Буча

Велички вже давно натякали, що треба кудись поїхати (окрім дрібних вилазок на пошту, в магазин по продукти і т.д.), і вчора погода просто шепотіла про це. Тому 33 км, Гостомель-Буча-Ірпінь.

Якщо їхати в той бік зі сторони вул.Міської (тої, що росте з Палладіна), то по правому боку дороги на диво широке узбіччя. По лівому боку його немає взагалі. Тому їхати безпечно, але не те щоб комфортно. Тим не менш, краєвиди доставляють - світлий сосновий ліс, рівна автодорога, навіть сміття не так багато, як очікувалося. Ірпінь, звісно, порослий ряскою, але зупинитися і попити чаю на бетонних сходах, які спускаються прямо в річку, теж хороше. Інколи виникало враження, що їдеш десь у Європі - набудовано вздовж дороги і справжніх фахверкових будиночків, і башточок з черепичними дахами, але якість узбіч не дає довго обманюватися. Проїхали Бучею і звернули до озера. Дорогою туди нас зустрів місцевий мешканець у рудій шубі Як кайфово просто повалятися, вдивлятися у синє-синє небо з пухнастими хмарами, слухати галас цвіркунів і мовчання рибалок десь в очереті. А потім ми вирішили об"їхати озеро, виїхати на асфальтовану дорогу (на мапі) і поїхати назад. Як ми їхали стежинкою, яка періодично перетворювалася на очерет і багно, продиралася крізь малину, стелилася змією - це окрема історія. Але врешті-решт ми уперлися у триповерхову бетонну огорожу, яка виходила просто в озеро. Стежина йшла вздовж пагорба, подолавши який стало зрозуміло, що огорожа простягається на всі боки. Після кількох хвилин важких роздумів, чи плестися-пливти назад (а цього дуже не хотілося), Ра знайшов місце огорожі, де можна було зазирнути за неї. І виявилося, що це ми намагалися не залізти на якусь територію, а вилізти (!), бо одразу за огорожею і починалася та сама асфальтована дорога. Довелося обпливати ту частину, яка випиралася в озеро, підніматися по пісочному насипу, все це у супроводі пихтіння і бурчання. Я так і не зрозуміла, чому огорожа закриває доступ на територію лише з одного боку, бо початку її ми так і не побачили. Але таке, пригоди, блін:) Таким чином ми в"їхали через Гостомель у Бучу, а виїхали вже з Ірпіня :) Взагалі, дуже хочеться, щоб у нас були нормальні велодоріжки, адекватні водії, і не було страшно їздити по звичайним дорогам, бо велик - це кльово. Але мрії, мрії...