Якщо Токіо - це Нью-Йорк, великий, швидкий, з забитим метро, то Кіото - це Львів (там навіть є кав'ярня Синя фляшка!) і трошечки Амстердам.
- Кіото - це тисячі велосипедів, що мчать у своїх справах і попутно везуть своїх власників, заклопотаних і трохи сердитих, які кричать тобі щось типу "посунься, дурне!", але японською і дуже ввічливо
- Кіото - це про їжу, вона всюди, на вуличних ятках, старовинних ресторанах на два столики і з двома видамі обіду, але з вугрем, це смаженими якімочі і такоякі (хоча по них кужать їхати в Осаку) на кожному розі і цілим окремим містом рамену
- Кіото - це про храми всіх розмірів, кольорів, богів і бажань, від непомітних маленьких кам'яних капличок в хащах парків до величного Фушімі-інарі, про який буде окремо
- Кіото - це трошечки про карнавал, де туристи перевдягаються в кімоно і позують всюди, щасливі, а їх фотографують інші туристи, і справжніх майко і гейко не знайдеш, хіба випадково пощастить (знайдете на фото? це неважко)
- Кіото - це про розкішні, вкриті мохом сади національного значення і ледь позначені на мапах, де вода і цей мох і соковите листя поглинають весь звук, висмикують тебе з сучасності, катапультують в якусь іншу епоху, поки звук затвору камери не поверне назад
- це про "золоте кільце" маст-візіт із тим де Золотим павільйоном, найвідомішим кам'яним садом, імператорським палацом і ще щільним маршрутом, де треба окучити хоча б кілька пунктів
- це про вкинути монетку, подзвонити у дзвін, скласти долоні, вклонитися і загадати повернутися знов.
Немає коментарів:
Дописати коментар