Як можна було здогадатися, транспорту у місті, населеному 19,5 мільйонами людей, достатньо.
Перший день на нас всі витріщалися не лише тому, що ми іноземці, а й тому, що ми на всіх пішохідних переходах за звичкою стояли на червоному світлі. Бо на перший погляд рух у Пекіні абсолютно хаотичний і непідвладний принципам ПДР, всі їдуть і йдуть на будь-яке світло, зелене, жовте, червоне, і роблять це на маленьких вуличках і на шестирядних дорогах. Згодом з’ясувалося, що тут діє пріоритет повороту, тому навіть якщо ви йдете на зелений, пильнуйте, чи не завертає хто з крайнього ряду, бо будете неправі саме ви. Не знаю, яка статистика ДТП в самому Пекіні при такому видимому безладі, але інтернети кажуть, що по всьому Китаю цифри дуже високі, і смерть на дорогах називають основною причиною смерті людей у віці від 15 до 45. Але з особисто баченого – ніхто не «лихачить», всі їздять з нормальною швидкістю, пішоходам сигналять і пригальмовують, тобто якось воно все врівноважується.
На задньому тлі можна побачити зразок пекінського автобусного транспорту, і зверніть увагу на світло. Хтось колупається в телефоні, хтось просто суне. І так повсюдно.
Наступне загальне, про яке варто знати – Yikatong – єдина картка громадського транспорту. Вона коштує 20 юанів, в інтернеті пишуть, що її можна потім здавати, але у нас не вийшло – кілька разів віддавали її у віконце, але результату не добилися. Діє в автобусах (міських і міжміських), тролейбусах і метро. Купувати треба по одній на пасажира, користуватися однією на двох, як нашими безконтактними, не вийде. У нас обидві лишилися, тому якшо шо - свистіть.
Найзручніший і найзрозуміліший для іноземного туриста транспорт – метро. На сьогодні підземка – це 15 ліній метро, 190 станцій і загальна довжина 372 кілометри. Перший поїзд вирушає близько 5ї ранку, останній – після 11 вечора. Вартість квитка – 2 юані, незалежно від відстані поїздки і кількості пересадок, вартість однакова, як для стандартних квитків, так і для Yikatong. На вході на кожну станцію відбувається security-check – сумки пропускають крізь рентген, всіх і кожного, без винятків і у час пік. До речі, про час пік – такого натовпу, як у нас, навіть близько немає, у вагонах люди набиваються досить щільно, але все одно їх менше, а таких пробок, як у нас на переходах між станціями, взагалі немає. Переходи дуже довгі і часопоглинальні – вони не сполучають лінії безпосередньо, переходи виходять практично на поверхню (рівень звичайного підземного переходу), треба протопати ще, і вже потім спускаєшся знову на потрібну лінію. Заблукати чи загубитися в Пекінському метро неможливо, воно надзвичайно турист-френдлі: оголошення і написи станцій дублюються англійською, на платформах встановлено мапи з позначеннями, який вихід (А, B, C, D тощо) на яку вулицю виходить, у самих вагонах електронні схеми, на яких зображено всю лінію, відмічено пересадочні станції, а також відстеження, на якому перегоні (між якими станціями) їде поїзд, переходи-табло-стрілочки зрозумілі і зручні. Єдиним непорозумінням може стати кільцева лінія, але і до неї швидко звикаєш. На старих лініях все, як у нас (окрім того, що так не трясе і не гримить), на нових платформу і потяг розділяє прозора стіна з дверима, які відкриваються лише після зупинки потяга – безпека, і все таке. Перед дверима, а на станціях без них – просто через однакові проміжки, на підлозі нанесено розмітку входу-виходу біля якої в чергу (!) стають пасажири. Між вагонами немає дверей, весь поїзд виходить одним дооооовгим вагоном, яким можна пересуватися. Найменший період очікування - 2 хвилини, скільки чекати на наступний потяг сповіщають на інформаційних табло, Щодо квитків. Можна купувати одноразові картки в автоматах або у касах, але не купуйте їх з запасом! Квиток, куплений таким чином, діє лише на всіх зі станції, на який ви його купили. Найзручніший варіант – користуватися Yikatong і поповнювати її на потрібну кількість юанів через касу – мова жестів і купюри відповідного поповненню номіналу рулять. До 10 юанів поповнюється без проблем через касу, на 20, 50 чи 100 юанів – через квиткові термінали.
Отакі мапи і чудові лайтбокси на станціях.
До метро, власне до станції Dongzhimen, «підсмоктується» аеропорт-експрес, який курсує між Пекіном і аеропортом. Вартість квитка – 25 юанів, інтервал – кожні дванадцять хвилин, рух починається о 6 ранку від Dongzhimen, останній поїзд в 23: 10 з Т2 (другий термінал). Маршрут слідування - Dongzhimen, Sanyuanqiao, T3 і T2 і назад. З другого терміналу (в якому сідають і Аеросвіт, і Аерофлот) поїзди починають ходити о 06: 35 від точки B2 (Parking Garage No. 2). Потестувати його ми нагоди не мали, оскільки ні приліт, ні відліт не попав на час роботи експресу.
