Whiskytrek: у гори, полювати на віскі

Шанувальники віскі одразу скажуть - що? Швейцарській віскі? Ну-ну, ну-ну. Інші скажуть - скільки-скільки це коштує? Та дешевше пляшку з доставкою додому купити. Але це не про трушність віскі, не про гроші/за мл, це про пригоду. І пригоду ми отримали таку, що забудемо нескоро.

Whiskytrek - це трекінг в Альпах, довільний порядок між 26 гірськими готелями, кожен з яких тримає трошки для себе базового віскі від Santis, але в різних бочках (різні напої), на різній висоті (різна вологість, температура, тощо). Про нього я дізналася випадково, але коли подивилася відео, зрозуміла, що все, мені туди треба. Хоча, швидше за все, дізналася я про це у світлі того, що швейцарці почали витримувати віскі в бочках з-під пива ще до того, як це стало трендом. 

Власне, все почалося з того, що один з власників місцевого Berghaus-а запропонував Сантісу робити спеціальний віскі. А після успіху, який спіткав це починання, приєдналася решта. І винахідливі віскікурці (?) вирішили зробити з цього розвагу. Можна купити набір квиточків, які обмінюються на маленьку пляшечку - набір з 9 (150 франків) чи 26 квитків, які діють впродовж усього сезону (з травня по жовтень). Можна окучити 9 за день, можна приїхати хоч 9 разів - не важливо. Але ми вирішили таки за день. Подивилися - ну там усього 18 км, що ми не пройдемо влітку у довгий світловий день 18 км? Не будьте як ми.

Почнемо з того, що це був наш перший трек - до того в гори ми не ходили взагалі. Квитки на поїзд і власне на віскі-трек були придбані заздалегідь (в Швейцарії дуже дорогий транспорт, і краще виловити дешеві квитки на непопулярний час), але прогно погоди не тішив: обіцяли дощі. Ми вирішили, ну не пропадати вже квиткам, поїдемо, якщо дощитиме, піднімемося на першому витягу і спустимося одразу. Маршрут № 11 був запланований, якщо що 

Перша наша помилка була - ми приїхали в 9й ранку. Треба було раніше. Зранку було трохи хмарно, але не так страшно, як обіцяно. Ми спустилися до Вільдкірхлі і фантастичного будиночка відлюдників, який нині аля хостел з "ходити митися вниз до озера 40 хвилин". 

Випили там кави, помилувалися краєвидами, отримали першу пляшечку і подивилися, що погода розвидняється. Тю, чого повертатися, вйо далі. До Шефлера (де ми вполювали нашу третю пляшечку) трек взагалі розслаблений, і я подумала, що якщо він такий і буде, ми повернемося вниз ще до нашого поїзда. Ха-ха. Всі ці гарнющі фото - поки руками можна було триматися за фотоапарат.

Після Шефлера (ви подивіться на це) почалися здивування - перші спуски і підйоми з металевими "перилками" на яких я почувалася гірською козою (це буде не останній раз, і не завжди через доріжки). А потім з'явилася галявинка снігу і в ній хотілося вивалятися - овва, сніг, влітку, фантастика! (зовсім забула написати, що це 27 липня). Я ще не уявляла, як він мені остогидне, тому радію. 

Далі дорога стає все крутішою, і з'являються неочікувано космічні валуни по яких відмічений маршрут підозріло починає нагадувати вертикальний, а фотоапарат починає заважати. 

А потім пейзаж раптово перетворюється на португальське узбережжя - з помаранчовими доріжками, зеленими соковитами сукулентами, полями квітів і валунів, тільки все це надкусює туман (чи це вже хмара?) і подеколи визирає сніг. 

А потім снігу стає забагато. 

А потім він піднімається з землі і майже ударяє тебе по обличчю, бо по ньому треба підніматися практично вертикально. До такого мене відео про віскі-трек не готувало і я починаю думати, якого біса я взагалі тут роблю. Бо попереду ще отаке і отаке - ділянка яка на другому фото вже прямо під вершиною, і такого приблизно ще три відрізки перед. Оті таргани на поверхні - то люди, які теж вперто шкрябаються нагору.

На вершині уже нестримно хотілося їсти, пити і нікуди більше не йти. Але це лише середина, хоча погляд на годинник повідомив, що уже по четвертій, що сильно нас бадьорило продовжувати дорогу, хоча маленьке ліниве звірятко всередині казало - нашо вам ті пляшечки, сідайте у витяг і спускайтеся донизу звідси набога. Но ніт, ми ж в пригодку поперлися, поїзд о 9й вечора, ми встигнемо. Ха-ха знов. 

Я давно так не тішилася хмарам насправді, бо вони не давали розгледіти, що там внизу. І фоточки ці я мамі теж не показувала, я сама їх практично не дивлюся, хоча вони насправді практично нічого не предають дорогою до наступного бергхауза. Але людей ставало менше, температура падала, а здалеку почало долинати якесь гуркотіння. 

А потім гуркотіння почало голоснішати, і так стало страшно - ти на хребті, спуститися ніяк, і насувається гроза, п'ята опорна точка і гугл це підтверджували. А потім свісском почав надсилати повідомлення "терміново шукайте притулок, ви у небезпечній зоні з високою активністю блискавок". Отут стало остаточно страшно і думки були лише про те, щоб встигнути у найближчий пункт - Rotsteinpass. 

До нього ми практично добігли (як би смішно це не звучало). На превелике щастя, два місця на ночівлю там було, і бог з ним, з тим квитком на поїзд. Ще потанцювали, що приймали картки до оплати. Врешті-решт, у нас були матраси у спільних кімнатах і найкрасивіший вид з вікна. Але це згодом, бо буквально за 15 хвилин температура впала до +5 і пішов горизонтальний дош з блискавками. 

Уже наступного дня після раннього сніданку ми рушили далі, мовчки, бо ці космісні пейзажі відбирають мову. Тільки все одно дуже хочеться матюкатися, коли ти спускаєшся 400 метрів з максимальним ухилом і все це знов під дощем. Але красиво. Але страшно і мокро. І все це в тумані під звук альпійських дзвіночків.

Уже в останніх двух локаціях, де можна було забрати віскі ми перевдяглися у сухе (на щастя була з собою додаткова шмоточка), випили гарячої кави зі свіжими горіховими рогаликами, видихнули і пошкандибали на поїзд. Але це була фантастична пригода. Наступного дня ходили як ковбої. І віскі не весь був смачний. Але пішла б я ще раз? Навіть без сумнівів.

Якшо ви надумаєте теж:

- приїжджайте якомога раніше

- візьміть зміну одягу

- візьміть багато води - тут її не надто багато в цілому, а пляшка 14 франків

- максимально зручний одяг і взуття для трекінгу

- не беріть фотоапарат, якщо збираєтеся робити все коло, на приблизно 70% він вам буде заважати і важко тягнути

- беріть максимально довгі світлі дні

- вірте прогнозу погоди  і плануйте відповідно

- насолоджуйтеся!
По факту, якби не дощ, ми, люди без попереднього досвіду гір і не так щоб дуже фізичновитривалі, пройшли трек (з кавою, обідом і кількома снек-паузами) за 6+2 години. Якби не гроза у день вклалися. Але трек можна спланувати і інакше, наприклад, піднятися на Сантіс (2,501.9 м) витягом і спускатися. Або ще якось. 

Наш маршрут - по порядку збирання. А для тих, хто цікавиться віски - ззаду видно, які бочки для фінішу.