Over the hills and far away

Я, наївне чукотське дівчатко, думала, що от, тепер у мене купа часу, буде більше часу на любий бложик і тд, але нііііі, коли у тебе є час, нарешті, поробити стільки-стільки справ, на які завше не вистачало часу через роботу, стільки зустрічей з людьми, яких не бачиш через роботу, і стільки бажання все встигнути і сісти однією дупцею на всі стільці, то нічого не встигаєш знов.
Але за цей час накопичуються нові враження.
Знову нові портрети світу, від яких серце виривається з грудей, щоб пташкою шугонути у небо.
Зовсім інакше почуваєшся, коли бачиш фізичні результати своєї роботи, ось ці слоїчки, які ти перед тим миєш, ошпарюючи руки окропом, не розгинаючи спини перебираєш гірчицю, клеїш наліпки, а потім дивишся, як змінюються вирази обличчя людей, коли вони куштують результати твоєї праці. А ще приємніше, коли ці слоїчки перетворюються на новорічні подарунки для найрідніших і котиків-песиків з притулку.
Світобудова продовжує копати, і це інколи аж смішно, бо виглядає приблизно так "ліниве чудовисько, от я за тебе вже все зробила, тебе самі найшли і припрошують, давай, ворушися".
Частіші зустрічі з друзями, гарною музикою і чудовими місцями - найліпша терапія для порепаного новинами серця, нервів і організму.
Новорічна біганина, нарешті, не викликає нападів паніки, а приносить задоволення.
Мандруйте, зустрічайтеся, слухайте, люди - воно все того варте. Навіть якщо задля цього треба напружитися.