Валенсія 4.0. ВелоВаленсія

Їздити на велосипеді у Валенсії так само природно, як дихати – ще б пак, з таким парком і вело доріжками. Звісно, їх не стільки, скільки в Амстердамі, але теж досить. Куди ж податися на велосипеді? Ми тричі виїжджали за межі міста – на північ, на південь і на захід.
Перший маршрут був нецілеспрямованим, ми просто доїхали до порту, а потім котилися вздовж моря, поки не вирішили, що вже час повертатися і шукати їсти :) Велосипеди ми брали у сервісі DoYourBike – вони були майже на сусідній від нас вулиці, з прекрасним робочим графіком, з пристойними цінами, з велосипедами, обладнаними і багажниками і корзинками на кермі, а це дуже зручно, коли треба кудись притулити наплічник (http://www.doyoubike.com/rental/en/).


Порт у Валенсії – не такий ліс яхт, як у Барселоні, але теж нічого. Зверніть увагу, який цікавий міст. Склади теж феноменально гарні, з розкішними кахлями, на яких практично символи Валенсії – всюдисущі апельсини і виноградні грона, хоча, зізнаюся, апельсинів ми бачили мільйони, а от винограду – жодного куща.
А трошки далі від порту починається пляж. Ну як, пляж - море, смуга піску і викладена плиткою набережна. Пляж практично дикий, стаціонарних будівель немає практично взагалі, крім маленьких ресторанчиків на набережній. Ні кабінок, ні медпунктів, нічого, що дивує, зважаючи на наявність Міста науки і мистецтва. Але на набережній є гарнющий фонтан, який вочевидь, через несезон на повну потужність не увімкнули, а так, там крім човна з води є ще вітрило. Коли набережна практично закінчиться, можна зупинитися на келишок пива у Birra & Blues (http://lana-svitankova.livejournal.com/629925.html), а потім рушити далі, шукати обіцяні поля тигрових горіхів, з яких роблять орчату (http://lana-svitankova.livejournal.com/629673.html), не знайти їх, доїхати до курортного містечка Port Saplaya, повитріщатися на будинки у стилі палацу лиходія з Маріо, знайти маяк, подумати про морозиво, передумати і крутити педалі назад.

Другою метою нашої вилазки мала стати Альбуфера – найбільше озеро Іспанії, парк зі спостереження за птахами, важливий центр риболовства і вирощуванню рису. Скажу одразу – ми загубилися. Спочатку цілеспрямовано їхали вздовж моря дюнами до Ель Салер, а там щось трапилося, і ми заблудили. І офіційного входу в парк так і не знайшли, просто об’їхавши Альбуферу навколо (вийшло близько 80 км). Найцікавіше, ми навіть знайшли знак із мапою, яка вказувала шлях до фотоспоту на березі, але неясно, коли востаннє вона оновлювалася, бо коли ми спробували під’їхати до озера, то випадково заперлися у чиїсь приватні володіння, помітили, що все навколо приватні володіння і здивувалися, як взагалі можна добратися до води, якщо публічного нічого нема. Шкода, що були рано навесні, і рисові поля ще були сірі, а не зелені. Але все одно прокаталися цікаво і з задоволенням. І два маленьких озерця таки надибали. Ну і не без прихованих скарбів. Отак їдеш через апельсинові сади бозна-де, а тут оп – і така міні-оаза з джерельцем, лавками і тінистими деревами. Для кого воно там, кілька кілометрів до найближчого міста? Звісно, що для тебе, спраглий мандрівниче, який знайшов цей куточок. А, і ви спитаєте, якого милого нас понесло до Беніфайо. А там є заклад, Cerveceria La Torxa (http://cervecerialatorxa.com), яка дуже спокушала нас вибором. Але, звісно, вона починає працювати з 19. Тому ми поцілували двері і поїхали назад.