Насправді, пити пиво в сенсі свідомо вживати напій я почала лише на першому курсі інституту, від нудьги, коли ходиш з друзями на посиденьки, вони цмулять пиво, а твій сік чи кава закінчуються значно швидше. Тоді 99% споживаного мною пива варили Оболонь і Хмельницький пивзавод. Але наріжних каменів моєї пивної історії на сьогодні п'ять. Така символічна кількість, яскравих, як супернова, епізодів, чиє сяйво почасти залежало від місця й обставин, почасти від своєї новизни і сили руйнації чергового шару обмежень уяви.
Хронологічно.
Прага, травень 2008, Plzensky Prazdroj "Master Tmavý 18°"
Нам вистачило розуму (табличка сарказм) поїхати у медовий місяць до Праги на травневі свята, коли купа туристів, коли тури - а це був перший і останній наш тур від туроператора - супер дорогі, а готелі переповнені настільки, що нам пропонували або змінити дати взагалі, або просто зменшити строк перебування і повернути гроші за невикористані ночі. Врешті решт, після першої оглядової екскурсії ми помахали ручкою нашій групі і відщепилися на 4 дні у чарівному місті. Власне, це був перший самостійний (умовно самостійно організований - ну так, тур ми обрали самі) виїзд закордон, і середньовічна чепурність Праги просто полонила, всі ці охайні будиночки, черепичні дахи, старі трамваї, бруківка, зелені парки, шпилі і башти, готика і традиційні затишні пивниці, де кельнери відмічають кількість випитого пива рисками на бірдекелях. І в якійсь з цих пивниць - за всі гроші світу не згадаю, в якій саме - зі мною стався Master Tmavý. Досі пам'ятаю цей щирий подив і думку: "Що, пиво і таке буває?!" Так, виявилося, що пиво буває і таке, і скриня Пандори як відкрилася, так і не закриється досі.
Брюґґе, вересень 2010, Rodenbach "Grand Cru"
Теплий золотавий вечір, маленька брасері на березі каналу з видом на Концертний дім у Брюґґе (її можна знайти, якщо пошукати на мапі - Gauthierz Brasserie). Повітря, як тонке павутиння бабиного літа, прозоре і мерехтливе, уже прохолодне, але все ще напоєне цим особливим світлом і теплом. Дівчина ставить переді мною уже очікувано незвичної форми келих і відкриту пляшечку пива, яке я обрала, бо красива назва, наливає до половини і лишає мене наодинці з Grand Cru. Аромат, що пливе над келихом, трохи бентежить, він абсолютно не схожий ні на що, що я пила до цього, чомусь нагадує теплі суниці з бабусиного городу і трошки домашній вишневий оцет. З певною осторогою сьорбаю. Ставлю келих на стіл і думаю, чи пити далі, надто вже дивно. Але це неймовірне поєднання кисло-солодко-танінного (ок, слово "танінний" я почала вживати значно пізніше) потроху розповзається на язиці і вабить наступним ковтком. І поки я думаю, смак і аромат розкриваються - це тепер я вчена, що з нагріванням пиво розкриває свої принади, але й ґанджі теж - і я просто не можу зупинитися, допоки не замовляю другу пляшку. Це пиво вщент розбиває мій затишний світ уявлень про типові смаки й аромати, і я майже плачу над келихом, тому що "нам ніколи такого не завезуть!" Слава Нінкасі і Олексію, завезли. Але від того дня моє життя, а також життя інших людей, яких я підсадила на кислих фламандців, не буде таким, як раніш.
Будапешт/Фот, вересень 2014, Fóti Kézműves Sörfőzde "Keserű Méz"
На велосипедах у подорожі можна катнути у двох варіантах: нудно і з пригодкою. Звісно, що нам завжди цікавіше з пригодкою, тому прекрасний велосипедний воркаут вздовж Дунаю у чудовий у всіх сенсах день треба було якось урізноманітнити, і цим урізноманітненням стала ідея "О, а ось на мапі пивоварня є, давай заїдемо?" А вийшло так, що гугл дорогу малює, а по факту - це стежинка через поле по пояс з травою, в якій заплутуються ноги, не кажучи вже про велосипед і ще й вгору. І несемо ми на плечах ці велосипеди, важко дихаємо, і просто мріємо про це пиво. Через гай, через частково поле, луку, і сонечко пече, і пташечки співають, і нарешті ми виходимо на щось подібне на дорогу, ще кілька метрів і упираємося в ворота. І треба вам сказати, що пивоварня в селі Угорщини - це не ресторанного типу заклад, а приватний будинок, де на першому поверсі власне варять, а на другому живуть, і це навіть не наливайка, хоча столик і лава стоять, але якась підозра мучить, що то для власного споживаня. Проте сил уже ніяких нема, і навіть якщо ви не говорите космічною угорською, а хазяї не дуже - англійською, ваш вигляд, висолоплений язик, велосипед і трохи очманіли від спраги очі говорять самі за себе, і вас просто пригостять холодним пивом - одним з перших угорських крафтових - прямо з танка, і його можна буде неспішно цмулити з типово баварської кружки, мружитися на сонечку і споглядати пейзаж. Пасторальний bliss. Потім треба буде повертатися знову неіснуючою (уже іншою!) дорогою через оране поле, але то уже інша історія. На пейзаж можна глянути отут і тут .
