Ornö і фьорд

Минулої подорожі до Стокгольма ми вже були на архіпелазі, там, куди найпростіше дістатися - у Ваксхольмі. Цього разу ми теж не могли оминути цю окрасу, що є буквально у кількох країн світу, і знов рушили на архіпелаг.

Обрали у якості відправної точки Dalarö  (від Sodra station приміською електричкою до Handen, а звідти 839 автобусом з кінцевою до кінцевої - Hotellbryggan, добовий квиток 115 крон). Добиратися в залежності від удачі півтори-дві години, бо 839 ходить раз на годину. По буднях ще ходить 869 автобус з центральної станції Стокгольма. Dalarö - гарненьке і тихе містечко, де, кажуть, полюбляли жити якийсь час відомі письменники і художники. З пристані стартують пороми, які перевозять авто і безколісних пасажирів. Варто зазначити, що на них добовий квиток не працюватиме (бо пороми - місцева комунальна власність), потрібно купувати окремий квиток за 50 крон на особу, і купити його можна лише на острові і тільки кредиткою в автоматі.
Ornö - найбільший острів південної частини архіпелагу, і як пише вікі, донедавна взагалі охоронявся військовими, і до 1997 року ні на острів, ні на території поблизу іноземці не допускалися, проте без пояснень, чому. Хоча навіть досі є частини острова, де заборонено проводити фотозйомки чи наближатися. Про все це ми дізналися уже після повернення, і зараз гигикаємо, що цілком імовірно, що українськими туристами ми були там першими.   


Подорож на острів триває близько 30 хвилин, і це просто невимовно гарне видовище, особливо, коли сонце розчиняє острови попереду у серпанку. Це якийсь інший світ, ілюстраціх до казок і легенд разом з вітром в обличчя і чомусь солоним повітрям. На архіпелаг можна їхати лише заради цього.



На самому ж острові головне заняття - гратися в юного натураліста, милуватися природою, від строкатого різнобав'я якої голова йде обертом, і топати ідеальними дорогами.

Ці дороги, врешті-решт, почнуть проводити вас повз будинки і ферми. До речі, з нами привітався весь острів - кожен його мешканець сказав нам "хей!", незалежно від нашої очевидної туристичності. 

А потім бац - і фьорди. Звісно, буду! І ми топаємо у бік фьорду. Зрозуміло, що ніхто не очікував норвезьких красот, але мій перший в житті фьорд теж виявився непоганим, а поруч із берегом каміння прикидалося чи то сонною черепахою, чи то спиною кита, воно так і не сказало. 

І головне. Беріть з собою щось поїсти, бо наші сподівання на те, що на острові ми знайдемо якесь кафе чи щось подібне, зазнали ніщівної поразки. Рятували нас знову ж нікому непотрібні, як у Сігунті, але такі смачні круглобокі, стиглі, солодкі яблука. Поїдьте на архіпелаг, як будете у Стокгольмі. Підготуйтеся заздалегідь і поїдьте. Він тисячу разів того вартий.