Вело-swiss

Якщо ви, будучи у Цюриху, не візьмете велосипед і не проїдете хоча б уздовж половини озера, я вас не зрозумію :) Адже краєвиди там просто фантастичні, навіть якщо весь день вас страхають хмари, дощ і сонце проглядає ліниво, одним оком, де-не-де.
Щоправда, ми дещо вагалися того дня, бо як і два дні до того, погода нас своєю ласкою не тішила – низькі похмурі хмари, дрібний дощ, що періодично то вщухав, то періщив з несамовитою силою. Зранку показували отаке Але природна впертість взяла своє, і ми вирушили на площу Бельвью, де розташовано один з пунктів Zuri Rollt – безкоштовного прокату велосипедів. Для того, щоб отримати залізного коня на день, потрібно мати з собою паспорт і 20 франків застави. Отут є інформація про маршрут, яким ми поїхали – 66-й велосипедний маршрут густо позначений на кожному повороті так, що загубитися просто неможливо, пролягає переважно тихою жилою зоною чи виноградниками, тобто по мінімуму перетинається з дорогами з активним транспортним рухом, лише наприкінці виходить на звичайну дорогу з виокремленою смугою для велосипедів. До речі, про виноградники – я навіть не уявляла, що їх стільки! Практично вся дорога на Раперсвіль – це пагорби, вкриті лозами, а крім них періодично трапляються знаки, де запрошують на дегустації вина у домашні льохи. Так от, на сайті (просто знахідці для вело любителів, між іншим), написано, що це маршрут простої/середньої складності. Ми місцями злізали з велосипедів і піднімалися на пагорби пішки, бо нозі були не в змозі крутити педалі від такої напруги. Не уявляю, який маршрут на протилежному боці озера, який позначено середній/середній. Але, знову таки повторюся, краєвиди просто захопливі, навіть за поганої погоди. Проте особливо жалітися нема на що, бо назад можна повернутися абсолютно «пласкою» трасою, велосипедна смуга там присутня на всьому відрізку Раперсвіль-Йона – Цюрих. Коли ми вже майже виїхали з Цюриха, дощ перетворився на таку потужну зливу, що її просто необхідно було перечекати. 
І ми її перечекали у найкращому з можливих місць – броварні ECM Brau (http://www.sbier.ch, Fluhgasse, 8). Особливо вдалим збігом були день і час нашої подорожі, бо для відвідування (власне, для закупів пива на місці) броварня відкрита лише по суботах з 10:30 до 12:30. А тепер уявіть – надворі злива, а всередині великого дерев’яного сховку вкриті шкурами лавки, золотаве світло, дерев’яні балки і всілякий затишок і веселий хазяїн. Коли я шаруділа у гаманці в пошуках монеток, щоб заплатити за пляшку пива (3,20 CHF за 0,33), яку ми збиралися забрати з собою, він поцікавився, чи не хочемо ми посидіти і скуштувати пива. Поки я підвисла на «Емммм…», бо вся наявна готівка як раз і була тими монетками на одну пляшку, ще один гість броварні засміявся і сказав, що раз так довго думаю, то точно треба наливати. На моє квапливе питання про вартість келиха, хазяїн мене просто припечатав відповіддю, що пиво на розлив безкоштовне. 
Тут, до речі, і з’ясувалося, що до два келихи велосипедисту можна й випити без наслідків. Нашого знання німецької вистачило, щоб трохи потеревенити з ним і з’ясувати причину таких феноменальних (звісно, на слов’янський погляд) обставин. Ця броварня – то хобі кількох людей, двоє з яких власне, варять пиво, а решта опікується питаннями збуту і т.д. Чому відчинені так рідко (2 години на тиждень!) і наливають безкоштовно: тому що, щоб наливати за гроші, потрібно обладнати заклад мінімум 3ма туалетами: Ж, Ч і для персоналу (якщо чесно, про туалет для персоналу я не зовсім зрозуміла, чи це він пожартував, чи серйозно), а там розмір усього сарайчику крихітний. Та їм воно і не те щоб треба, варять вони не настільки багато. Що окремо потішило, то це підхід до оформлення: етикетка гарна, проста, але зі смаком, келихи фірмові, а бірдекелі, о, це окрема пісня – бірдекелі великі прямокутні цупкі… листівки, відповідно оформлені з оберненого боку! Звісно, ми один такий одразу ж і підписали собі на згадку (дійшла, до речі, без проблем листівочка). Поки ми неспішно перечікували зливу і цмулили пиво – легке і питке, свіже, не надто газоване, для літа прекрасний варіант – зайшли двійко німців, принесли два ящика тари і обміняли їх на два ящики пива. Сміялися – от уже і міжнародна слава спіткала швейцарське пиво (хазяїн звісно що поцікавився, звідки ми). Веселий дядько умовляв нас лишитися на ще один келих, але дощ вщух, а попереду нас чекало ще одне пиво, тому ми сердечно попрощалися і рушили далі.
Дорогою показували таке. Через 33 км починається Раперсвіль-Йона (до 2007 року два окремих населених пункти). Замок Рапервільських графів уперше згадується ще 1229 року, і, власне навколо нього наросло містечко, яке завдяки розташуванню на перетині маршрутів торговців і пілігримів квітнуло і багатіло, однак дуже великим так і не стало (зараз Раперсвіль-Йона має близько 25,5 тисяч мешканців). Дуже фотогенічне компактне містечко може похвалитися не лише гарними будиночками, але й одним з найкращих пив, які нам трапилися зі швейцарських. Bier Factory (http://www.bierfactory.ch, Schönbodenstrasse, 3) - броварня з невеличкою розливайкою на кілька столиків (чт з 17:30 до 20:00, пт-сб 14:00-20:00), де не лише варять пиво, але й проводять майстер класи і воркшопи. Скажімо, за 250 франків вам розкажуть теорію пивоваріння і дадуть можливість використати її на практиці – 14 пляшок звареного вами пива ви отримаєте після періоду дозрівання. Хоча, якщо чесно, я навіть не уявляю, де ці воркшопи проходять, приміщення броварні просто крихітне. Пиво є на розлив, у пляшках і у кегах, атрибутика теж наявна (келихи і бірдекелі). У розливайці є крихітна пивна бібліотечка, книжки можна погортати за келишком пива (3,5 CHF за 0,5), пляшка з собою – 4,3 CHF за 0,5 літри. Запасіться готівкою, бо картки не приймають. Якщо не пощастить потрапити у години роботи розливайки при броварні, пиво у пляшках можна придбати у місцевому Manor Rapperswil (Neue Jonastrasse, 20). Ну а якщо вас доля закине у Швейцарію у вересні, то не оминіть фестиваль крафтового пива, яким опікується Bier Factory і проводить його на території замку. З асортименту категорично раджу Blackbier – дуже файний стаут. Назад ми мали ідею їхати поїздом, бо ноженьки таки втомилися, але ціна у 50 франків за квиток (32 км!) на одного спрацювала, як друге дихання, і насправді, їхати по рівненькій швейцарській дорозі без пагорбів з ідеальним покриттям виявилося значно простіше, ніж на американських гірках велосипедного маршруту. Тому всіляко раджу витратити один день перебування на чудовій швейцарській землі на таку вело-прогулянку. Бо красиво і душевно.