Пиво connecting people, навіть без слів.
Київ, січень 2017, Goose Island "Bourbon County Brand Stout 2016"
На цей час наш маленький клуб алкоголіків-дегустаторів перепробував разом уже більше двох тисяч пляшок разом, самостійно я об'їздила більшу частину Європи і помацала руками і язиком місцеве пиво і найстрокатіший вибір імпорту, і вже спокійно називаю себе пивним гіком (не снобом, а задротом, це важливо, чому - можна почитати отут). Січневого вечора ми збираємося на чергову зустріч, де відкриємо кілька американських пляшок пива, які дісталися нам за щасливим збігом обставин, і останньою у тьмяному світлі бару на столі з'являється непоказна чорна пляшка без етикетки, лише з маленьким "комірцем", на якому вказано рік, пивоварню, сорт і алкоголь. 13,8%. Ну ок, подумки приготувалися, бо пиво такої міці часто буває агресивним і незбалансованим. У келих ллється чорна меляса - густа, тягуча, наче нафта, ароматна, аж паморочиться. Лише ці оглушливі пахощі же збивають з ніг і змушують думати, що можна просто винюхати весь келих. Але ти робиш перший ковток і рецептори втрачають звичайну мову і не можуть повноцінно ретранслювати твоєму мозку, що відбувається. Це якесь цунамі, землетрус, тектонічний зсув, після ковтка ти вперше уявляєш напій згорнутим рулоном стрічки - минають секунди, а смак розгортається, розгортається в роті, невпинно змінюючись, ось іриски, ось кокос, а тут пішли деревні ноти, а тут солона карамель, ні, справді солона, боги, звідки цей відтінок, і врешті-решт наступає перевантаження, і ти просто сидиш, очманілий і насолоджуєшся.
ПС. Обіцяєш собі поїхати пити це на пивоварню.
ППС. Обіцянку виконано
Київ, жовтень 2017, Varvar Brew "Hay Day"
Трохи гамірний день на пивоварні - гамір від хвилювання і дзижчання свердла дрелі - ніхто поняття зеленого не має, куди ми дійдемо з цими експериментами, але сьогодні перший тест бочок, най-найперших. В кожній обережно просверлять отвір, щоб дізнатися, яке ж диво чи розчарування приховує в собі її дубове черевце. На одній крейдою написано робочу назву Farmhouse Ale. Це пиво ще безіменне, але уже з характером, перший струмінь вихлюпується на підлогу, оминаючи турботливо підставлений келих. І коли я встромлюю ніс в скляне горлечко вже трохи замацаного кількома парами рук келиха, в голові швидко-швидко, як серце маленької пташки, б'ється одна думка: "Ми це зробили!". Так, вся ця пріла солома, і сухоцвіт, і трошки попони і десь там натяк на хлів, і мочене яблучко - не дивуйтеся, насправді це все значно краще, ніж опис - і смак. Смак, за який не соромно. Пиво, яке можна наосліп порівнювати з найкращими зразками стилю. Пиво, про яке мені потім говоритимуть "Не повірив би, що це не іноземне, якби не тримав пляшку в руках". Я відійду за ряд блискучих ЦКТ, і поки свердлять наступну бочку, буду підстрибувати на радощах, щоб ніхто не бачив. Тому що це нова віха розвитку, до якої я особисто доклала руку у складі фантастичної команди.
Звісно, якщо ще подлубатися у спогадах, можна накопати більше, буде злочином не згадати пивзавод "Поділ" і ще кілька зразків, але... І так, останній зразок вийшов трохи пафосним, але це щира правда. А яке пиво найкраще пам'ятаєте ви?
Звісно, якщо ще подлубатися у спогадах, можна накопати більше, буде злочином не згадати пивзавод "Поділ" і ще кілька зразків, але... І так, останній зразок вийшов трохи пафосним, але це щира правда. А яке пиво найкраще пам'ятаєте ви?
Немає коментарів:
Дописати коментар