це тому, що - не дивно - ринок дуже чутливий до ціни, і звичка пити лагери, багато, змушує компанії йти на поводу у попиту. Тому багато лагерів - звичайних, легких, трохи охмеленіших, світлих елів доволі стриманої гіркоти. 

Саме це і є причиною того, що більше ніж 10 років після початку першої хвилі, більшість гравців, старих і нових, переважно грають на безпечному полі. Хейзи тільки-но умовно почалися, про пейстрі стаути чи фруктові бомби на ринку ніхто не чув. При тій кількості виноробів, що існують під боком, бочкові програми можна порахувати на пальцях однієї руки. так само немає виноградного пива. При тому різноманітті екзотичної деревини, яку активно використовують для брай (місцева традиція грилювання), ніхто навіть не намагався витримувати пиво на ній. 

Також на пивну сцену серйозно впливає ще один ґандж. Один з найдивніших законодавчих ідіотизмів, які я бачила: у супермаркетах не можна продавати пиво. Вино - хоч залийся. Пива немає. Пиво продається або у спеціалізованих крамницях, яких небагато, або в так званих liquor shops, які інколи однією стінкою дотичні до супермаркета. Тому практично у кожної пивоварні свій інтернет-магазин. З цією проблемою намагаються боротися, але лобі не вистачає. Куди дівають все пиво великі виробники? Проливають на кранах. Діють схоже з рештою світу - дають бонуси, крани, келихи. А з келихами є цікава історія. Якось келихи, що мали бути 500 мл, виявилися з рискою на рівні 620 мл. Навіщо? Щоб пиво швидше проливалося і бар замовляв іще. Історію зам'яли, але сам факт. 

Сказати, що ніхто не вдається до інновацій теж буде нечесно. Наприклад, Ukhamba докладає зусиль для перетворення їхньої сучасної версії умкомботі, сезону з сорго, на флагманське пиво, яке має замістити лагер. Soul Barrel вкладається у бочки, хай і вимушені для підтримки довгограючого пива робити ставку на столове і охмелене, і подеколи працює з суто локальними складниками. 

Окремим захватом і щирим задоволенням для мене стали так звані estate breweries - пивоварні, розташовані на фермах/ виноградниках / тощо, з величезними зеленими територіями і озерами, терасами і краєвидами, де можна в задоволення тусити весь день. Часто на цих територіях є іще щось, ресторан, кафе, сироварня, кавова палярня, тобто цілий повний пакет вражень. Здається, єдиним схожим варіантом destination brewery у нас можна вважати тільки Ципу і Кваси. Але якщо туди 10 годин машиною, то в ПАР ці перлини в годині їзди від Кейптауна. Але що найдивніше - в жодній з цих локацій немає свого готелю чи хоча б якоїсь ночівлі, що могло б реально збільшити кількість людей, які лишатимуться на ніч і принаймні на сніданок і не будуть вимушені вести авто. (Попри те, що ймовірність зупиники патрулем стрімко наближається до нуля, це не виправдання кермувати авто в нетверезому стані). 

Традиція тейстерів - аплодую. В будь-якому закладі можна взяти флайт чи маленьку порцію на скуштувати, часто персонал радий "пояснити за пиво", або взагалі є текстові описи, які видають окремо. Щоправда, окремою проблемою у закладах (не обов'язково фірмових, а просто пабах) - непролив кранів, якщо ти прийшов рано чи взагалі заклад весь день не лив цей кран, що в умовах ковідки дуже актуально. 

Їжа. Їжа в Кейптауні заслуговуватиме окремого допису, але я маю сказати, що в кожному закладі можна смачно поїсти. Реально смачно, незалежно від того, чи це стандартні місцеві пабні закуски (типу халапеньо в беконі, білтонгу, місцевого сиру), типове їдло як бургери чи піца, чи щось цікавіше (на кшталт кісткового мозку чи  якоїсь частини антилопи). 

Африканський хміль має дуже упізнаваний профіль, тропічно-фруктовий і одночасно дуже парфумно-квітковий, для мене це маракуйя і жасмін/троянди. Моментально вгадується у пиві, і часто-густо дає дуже красивий, питкий профіль. Цікаво, що фреш-хоп ми зустріли тільки один (а зараз в Африці осінь, пора врожаю) можливо тому, що через обмеження пивоварні надто не впевнені в роботі, і наварювати пиво, яке обов'язково потрібно максимально швидко продати, ризиковано.

Якщо вже заговорили про ковідку і обмеження, вони постійно змінюються. І однією з особливостей став бан алкоголю. Тобто, на другій хвилі, ресторанам дозволили працювати, але заборонили продавати алкоголь. Що призвело до сплеску "кави з собою" (пива на виніс у великих кавових одноразових стаканиках) і "ковідного чаю" (чайничок з вином чи пивом). Спікізі теж були, коли не працювало нічого. Але це не дуже допомогло, тільки у Кейптауні закрилися дві пивоварні і контрактний хаб з пабом (де на кранах стояло пиво, наварене невеликими контрактниками). 

Сцена дуже мінлива. З книжки, яка вийшла друком у 2015, приблизно половини пивоварень уже не існує, але вона і не враховує безліч молодих проектів. Не останнім фактором є ще й те, що паперова робота може займати рік-два, себто реєстрація, оформлення ліцензії, тощо, тому деякі пивоварні, які уже були заплановані на момент виходу, ще не були фізичними будівлями. Хто починає проекти? Дуже багато експатів, від яких можна було б очікувати більше експериментів, але знову ж проти ринку не попреш. 

Чи отримала я задоволення від знайомства? Максимальне! І я сподіваюся, що на пиво в ПАР чекає довга, але захоплива дорога, повна пригод. Їм ще стільки відкривати, головне, щоб було для кого це робити. В добру путь!