Travel. Run. Eat. Drink beer. Repeat.: На край світу

Мис Ро́ка, мис да Рока (порт. Cabo da Roca «Ка́бу да Ро́ка») — найзахідніша точка Португалії, Європи і в цілому Євразійського континенту, що видається в Атлантичний океан. Так каже вікі. Але що ця суха статистика може сказати про один з найкращих днів мого життя? Нічого. Ні-чо-гі-сінь-ко. Крім того, що він пройшов на краю світу.

Все почалося з того, що, будучи в Лісабоні, я остаточно і взагалі-без-варіантів-це-не-можна-пропустити вирішила, що маю побачити маяк на краю землі.

Подивившись кілометраж (та якихось 30 км до Кашкайша з Лісабона, а звідти ще 24 по узбережжю), два відчайдухи вирішили зробити свою першу після зими велопрогулянку визначною і запам'ятати її надовго. Молодці, що я можу сказати. Запам'ятали. Не знаю, яким дивом мені прийшла в голову думка перші 30 км все-таки подолати поїздом, та я їй щиро вдячна за візит. Але про все згодом.

Велопрокати у Португалії негуманні. Ми знайшли 4 штуки, і ціни в них коливаються від 14 до 20 євро за день прокату за звичайний велосипед (не круізер і не гірський). Після 7-8 єврів за те ж задоволення у Голландії і Німеччині було якось тоє. Але що робити, за мрії теж треба платити. Врешті-решт ми взяли велосипеди на прокат у Bikeiberia, цінник там був найменший - 14 євро за економ-велик (неспортивний), застава не гроші і не блокування карти, а паспорт, безкоштовні кошики і ремонтний набір, працюють з 9:30 до 18:30, поруч з вокзалом, звідки рушають електрички на Кашкайш.

Велосипеди в електричках можна возити безкоштовно, додаткові квитки непотрібні. Ми подумали, що судячи з показаного гуглом ландшафту, ми мабуть таки доберемося до Кашкайша поїздом, до маяка велосипедами, назад теж, і якщо буде час, вздовж ріки і до самого Лісабона докатимося. Але хто ж знав, що ландшафт насправді ТАКИЙ. Коли закінчується велодоріжка узбережжям океану (від Кашкайша до пляжа Гуінчо (пардон, якщо неправильно транскрибувала з португальської) дорога вся суне вгору. Чесне слово, я думала, ноги відваляться. Кілька разів просто доводилося злізати з величка і йти пішки, щоб розім'яти ноги. Мені казали, що у Кашкайші є безкоштовні міські велосипеди. Так, вони є, але вони взагалі без передач, тому найкраще, що з ними можна зробити - це прокататися велодоріжкою кілька кілометрів. А до Кабу да Рока навіть не думайте. Просто забудьте, це взагалі не варіант.

А Кашкайш і сам дуже приємне містечко, і там є цілих два (!) маяки. Для маніяків - саме воно. І ще один вздовж все тієї ж велодоріжки на узбережжі. І океаааааан! Боже, як вони живуть і не вмирають від переповнення почуттями серед такої краси, я не уявляю. Погода, як і годиться, міняється щосекунди. Але красиво. Красиво до втрати мови, пульса і свідомості. Взагалі, рання весна - прекрасний час для поїздки, все цвіте, навколо маяків і на скелях справжнє буяння, сукуленти - яскраво рожеві, жовті, тисячі якихось трав, кущів, і всі пестять око на тлі синього-синього неба (ну і під хмарами теж нівроку, якщо чесно).

До Кабу да Рока можна доїхати і автобусом, і з Кашкайша, і з Сінтри, але автобус не зупиниться вам у будь-якому місці, бо вам терміново-кров-з-носа треба зробити фоточку саме ось тут, на цьому місці, інакше життя минуло даремно. А величок вам цю нагоду дасть, ну і плюс, точніше, мінус зайві калорії, здорова засмага, солоний вітер в обличчя і решта принад двоколісного друга. Головне - доперти до Азаї (Azóia), а там уже вниз два кілометри, можна відпочити (щоправда, назад велики довелося таки перти на горбу, бо виїхати вже сил не було). А потім слова закінчуються. Лишається тільки шум вітру, гуркіт хвиль, і дихаєш навіть через раз, така міць, сила і спокій (навіть коли вирують хвилі) навколо. І всі твої клопоти м'якими, але впевненими рухами розчиняє океан.

Назад - коли очманіло згадаєш, що ще треба назад - все просто. Доповзаєш з величком назад до виїзду з Азаї, і все, сів і покатився до самого Кашкайша вниз. Вниз, вниз, з вітерцем, але обережно, щоб не витрусити з волосся пісні океану і його солоний запах. Хоча, можна зупинитися ще біля пляжу Гуінчо і дочалапати до білого пісочка довгою дерев'яною доріжкою і поздоровкатися з океаном за руку (за ногу?), бо зі стометрових скель біля маяка це зробити важко.

Звісно, ділянка Кашкайш-Лісабон, на тлі убитих ніг і повного наплічника вражень, була подолана електричкою. Вартість проїзду з поповнюваною карткою - 1,9 євро.