Київське морько

Сьогодні я, як ніколи, возрадувалася тому що я – офісний планктон і весь день можу відсиджувати дупцю. Бо вчора бортовий накермовий комп’ютер показав подоланий маршрут – 48,2 км. Два психи, які з величками близько місяця, і далі, ніж в крамницю за покупками, не їздили, вирішили рвонути на Київське морько. Насправді, наслідки для ніг, рук і спини могли би бути не такими плачевними, якби у нас були нормальні дороги, точніше, нормальні узбіччя, бо власне, дорогами ми їздити не ризикуємо. Якщо Велика Кільцева має зачухану і занедбану, вузеньку, але асфальтовану доріжку з обох боків, то вже Мінський проспект і далі аж до Вишгорода – це повний капець. Гравій у кращому випадку, у гіршому – через ліс або взагалі пішки. Ну і Вишгород назвали так не просто, а бо крутосхили присутні. До речі, Вишгород – на диво вело-френдлі місто, акуратні узбіччя, всі «бровки» опущені, не треба стрибати/злазити з величка. Але тим не менш, було sehr schön. Набережна Київської ГЕС вичухана і вилюдніла: газони і клумби, лавки, рівнесенькі доріжки, дитячі майданчики в н-их кількостях, дуже гарно. Люди загоряють, ловлять рибу, все як має бути. А остаточно made my day маяк, який я аж ніяк не очікувала побачити, але яке ж море без маяка?

Киця на Київському морі А взагалі це я до чого – тест драйв показав, що 30 км литовськими дорогами ми цілком подужаємо, тому, , до орнітологічної станції на величках готові!