Карлос Руис Сафон «Дворец полуночи» Шестнадцатый год ХХ века. Калькутта. Лейтенант Пик, точно знающий, что жить ему осталось лишь несколько часов, приносит себя в жертву, чтобы спасти крошечного мальчика Бена и его сестру-двойняшку Шир… С шестнадцатого года проходит шестнадцать лет, и в городе появляется странный и смертоносный огненный призрак. Снова и снова губит он ни в чем не повинных людей, - и все они имеют отношение к подрастающим Бену и Шир… Что это за существо? И почему так упорно подбирается к близнецам? Читателю предстоит разгадать удивительную головоломку, в которой каждое слово, каждая комната, каждый взгляд на огонь и каждый шаг по дорогам Калькутты несет в себе скрытый смысл...
Це другий роман з підліткової серії, написаної Сафоном. Я очікувала, що це буде пряме продовження «Владыки тумана», але ні, це просто ще один містичний трилер, по якому можна зняти передбачуваний дитячий жахастик, але нерви він все одно лоскотатиме, деякі образи – ух! Антураж – ух! Знову можна відчути себе малою, з головою під ковдрою, ліхтариком і книжкою. Дуже сприяє.
Дина Рубина "...Их бин нервосо!.." "Однажды, разбирая свою тумбочку со старыми папками, афишами, блокнотами и записными книжками, и вынужденная сортировать весь этот хлам, я была поражена и даже растеряна количеством всевозможных "отходов производства". Я листала страницы записных книжек и натыкалась на давно забытые историйки, мимолетные образы, случайно подсмотренные гримасы, случайно подслушанные фразочки, незавершенные сценки. Как в мастерской формовщика, валялись вокруг меня чьи-то руки, головы. Только не гипсовые, а живые, давно подсмотренные, описанные и позабытые. "Непорядок", - подумала я, будучи человеком мастеровым, то есть хозяйственным. Выяснилось, что на материале этого барахла отлично думается, рассуждается, вернее - "разговаривается"... Что один образ или мысль тянет за собой другие, и получается довольно интересный разговор на ту или иную тему... а по жанру какое-то недоразумение: очерк-не очерк, эссе-не эссе, а что-то литературно беспородное, лохматое, домашнее..."
З анотації все зрозуміло. Це намисто з смішних, гірких, курйозних й інколи сумних спогадів, уривки і персонажі, які не увійшли до романів Рубіної. І як завжди – її соковита, розкішна російська. І як завжди – просочена національними рисами і персонажами проза. Тонкий сарказм. Гостра іронія. І тепло-тепло. Люблю.
Anthony Bourdain «Medium Raw: A Bloody Valentine to the World of Food and the People Who Cook» In the ten years since his classic Kitchen Confidential first alerted us to the idiosyncrasies and lurking perils of eating out, from Monday fish to the breadbasket conspiracy, much has changed for the subculture of chefs and cooks, for the restaurant business—and for Anthony Bourdain. Medium Raw explores these changes, moving back and forth from the author's bad old days to the present. Tracking his own strange and unexpected voyage from journeyman cook to globe-traveling professional eater and drinker, and even to fatherhood, Bourdain takes no prisoners as he dissects what he's seen, pausing along the way for a series of confessions, rants, investigations, and interrogations of some of the most controversial figures in food. Beginning with a secret and highly illegal after-hours gathering of powerful chefs that he compares to a mafia summit, Bourdain pulls back the curtain—but never pulls his punches—on the modern gastronomical revolution, as only he can. Cutting right to the bone, Bourdain sets his sights on some of the biggest names in the foodie world, including David Chang, the young superstar chef who has radicalized the fine-dining landscape; the revered Alice Waters, whom he treats with unapologetic frankness; the Top Chef winners and losers; and many more. And always he returns to the question "Why cook?" Or the more difficult "Why cook well?" Medium Raw is the deliciously funny and shockingly delectable journey to those answers, sure to delight philistines and gourmands alike.
Ну, це з папки cook-book, про їжу, шеф-кухарів, і т.д. Цілком відповідне і логічне продовження першого мегабестселлера Kitchen Confidential на ті ж животрепетні теми. Цікаво буде таким само любителям повеселитися, тим паче попоїсти, як я. Ну і Бурдейн не зраджує свій стиль – язва ще та. До речі, внєзапно, фігурує Україна. Здогадайтеся, в якому контексті, ага. «We spent a somewhat less than romantic New Year’s Eve at a party hosted by the Gaddafis. That should tell you something. Enrique Iglesias provided the entertainment. A detail that lingers in the memory like the birthmark on one’s torturer’s cheek. … Fiftyish men with potbellies hanging out over their Speedos danced with pneumatic-breasted Ukrainian whores—during brunch. Over-groomed little dogs in diamond chokers snapped and barked at one’s heels. Waiters looked at everyone with practiced expressions of bemused contempt.»
Питер Хег «Смилла и ее чувство снега» Роман "Смилла и ее чувство снега" принес датскому писателю Питеру Хёгу воистину мировую славу. Он с успехом издавался и издается во многих странах мира, общий тираж к сегодняшнему дню достиг нескольких миллионов экземпляров, в Голливуде снят фильм по канве романа. Феноменальный успех книги объясняется не только волнующим детективным сюжетом, остро закрученной интригой, тонким чувством стиля и знанием удивительных реалий и тонкостей современной жизни, но и тем, что Питеру Хёгу удалось написать на этом интригующем материале настоящий серьезный роман о человеческих страстях и страданиях, спародировать (в высоком смысле этого слова) современную жизнь с ее хаосом, одиночеством, депрессиями, азартом и поражениями.
Це книга з серії «А как дышал, как дышал», тобто початок хапає і не відпускає, а фінал лишає тебе з враженням надуреної дитини, яку обіцяли повести в зоопарк і забули про це. Здавалося б – такі завдатки, такі персонажі (героїня – ну НікітА і все тут), такий нестандартний антураж, те сааме відчуття снігу і його види, а наприкінці пшик. Ще попсував враження переклад. Мене всю книжку не полишала думка, що її перекладали з английськьої, купа чомусь непереведених фраз цієї мовою залишених (ну ок, якщо в оригіналі данською вони були англійською, це ще можна зрозуміти, але часто це було в таких місцях де підкреслена англійскість абсолютно непотрібна), конструкції дуже схожі і т.д. На мій перевеликий подив виявилося, що всього взагалі виданного в Росії Хьога перекладала скандинавіст Олена Краснова (я так дивлюся, монополії на автора – поширена річ у наших сусідів, скажімо, Еко дуже довгий час перекладала одна перекладачка, про Муракамі теж всі знають). Я розумію, що перекладача легко образити, перкрааасно розумію, але не сподобалося і все (тим більше розумію, що така аргументація – ці взагалі капець, але зробити нічого не можу). В той же час не шкодую, що прочитала.
Немає коментарів:
Дописати коментар