Соляна копальня у Величці, як копальня, а не місце добування ропи, веде свою історію ще з 13 сторіччя, виробляла столову сіль аж до 2007 року, що робило її однією з найдавніших працюючих соляних копалень, щоправда, видобуток солі в комерційних масштабах припинився ще 1996 року через низькі ціни на сіль і періодичне підтоплення шахт. Вологість взагалі велика проблема у Величці, вода потроху розмиває риси соляних скульптур, які доводиться потроху реставрувати. Короткий фактаж: шахти соляної копальні сягають 327 м в глибину і мають загальну довжину більше 300 км. Сіль, який згідно приблизних розрахунків біля 14 мільйонів років, звісно, не біла, як можна було б очікувати, а різноманітних сірих відтінків, лише подеколи виступають білі нарости свіжої, яка виступає на стінах і стелі – чиста, вимита водою. 1978 року копальні стали одними з перших об’єктів, занесених до списку Всесвітньої Спадщини ЮНЕСКО
Оскільки видобувати сіль тут уже невигідно, у копальні зосередилися на туристичному аспекті, зовсім не новому, щоправда, перші відвідувачі спустилися до копалень ще у 18 сторіччі, і відтоді потік цікавих не вщухає. Нині в копальнях діє 3 маршрути – туристичний, гірничий і паломницький, які практично не перетинаються. Перша наша зустріч з копальнями пройшла на туристичному маршруті, але гірничий (у формі, касках, з ліхтарями, все як має буть) у майбутніх планах. Задоволення насправді не з дешевих, квиток на екскурсію польською коштує 52 злотих, рештою мов – 73 злотих плюс 10 злотих дозвіл на фото/відео зйомку. Інформації насправді не те щоб багато, тому якщо ви більш-менш орієнтуєтеся в польській, можна брати і польський квиток, але коли ми почули ззаду «так, бери польський билет, он самый дешевый», то одразу ж перестали сумніватися у доцільності взяти екскурсію англійською. Зважайте, що на мови, екзотичніші за англійську, можливо, доведеться почекати, бо такі екскурсії проходять один раз чи двічі на день, обов’язково перевіряйте розклад на сайті http://www.wieliczka-saltmine.com Майже трикілометровий маршрут ви подолаєте приблизно за півтори-дві години і стартує у Danilowicz Shaft (це знання вам знадобиться, коли ви почнете орієнтуватися на місцевості у Величці, бо гірничий маршрут починається від Regis Shaft).
Починається екскурсія зі знайомства з гідом, видачею приймачів з навушником, які дозволять вам прекрасно чути гіда, навіть якщо група велика і спуском до шахт. Одразу ж вам доведеться подолати 394 сходинки, досягнувши рівня 64 м під землею.
Практично всі стіни підтримують дерев’яні (майже завжди – хвойних порід) колоди, пофарбовані на біле. Деякі з них лишилися у первісному стані ще з 16 сторіччя, адже, як відомо, сіль прекрасно консервує. Білий колір старих колод винятково практичний: біле краще відбиває світло тьмяних ліхтарів, які освічували шлях шахтарям, а от білизна нових – данина цій традиції.
Ця скульптурна композиція представляє легенду про Кінґу, доньку угорського короля, яка вийшла заміж за польського Болеслава.
У якості приданого вона попросила не коштовності і багатства, а сіль (розумна жіночка). Тато, король Бела IV, подарував доні найбільшу копальню країни, куди Кінґа вкинула свою обручку. І коли, по приїзду до Польщі, вона наказала гірникам шукати сіль, її таки знайшли у Бохні й Величці. Першу грудку видобутої солі принесли королеві, і – о диво! – в ній знайшлася її обручка, вкинута до угорської шахти. Тому іменем Кінґи названо найгарнішу і найбільшу залу копальні. Уявіть собі, що все, включно з плитами на підлозі, вирізьбили з солі троє шахтарів. Щоправда, за десять років. Каплиця знаходиться на глибині 101 м, має висоту 10-12 м, ширину — 15-18 м і довжину біля 55 м. Завдяки фантастичній акустиці тут періодично проводять концерти камерної музики.
Копальня, яка нині функціонує радше, як величезний музей (хоча окремий музей при ній теж є), містить зразки машинерії, використовуваної під час видобування, від найпростіших, до найскладніших, але в якому ще музеї вам дозволять полизати стіни?:) Ну, звісно, просто стіни лизати ніхто не буде, але послинявити палець і помазюкати гладеньку, як скло, стіну, а потім відчути солоність, можна. Тут є і підземні озера, і каплиці, і музичні камери, де під музику Шопена танцює світло, і камери-галереї… На стелях багатьох камер сіль, яка проступає через вологість, малює іноді просто космічні візерунки.
Назад відвідувачів повезе ліфт, а от перших відвідувачів до цієї камери (де їх чекали музиканти і наїдки) спускали на мотузках.
Це все, і ще багато цікавого вам розкажуть, поки ви потроху спускатиметесь все нижче і нижче, аж до цього гроту на рівні 135 метрів під землею. Колись гостей копальні катали з одної камери в іншу на човні, але тепер, коли кількість відвідувачів вимірюється сотнями тисяч на рік, ця атракція неможлива.
В цілому, надзвичайно цікавий досвід, щоправда, протипоказаний людям з клаустрофобією. Дуже рекомендую.
Немає коментарів:
Дописати коментар