Таксі у Пекіні водяться у кількостях просто неймовірних і їздять, не побоюся цього слова, косяками. Є таксі реєстровані (однакові, одного кольору, з однаковими наліпками і цінами, таксометрами і чеками за поїздку) і нереєстровані. Основний тариф реєстрованих – 10 юанів перші 3 км (нараховується одразу, як «посадочні») і далі 2 юані/км. Після 15 км тарифікація збільшується на 50%, але лише на після15км-відстань. Нічний тариф (з 11ї вечора і до 5ї ранку) – посадочні 11 юанів і 2,4 юані/км. Якщо хочете користуватися таксі, потрібно мати в обов’язковому порядку візитку готелю (якщо хочете їздити таксі додому) або назви потрібних місць китайською, бо таксисти не говорять практично взагалі. Не ведіться на неавторизоване таксі, навіть якщо вони кажуть, що є таксометр. Нас такий товариш покатав з аеропорту в готель за 277 юанів (таксометр таксометром, але ви і гадки не матимете, який тариф туди закладено), у той же час, коли з готелю в аеропорт ми доїхали за 91 юань. Пересуватися вночі Пекіном (бо метро вже не працює) нам обходилося у 30-40 юанів. Проблема була в тому, що нас таксисти дуже часто не хотіли брати, бо ми жили в хутоні, а заїжджати туди трохи проблематично, але ніякі тицання пальцем у станцію метро на візитці теж не допомагали, мовляв, нас хоча б туди. Інколи брала нас 7-8 машина. Тому, якщо ви збираєтеся пізно гуляти або часто користуватися таксі, селіться на якійсь великій відомій вулиці, буде простіше. Незлим буде мати з собою роздруківки з китайськими назвами туристичних цікавинок, до яких вам хотілося б теж добиратися на таксі, щоб порозумітися з водієм. Але в обов’язковому порядку про всяк випадок майте з собою візитку готелю і роздруковану назву аеропорту (включно з терміналом, з якого летітимете).
Три штуки у випадковому кадрі
Система автобусів і тролейбусів доступна або дуже завбачливим туристам, або тим, хто має постійний вихід в інтернет. Чому. Тому що англомовної мапи автобусно-тролейбусного руху не існує в природі. Взагалі. Так само, як і написів на зупинках. Єдиний варіант користуватися цим видом транспорту – брати ґуґл, і прокладати маршрут від точки до точки. Він з цим порається прекрасно, але для того потрібен онлайн. Тобто, або ретельний прорахунок маршруту в готелі, або смартфон з 3Ж.
Крім того, знайте, що система загальних зупинок не діє в Пекіні. Тобто, скажімо, якщо у нас зупинки – практично для всього транспорту всіх номерів, то там зупинки розкидані і вони у різних містах для різних номерів автобусів-тролейбусів, навіть якщо вони їдуть однією й тою самою вулицею, це теж добряче заплутує. На зупинках – щити з номерами маршрутів і зупинками маршруту (все китайською, без розкладу), асфальт розкреслений на секції, де написано номер маршруту, всі шикуються у чергу і чекають на свій автобус на відповідній ділянці зупинки. Автобуси переважно нові і чисті. Вартість квитка по місту – 1 юань готівкою чи 40 «копійок», якщо оплачувати Yikatong. Вхід – через передні двері, оплата водію або притисканням картки до зчитувача. Не в усіх, але є табло, де пишуть зупинки китайської і англійською, те саме з об’явами. Натовпів не помітили. Сітка маршрутів дуже розгалужена, і якщо мати доступ до google-maps, то пересуватися зручно і досить швидко.
Ну і залізниця. Вокзалів у Пекіні кілька, тому виїзди треба планувати з урахуванням того, куди вам добиратися на початкову точку маршруту. Скажімо, в Бадалін, на Стіну ми вирушали з Північного вокзалу, в Тіаньцьзин – з Південного. Залізничні сполучення з Пекіну є звичайні і швидкісні (в Тіанцьзин і Шанхай). Більш детально про поїзди я розповім в окремих дописах про ці міста, але в цілому: квитки доводиться купувати безпосередньо перед відправленням, на вокзал варто взяти з собою паспорт, і швидкісна залізниця – це круто.
Південний вокзал
Але крім усього вищезазначеного, тисячі китайців користуються велосипедами, мопедами, скутерами, гібридами їх між собою, гібридами з тачками, гібридами з кабінками і т.д. Такої кількості самопальних на вигляд засобів пересування я не бачила ніде. Але прокату велосипедів я ніде не бачила, якщо чесно, хоча, може просто не помітила. Для велосипедистів на дорогах окремі смуги і всякі плюшки. Але їздити з китайським принципом руху все одно лячно. Фотопідбірка згодом
Якщо є якісь питання по транспорту – питайте.
Немає коментарів:
Дописати коментар