Сьогодні, знімаючи шкіру з грушок для нового тематично (гірчиця ж) - ностальгічного (Венеція!) експерименту Mostarda di Venezia, я подумала, що найбільше цього року мені хотілося б скинути шкіру і собі. Цю зашкарублу лушпинчасту шкіру, яку довелося відростити, об яку ламали списи новини, події, робота, сіра буденність.
Я хочу вже облиняти нарешті, бо всі ці захисні реакції організму серйозно замилюють гостроту сприйняття навколишнього всесвіту. Минулого року я розівчилася радіти подорожам. Для мене це було шоком, бо все своє свідоме життя я перебуваю у впевненості, що гарувати можна хіба що заради мандрів і нових місць світу, тому справді було страшно дивитися на досі небачене байдужими очима. Я цілком усвідомлюю, що багатьом це буде дивним, мовляв, теж, знайшла проблеми. Але...
Я хочу знову робити щось цікаве, красиве, щось смачне, "something borrowed, something blue" (C), я просто хочу змін. Хочу хотіти.
І схоже, Світобудова чує мене. Буквально сьогодні мене запросили в один проект, на подібні якому я давно заглядалася, але особисто напрошуватися соромилася - це журнал-настрій про красиве, знаєте, зараз їх роблять гарно-гарно онлайн, а якщо дуже захочеш, можеш замовити друк, для натхнення. Я роблю щось просто так для хороших людей. Хороші люди роблять щось просто так для мене. Бірчиця дивним чином плине сама собою уперед, а я йду поруч і не заважаю їй, цікаво, куди вона припливе?.. У мене купа планів, купа мрій (коли їх виконувати і як - це вже інше питання). Лише б вони не розбилися об цю шкіру. Час її скидати, віддирати, віттирати, розм'якшувати, скатувати, влаштовувати душевний пілінг. Бо інакше, навіщо все це? А розкажіть, у вас є нові ідеї, нові проекти, ви збираєтеся зробити щось, чого не робили? Поговоріть зі мною :)
А венеціанська мостарда настоюється на поличці. За два-три тижні дізнаємося, як воно, грушеве пюре з гірчичним сиропом.
Чудово розумію про "хочу хотіти". Але, здається, потроху то все-таки повертається.
ВідповістиВидалитиЖурнал-настрій то круто! Я на них зазвичай теж заглядаюся, але не напрошуюсь. Покажеш потім результати співпраці?)
Щодо мене, то тут все просто - в мене наполеонівський план щодо корон для фей, добрих і не дуже, а ще мені сьогодні мила тітонька-поштарка принесла кльові кристали прозорого кварцу, що підуть на чарівні кулони. Не можу дочекатися свого замовлення з інструментами, щоб вже можна було сісти і починати то все робити. А ще я потроху покращую навички фотографії (навіть, здається, успішно) і неквапливо думаю про планування "ідеальної майстерні" (тм). І дуже хочу спробувати кайт-серфінг. Але то вже зовсім оффтоп :)
Круто:) Ну, взагалі, мені здається, у тебе відчуття кадру дуже хороше, а техніку наздогнати - це просто час і наполегливість. Майстерня (як місце для себе, куди більше ніхто не пхає носа) - моя мрія теж:) Про серфінг мовчу, це взагалі з іншої планети, чекатиму фоточок:)
ВидалитиСпасибі:) Мені дійсно не вистачає технічних навичок - певне, треба було таки починати з інструкції до фотоаппарату)) Але нічо, із часом, думаю, розберуся потроху.
ВидалитиМайстерня в мене теж поки лише в мріях, зате я хоча б починаю розуміти, що мені, власне, від неї потрібне. З серфінгом аналогічно - спочатку, підозрюю, тре буде хоча б до спортзали дійти, бо наразі ризикую банально не втримати кайт:) Але ж хочеться, а тепер ще й є, де, гріх не спробувати.
О, і розпиши потім смак грушевої гірчиці, ммм? Хоч так спробую уявити, яке воно, цікаво ж:)
А я сама ще не знаю, яка вона буде, її настоювати треба 2-3 тижні, я і не куштувала, бо зараз, думаю, буде дуже гостро і не зрозумієш, шо воно таке насправді. Але якщо коротко - це пюровані відварені в солодкій воді груші з додаванням сиропу, в якому варилася гірчиця
ВидалитиЛаночко, розумію тебе дуже. За минулий рік я часто ловила себе на тому, що не тішуся багатьом важливим речам, як тішилася б, якби не. Або соромилася своєї радості. Звісно, то природні реакції - але їм точно не можна дозволити прижитися. Співчувати, допомагати, сумувати з тими, хто сумує, і водночас продовжувати нести радість і радіти всупереч таки треба - принаймні, я знаю, що маю робити це.
ВідповістиВидалитиНа цей рік я вперше не писала переліку мрій. Але ми з Ігорем таки зважилися на дві геть нові для нас справи в рамках одного великого для нас проекту. І це дуже надихає. Хоч і лячно трохи.
Так, Надійко, і соромно теж буває, але мені здається, треба все одно дрібними радощами, як піщинками, як камінчиками на дні ріки терти з себе цю шкіру.
Видалити