02:13

По гарячих слідах і піснях обурених м'язів, повідомляю - перший півмарафон подолано за 02:13. Якщо чесно, враження неоднозначні.


Передісторія
Як я вже неодноразово казала, бігати я почала, оскільки це був єдиний вид руху/спорту, доступний і поєднуваний хоч якось з робочим графіком. Жодних підкорень вершин не планувалося, в тому числі марафонів чи бодай півмарафонів. Але з часом все одно починає їсти цікавість - чи зможу? Звісно, про спортивні досягнення не йдеться, йдеться лише про формальний перетин фінішної смуги. І от навесні, після наймасовішого забігу, на якому мені вдалося поки що бути - 35тисячному лісабонському півмарафоні (де мені пощастило бігти міні-варіант на 7 км), після ударної дози ейфорії я остаточно визначилася, що хочу спробувати.

Вибір однозначно відштовхувався від профілю траси - якомога рівніша - і від вартості подорожі (участь реєстрації, квитки, проживання). Однозначним переможцем у всіх категоріях став Будапешт - практично рівна дистанція лише з кількома підйомами на мости, можна добратися за смішні гроші візейром і взагалі жити в Будапешті недорого. Калькуляція в цілому була 45 євро за участь + 1160 грн за раундтріп + 18 євро з носа за проживання (трикімнатна квартира на чотирьох осіб). І що дуже важливо - у Будапешті я вже неодноразово була і мала уявлення про відстані, а в знайомому місці завжди легше бігти морально.

Отримавши заповітний номер учасника у квітні, я потроху почала подовжувати свої звичайні дистанції, і якщо в будні це могла бути пробіжка 6-8 км, то на вихідний обов'язково планувався лонгран - умовний звісно - найдовший за тиждень. Наприкінці першого місяця літа я добралася до 15 км і порвала мініск на невдалому підйомі велосипедом вгору. Через цю неприємність з життя випали два з половиною місяці перед забігом. Місяць довелося не бігати взагалі, а півтора - повертатися у попередню форму, починаючи з коротких пробіжок на 5 км. Тобто, до виходу на півмарафон я так і не розбігалася більше ніж на 15 км.

За тиждень до забігу я знайшла розширену версію правил і вмерла - виявляється, ліміт часу було встановлено 2:30 (а, власне, на цей час я і розраховувавала), тих, хто не вкладається, підбирає автобус, що рухається за колонною бігунів з темпом 7:00, що означає дискваліфікацію. Забігаючи наперед, скажу, що бачила його на трасі двічі - коли повертала на підйоми мостів, а це чотириколісне страховисько загрозливо сунуло вперед рівнем нижче. Від хвилювання, що просто не встигну через коліно і провалю свій перший півмарафон, я не знала, куди себе подіти. І так, мені соромно, але я нічого не знаю про техніку бігу, харчування перед довгими забігами і т.д.

Організація
З організацією все дуже цікаво, оскільки півмарафон ювілейний, 30й, і часу на набивання гуль на помилках у організаторів було доста. Що найбільше вкидається в очі - повсюдний розподіл на групи, щоб уникнути зайвого скупчення. Бігуни стартували 5ма хвилями - оця цифра 5 на стартовому номері і означає черговість старту в залежності від особистого темпа. Під час реєстрації я обрала більше 6 хвилин на км, і опинилася в останній групі, яка стартувала за 15 хвилин після офіційного початку марафону. На самій дистанції було 3 точки для естафетних команд - дві для тріо, одна для пар, і всюди трасу розділяли на дві смуги - для решти, і для тих, хто передає естафету, а смуга естафетників поділена на відсіки, над якими висять номери команд, тобто, скажімо, твій номер команди - 32, і ти шукаєш свого у секторі 30-40. Дуже зручно, ніхто нікому не заважає, ні об кого не перечіпляється, і не треба боятися, що загубишся.
На фініші теж два окремі коридори - для естафетників і для півмарафонців, довжелезні, щоб місця охолонути вистачило всім, одразу ж на ходу вдягають на шию медаль, а далі розгалуження на кілька коридорів, де роздають пакети фінішерів з купою солодких перекусів, яблуками, водою, пакетиком знеболювальної мазі, газованим напоєм.
Новинкою для мене була система зволоження. Окрім станцій "дозаправки" з питною водою, енергетиками, гелями і їжею (яких було багато, і це було круто, зважаючи на погоду), вздовж траси стояли великі тази з водою. В кожному стартовому пакеті була маленька губка, яку можна було брати з собою, вмочувати на ходу в ці тази, і вмиватися. Хто не взяв губку, мочив кепки, бафи чи вмивався з долонь.
Взагалі, неймовірно, що без черг і натовпів вдалося зареєструвати всі 15 тисяч учасників, хоча стартові пакети видавали у переддень події з 12 до 18 і за півтори години до старту.
Окремо хочеться відзначити транспортне питання - на всіх зупинках, повз які проходила траса, на електронних табло уже за день до події бігла інформаційна стрічка, на самих автобусах і трамваях було розклеєні оголошення про зміни в розкладі руху.

