У перший день після прибуття на благословенну австрійську землю ми вирішили входити в ритм відпустки поступово, і кататися з понеділка, а вихідні присвятити вивченню околиць. Жили ми в Іґлсі - я так розумію, селі-супутнику Інсбрука, бо це вже територіально інший населений пункт, але транспортна мережа спільна. Неквапливо поснідавши, ми вирушили у путь.
Оскільки автобусний маршрут з центра міста до нашої зупинки (витяг і наше місце проживання на тиждень ділили одну й ту саму зупинку, що теж не могло не тішити) ми вже розвідали (автобус J), вирішили йти кататися на трамваї, тим паче колії у нього прокладені вигадливим візерунком повз озера, і гори, і замок, тому чого ж ні. Зважайте, що краще за все перевіряти графіки руху транспорту безпосередньо на відповідному сайті, бо, скажімо, той самий наш трамвай №6 ходить раз на годину, і якщо проґавити, то стирчати годинку там не айс. Ну і взагалі, сайт - дуже корисний, крім розкладу і мап там є інформація про всі можливі квитки. Там ми й з"ясували, що існує квиток, про який знає мало хто з місцевих жителів, а саме груповий проїзний на 24 години. Він діє на групу до 5 осіб включно і коштує 11 євро, що у порівнянні з разовим квитком вартістю 2 євро взагалі манна небеснаю
Трамваї, як і всюди в цивілізованій Європі абсолютно безгучні, він цілком може підповзти непомітно ззаду і поплескати по плечу, ну це я цеє, але ви розумієте. Цей червоний красунчик мчить пасажирів повз озера, гори, через ліс - нагадує наш трамвай, який їде через Пущу, щоправда, з однією суттєвої відмінністю - в цьому трамваї без проблем можна розмовляти і почути одне одного. А по обидва боки дерева, дерева...
На зупинці Schonruh вилазимо і пішки хвилин за 5 доходимо до
замку Амбрас
Амбрас вважається однією з найбільш відвідуваних туристичних цікавинок Інсбрука, побудований у 16 сторіччі на руїнах фортеці 10 сторіччя, цей замок містить солідну колекцію картин, турнірних обладунків і так званих "незвичностей" - автоматів, годинників, портретів волохатих людей, тощо. Всередину ми не пішли, а погуляли чудовим парком (мабуть, у теплу пору року тут взагалі чудовезно), де надибали озеро і качечок, яких, звісно, можна було погодувати.
Особливо цікаві виходили поздоровкатися
А тепер я розкажу вам історію про те, які все-таки душевні люди бувають у світі. Річ у тім, що від трамваю ми спускалися по коліну в снігу і вниз з гори. Назад тудою ж йти було б проблематично. Тому ми чекали на автобус TS під замковою брамою. А TS виявився туристичним автобусом (з аудіогідами і тд), на який наш проїзний не діяв, бо вартість квитка на нього - 6 євро. І це єдиний транспорт, який ходить до замку. Водій так подивився на нас і на наш проїзний, спитав куди нам, і сказав "сідайте". З цим чудовим чоловіком ми доїхали до Базиліки. Фантастично красивої, де вечорами проходять органні концерти. Мушу сказати, ми в той день збиралися повернутися, але не встигли.
А потім уже на звичайному транспорті під"їхали кілька зупинок до центру. А там вже пішки, бо він зовсім крихітний, але тим не менш - красивий.
Ну і ми б були не ми, якби не видерлися кудись повище, а саме - на
ратушну вежу. Висота 31 метр, 148 сходинок, 3 євро, а задоволення - на всі сто.
А там вже й обідати час, про їжу й пиво - іншим разом, а як виходиш, ситий, і щасливий, вже темно і час повертатися додому.
Немає коментарів:
Дописати коментар