Я дуже люблю смачно поїсти. Раніше (це, здається, було в минулому житті) однією з улюблених розваг було знайти новий заклад з цікавим меню, любити його, водити туди друзів, або ходити з друзями у знайдені ними скарби. Але уже роки два-два з половиною в ресторани я ходжу винятково на запрошення друзів, найчастіше з якогось приводу.Причини дві - перша, і найголовніша, фінансова. Ціни на "поїсти не вдома" стали геть негуманними, і розвідати нове місце, коли ти не впевнений, що їжа вартуватиме того, не хочеться взагалі.
І друга - практично в жоден заклад не хотілося повернутися. То сервіс умерти і не встати, то несмачно, то ще якісь негаразди.
Тому я вже дуже давно ходжу з друзями майже винятково на каву. Але - майже. І приємні винятки з цієї тенденції є.
Зізнаюся чесно, в Arbequina я пішла теж не з власної ініціативи, а на запрошення, але не пошкодувала ані хвилини.
Дивно, що за всі 5 років існування цього іспанського ресторану, я дуже багато про нього чула, але так і не потрапила жодного разу. Але, прошу уваги, 5 років, в умовах тисячі і одного закладу, які відкриваються на рік, нагрівають бабла/збиткуються повністю і закриваються, це диво. Маленький заклад без дизайнерських викрутасів, де я залипла на столах з керамічною плиткою зі стільцями, на яких за чотири години сидіння у мене не відвалилася п'ята опорна точка.
Їжа. Проста, без молекулярної кухні, але дуже смачна. Складається враження, ніби ти приїхав до когось у гості, і тебе від душі годують найкращим, що змогли відшукати. Нічого не хочеться виправити, додати, переробити, просто сидіти годинами, їсти і теревенити про щось давно забуте, легке, тепле, вимкнувши реальність навколо.
Тюлька-дунайка на картопляних скибочках з фіолетовою цибулею. Ну от де ще? І миттєво перестрибуєш кудись у дитинство, де бабуся влаштовувала тобі такі ж бутерброди на залитій сонцем кухні (тут хочеться плакати, але ми ж про хороше). Млинці-мішечки (масляна-таки) з грибами, просто божественні. Ніжний печінковий паштет з прозорим бурштиновим цибулевим мармеладом на скибочках житнього хліба - щоб не здавалося, що все зовсім домашнє. Пелюстки хамона і біле домашнє вино, щоб не забувалося, що це територія Іспанії.
Я все дивуюся, чому у нас немає такої прекрасної традиції, кудись ходити родинами, неспішно прокидатися в неділю, збиратися на пізній сніданок-ранній обід, їсти, говорити про все-все, пити, сміятися, мріяти. Не знаю, чи приживеться, але чому б не спробувати? Тим паче, сходити є куди.
Для довідки - бранч по неділях, необмежена кількість тарілок, вино/соки/кава - 250 грн з особи. З 12 до 16.
Хто що з відкриттів особистих ще порадить?
Немає коментарів:
Дописати коментар