Забіг
В напівсвідомому від переляку стані я приїхала на місце старту. Трохи погуляла, знайшла свою стартову групу, трохи заспокоїлася, бо побачила, що дуже багато людей біжать уперше - новачкам видавали спеціальну наліпку на спину, де було написано "перший півмарафон". На іншому її боці були кілька корисних рекомендацій першачкам, які зводилися в цілому, до одного - не треба гнати, не набирайте обертів спочатку, біжіть в комфортному ритмі, зупиняйтеся чи вповільнюйтеся, якщо такі-то ознаки. Ну і святковий настрій великого скупчення людей все-таки давався в знаки, я потроху розслабилася, і вирішила, що бігтиму, як бігтиму, якось воно буде.
Через 10 хвилин після офіційного старту наша група з пейсмейкером на 02:15 почала потроху рухатися до стартової смуги. І в 9:15 пролунав постріл, всі поаплодували і побігли.
Одразу скажу, що яким би гарним не був маршрут, розслабитися і споглядати краєвиди мені не вдалося, бо уже на 3му кілометрі стало важко дихати - було дуже спекотно і волого. Попервах відволікали болільники, просто перехожі і музиканти, які зібралися, схоже, з усього міста, щоби підтримати бігунів. Викугували, підставляли долоні, тримали плакати (80% угорською, але дуже розчулила дівчинка наприкінці траси, яка тримала велику "кнопку" з зірочкою і написом "Touch for power"), здавалося, вони були всюди - на мостах, на набережній, на кожному метрі цих 21 км.
Хоч я і знала місцевість, яка була помаркована впродовж всього маршрута кілометровими відмітками, кожен кілометр здавався мінімум двома. "Це якісь хитрі і підступно подовжені угорські кілометри" кружляла в голові думка. На 7му кілометрі я пробігла повз непритомну дівчину, якій надавали допомогу. На 19-20 в бік "хвоста" колони промчали з різними інтервалами 3 швидкі. Тому ще раз і ще раз наголошую, що варто слухати себе і свій організм, який попередить про перегрів.
Чого я ніколи не бачила у нас, так це бігунів, які штовхали перед собою возики з дітьми або неповносправними. Такі тандеми бурхливо вітали впродовж всієї траси, і неможливо не визнати, що вони викликають величезну повагу і мотивують.
Не брехатиму, думка "навіщо я взагалі це зробила?" виникала, і не раз. Але чим ближче до фініша, тим більш блідою і прозорою вона ставала, допоки майже не зникла зовсім. На останніх 500 метрах вона спалахнула з новою силою, щоб розсипатися в попіл з вигуком ведучих, які на останніх метрах вітали, схоже, всіх іноземних бігунів. "Ось фінішує Лана з України" - лунає в гучномовці, і ти перестрибуєш фініш, як лань, а не Лана, обнімаєшся з медаленосною дівчинкою, мацаєш стрічку з медаллю на шиї, і вже тоді відчуваєш, як відвалюється спина, як пересохло горло, як чомусь течуть сльози, які швидко витираєш, переповнений емоціями. Сьогодні ноги гудуть, спина оре, якась дивна і незнана досі група м'язів між лопатками маше рукою, але... Мабуть якось іще. І медалька красива.