Travel. Run. Eat. Drink beer. Repeat.: Барселона 6.0. Монтжуїк

Одразу хочу зазначити, що на Монтжуїк треба виділити цілий день, бо інакше ви отримаєте винятково прогулянково-оглядову екскурсію, як це вийшло у нас.

Звісно, у першу чергу Монтжуїк нас цікавив, як гора, що логічно – Montjuïc перекладається як «єврейська гора» - що в свою чергу означає краєвид на місто і підйомник. Але, як з’ясувалося вже згодом, на Монтжуїка є що подивитися, хоча ми всього цього практично й не побачили, але тим не менш. На верхівці (184,8 м) розташовано найпомітнішу цікавинку – фортецю, яка стала останньою фортифікаційною будовою на горі (побудованою у 17 сторіччі). Звісно, сама природа натякала, що це місце - ідеальне для фортифікаційних укріплень.

До речі, саме фортеця на верхівці Монтжуїка стала барселонською точкою розрахунку французьких астрономів Деламбра і Мешена, які згодом представили громаді еталонний метр (який через помилку виявився на 2 мм коротшим за майбутній еталон, але це не відміняє самого факту події). Якийсь час фортеця слугувала в’язницею, за часів Франко – музеєм зброї, а тепер – це ідеальний оглядовий майданчик, з якого можна роздивлятися Барселону, порт і горизонт на 360º. Зайти на територію можна з жовтня по березень з 9 до 19, а з квітня по вересень з 9 до 20. Підйом ми почали зі станції метро Parallel, де пересіли на фунікулер (входить у вартість квитка на метро, хоча ми каталися по БарселонаКард, яка дає прекрасну знижку на квиток туди-назад на підйомник на гору), а потім – на канатку. Тут можна подивитися години роботи канатної дороги, квиток в обидва боки коштує 9,80 євро, а видовище, хочу вам сказати, з прозорих кабінок відкривається дуже непогане.

На мурі чи у невеличкому саду фортеці можна сидіти нескінченно довго і дивитися на порт і Барселону, розніжену променями теплого жовтневого сонця, яке розморює і тебе, і нікуди не хочеться поспішати.

Цей замріяний стан не відпускав, тому ми нікуди і не встигли. Але таке. На Монтжуїку у запаморочливій концентрації зібралися ботанічний сад (коли дивишся на пальми на вулицях, кактуси й іншу екзотичну зелену, думаєш, що, що там може бути тоді у ботсаду?!), величезний олімпійський комплекс, музей археології, музей етнології, музей народного мистецтва (розташований у розкішному палаці), CaixaForum – виставковий центр сучасного мистецтва, Poble Espanyol – місцевий скансен-Пирогів, фундація Міро, маяк, і ще, і ще. Кожен знайде щось цікаве для себе.

А ми неспішним прогулянковим кроком (все одно уже нікуди квапитися, все закрилося) спускалися донизу, в напрямку Plaça Espanya, щоб побачити Font Màgica. Чарівний фонтан, побудований 1929 року на честь Міжнародної виставки, цей фонтан (а радше, група фонтанів) танцює, співає і світиться всіма кольорами райдуги. У мене цей рік взагалі виявився роком танцюючих фонтанів, яких я не бачила до того в житті ніколи, а цього року аж двічі – перший у Гамбурзі, і другий в Барселоні. Крім того, що фонтан сам по собі прекрасне видовище, вечірні його виступи зачаровують, але й він екологічний – працює на очищеній воді, яка бігає в ньому по колу, щоб заощадити питну воду. Влітку й навесні фонтан «виступає» щоп’ятниці і щосуботи з 7 до 9 вечора, навесні і влітку з четверга по неділю з 9 до 11:30. Але наскільки я зрозуміла, фонтан не працює весь рік і має перерви у роботі. Якщо хочете зайняте зручне місце для спостереження за водними танцями, краще прийти трошечки раніше (що в принципі, не дуже зручно, бо на початку шоу ще недостатньо темно). Чим темніше, тим більш вражаючою є гра кольорів, тим більше людей оточує фонтан. Щоправда, я так і не розумію принципу роботи, одні ресурси пишуть, що виступ раз на півгодини, інші – постійно. Перший танець відбувся о 19, за розкладом, кілька класичних творів – було дуже гарно. Потім хвилин 10 перерва і пішли танці під сучасну попсу – оцього я трошки не зрозуміла, бо воно хоча й дуже гарно, але все одно під класику якось більш доречно в сенсі, що не має таких різких перепадів, як у попсі, і струмені більш м’яко і «втемно» змінюють одні одних. Ну і класика на фонтанних динаміках лунає не так страшно, як попса. Але в цілому – гарно. Звісно, фото ані трохи не передають...