Місто, чию назву отримав окремий вид вафель - льєжські, які на відміну від брюсельських (прямокутних і м'яких) тверді і хрусткі і карамельні. Де в крихітну пекарню A Wafer Saperlipopette на Rue des Mineur ніколи не закінчується черга, а усміхнена дівчинка раз-у-раз виходить з підносом маленьких тістечок і пригощає цю чергу, щоб їй було не так сумно чекати, коли ж вони доберуться до продавчині, а там на них накинуться всі ці смаколики, які вона мало не силоміць змушуює куштувати, і ти тепер уже точно не знаєш, що вибрати, таке все смачне, але в потилицю тобі дихає довжелезна черга і ти хапаєш перше-ліпше. Але все одно смачно до сліз.
Місто, де ввечері все життя скупчується - не лише людське, але й котяче - на сходах Montagne de Bueren, всі 378 сходинок яких залиті сонцем, нагріті, розніжені, і кожен, хто ступить хоча б на одну, так і пристигає, наче до липового меду.
Місто, яке за девіз має Beer Lovers City, хоча пивоварня в місті лише одна, Brasserie C, і так, ви не повірите, вона теж приклеїлася до сходів, і захопила фантастичні зелені тераси, на яких хочеться і собі пустити коріння. Таку ж назву - Beer Lovers - має і пивний марафон, і чудовий бар/крамничка на Rue de la Violette 9. Але старих автентичних кафе теж вистачає, маленьких закапелків з великими вікнами і типовим пивом.
Місто, де у залитих надвечірнім сонцем дворах грають в петанк, а ранками у зеленими парками тати бігають з доньками - перші ногами, другі на велосипедах, а в цих парках на газонах стрибають зайці. І нікого не бояться.
Місто цікавих муралів і човнів, щедро всіяних сонячними батарейками.
Тихе, розніжене, маленьке місто.
Тим більш незрозумілою, дикою, недоречною видається стрілянина, що сталася буквально за кілька днів після нашого від'їзду, неподалік будинку, де ми жили, коли невідомий чоловік захопив кількоз заручників у школі, застрелив одного з учнів і двох поліцейських офіцерок. Хоча, вона ніколи не буває доречною.
Немає коментарів:
Дописати коментар