Зимові канікули 3.0. Кельш

- Куме, ви знаєте, як вони наш кьольш називають? 
- Як? 
- Кееееельш. 
- Повбивав би!


Продовжую розповідати і ділитися фактами з грудневих канікул. Як кажуть «When at Rome, do as the Romans do», а у Кельні роби як кельнці (?), і пий кельш, навіть якщо ти не любитель світлого пива. Взагалі, кельш (Kölsch мав би бути кьольшем, як і Кьольн, але усталена традиція і все таке…) варто спробувати хоча б тому, що далеко не кожне місто може похвалитися власним пивним стилем. За визначенням кельшської конвенції 1986 року, кельшем може називатися пиво: - зварене на території Кельнської метрополії - світле - верхнього бродіння - добре охмілене - фільтроване - з екстрактивністю початкового сусла 11 - 14º На сьогодні кельш варять 13 броварень у і навколо Кельна, ще 10 німецьких пивоварень варять пиво цього стилю, але не називають його кельшем, бо не є членами конвенції. До речі, те, що конвенція 1986 року не означає, що кельш такий молодий. Уперше це пиво назвали так офіційно у броварні Sünner, де його варять з 1906 року. Ну і звісно, як у кожного особливого пива є свої особливості.
Традиційно кельш подають у спеціальних циліндричних келихах, що звуться «Stange» – «стрижень», щоправда, інша назва – «Reagenzglas» («мензурка») чи «Fingerhut» («наперсток») – видаються мені значно більш підходящими, бо ця мацюпунька має об’єм усього лише 200 мл. Історично це пояснюють тим, що пиво такими порціями ніколи не нагрівається і не встигає набути іншої, не-ідеальної температури споживання (а вона має складати 10°C). Ну, насправді, я підозрюю, вигода суто фінансова, хоча ніхто особливо не протестує. У багатьох традиційних шинках кельш і досі наливають із дерев’яних бочок. Ну і окремий бонус до всього цього – особливі офіціанти, які звуться Köbes, легендарні персонажі у синіх фартухах, відомі своїм зневажливим ставленням до клієнтів, специфічними жартами і т.д. До речі, підтвердження популярній легенді, мовляв, якщо ти випив свій кельш і не накрив його згори бірдекелем (тою самою паперовою підставочкою-пєчєнькою), то тобі одразу приносять ще один келих, і хоч-не-хоч, а маєш пити, ми у жодному з закладів ми такого не знайшли. Щоправда, офіціанти виникають миттєво з одним єдиним питанням: “Кельш?” І лише на ствердну відповідь несуть ще одну мензурку. Облік випитому ведеться все на тих же бірдекелях рисочками. Одна рисочка — один кельш. Ну, досить сухих фактів, перейдемо безпосередньо до… рідких :) Насправді, центр Кельна дуже компактний, і за бажання всі ці заклади можна було б обійти за один вечір і перетворити це на справжній pub-crawl, якби не одне але. Всі броварні дуже маленькі і часто-густо забиті навіть не туристами, а місцевими. Здається, кожен порядний городянин має вийти ввечері і пропустити келишок-другий кельша. Між іншим, для тих, хто лише на келишок, у всіх закладах є малесенькі стійочки без стільців. 

Поїхали.  
Brauhaus Sion (Unter Taschenmacher 5, www.brauhaus-sion.de). Просторий (!) заклад (кілька залів і поверхів, простора зала з барною стійкою і стоячими столиками) з традиційною, ситною, невибагливою, смачною, німецькою кухнею, дуже адекватними як на центр міста цінами. З найкращим сервісом, який трапився нам у Кельні. З непоганим кельшем. З терміналом. Вигляд його, щоправда, досить нестандартний для традиційних шинків, що не дивно - після війни його відбудовували наново, тому історичним фльором тут не напасешся, що в цілому не справляє поганого враження. На барній стійці можна повитріщатися на спец-систему транспортування діжок з кельшем. В цілому дуже приємне враження. Чек: 4 кельші, 1/4 метра фірмової haus-ковбаси з гарніром, фірмова кельнська сосиска з гарніром - 25,70 євро. Один кельш - 1,65 євро

Brauereiausschanks zum Pfaffen - Max Paffgen, (Heumarkt 62, www.max-paeffgen.de) - дуже атмосферний і симпатичний заклад, багато дерева, вітражів, цікавих стоячих столиків, в цілому за зовнішність - п'ятірка. Крім традиційного напою подають сезонні, в нашому випадку - bockbier, дуже файняцьке пиво було і в пристойній півлітровій тарі. Обслуговування середньої швидкості і уважності. З посадочними місцями ввечері проблематично. Чек: кельш, бок і традиційний бутерброд з сиром - 10,3 євро. Кельш - 1,60

Sünner im Walfisch (Salzgasse 13, www.suenner-koelsch.de) - крихітний, але дуже затишний і з любов"ю відреставрований заклад, з постійними відвідувачами, які радо потеревенять з вами (дідусь біля стійки заговорив мене такою прекрасною англійською і розповідав місцеві байки про найшвидшого бармена у Кельні, що я натішитися не могла), але з посадкою дуже великі проблеми. Ми ледь впихнулися у стоячу секцію біля барної стійки). Приходьте заздалегідь, бо кельш тут на наш смак найкращий зі скуштованих. Чек: кельш і мальц в однакову ціну - 1,75 євро

Brauerei Zur Malzmuhle (Heumarkt 6, www.muehlenkoelsch.de) - забудьте про спроби потрапити туди ввечері, бо це заклад, який користується шаленою популярністю. Один з дуже небагатьох шинків, де пиво варять прямо на місці. Він дуже маленький. Потрапити туди нам вдалося лише з другого разу, вдень, бо ввечері там навіть просто постояти з келихом було нема де. Приязні, хоча й неспішні офіціанти, крім досить приємного меню є страви дня, порції величезні, та й взагалі є чим поживитися, в цілому всіляко рекомендую. Чек: котлета з гарніром і грибним соусом, 4 кельші - 15,10 євро. Один кельш - 1,65 

Brauhaus im Roten Ochsen (Thurnmarkt 7, http://www.reissdorf.de/) - заклад з найдорожчим знайденим кельшем, для різноманітності - "комерційним", тобто таким, що вариться на великому заводі. Найгірше обслуговування - ми всілися на стійку, і поки на нас звернув увагу бармен за нею, ми роздивилися все, самі взяли меню, ще половили ґаву, і нарешті нам видалі ці два кельші. Чек: 2 кельші по 1,80 євро

Насправді, ви не подумайте, що кельш мені не сподобався. На відміну від традиціно-німецьких пив з яскраво вираженою гіркотою кельш дуже м'який, свіжий і навіть десь на тлі - солодкавий, дуже питкий, думаю, влітку саме воно. Тому подумайте про подорож у теплу пору року.