Gabrielle Hamilton “Blood, Bones & Butter: The Inadvertent Education of a Reluctant Chef”
“I wanted the lettuce and eggs at room temperature . . . the butter-and-sugar sandwiches we ate after school for snack . . . the marrow bones my mother made us eat as kids that I grew to crave as an adult. . . . There would be no ‘conceptual’ or ‘intellectual’ food, just the salty, sweet, starchy, brothy, crispy things that one craves when one is actually hungry. In ecstatic farewell to my years of corporate catering, we would never serve anything but a martini in a martini glass. Preferably gin.”
Before Gabrielle Hamilton opened her acclaimed New York restaurant Prune, she spent twenty fierce, hard-living years trying to find purpose and meaning in her life. Above all she sought family, particularly the thrill and the magnificence of the one from her childhood that, in her adult years, eluded her. Hamilton’s ease and comfort in a kitchen were instilled in her at an early age when her parents hosted grand parties, often for more than one hundred friends and neighbors. The smells of spit-roasted lamb, apple wood smoke, and rosemary garlic marinade became as necessary to her as her own skin.
Blood, Bones & Butter follows an unconventional journey through the many kitchens Hamilton has inhabited through the years: the rural kitchen of her childhood, where her adored mother stood over the six-burner with an oily wooden spoon in hand; the kitchens of France, Greece, and Turkey, where she was often fed by complete strangers and learned the essence of hospitality; the soulless catering factories that helped pay the rent; Hamilton’s own kitchen at Prune, with its many unexpected challenges; and the kitchen of her Italian mother-in-law, who serves as the link between Hamilton’s idyllic past and her own future family—the result of a difficult and prickly marriage that nonetheless yields rich and lasting dividends.
Blood, Bones & Butter is an unflinching and lyrical work. Gabrielle Hamilton’s story is told with uncommon honesty, grit, humor, and passion. By turns epic and intimate, it marks the debut of a tremendous literary talent.
Треба терміново розжитися ще якимись мемуарами шефів, і дізнатися, чи всі вони (шефи) нетрадиційної орієнтації, бо Найджел Слейтер теж тойво. Я остаточно переконуюсь, що не розумію стилю життя і принципів американців, принаймні тих, які пишуть. Я не подужала дочитати до кінця “Cleaving” Джулі Пауелл, бо мені відверто незрозуміла і неприйнятна її ситуація. Так і тут, я не можу допетрати, навіщо Габ народила дітей. Щоби вони так само потім пережили розлучення батьків, щоб завдати їм такого ж болю, який вона пережила сама? З точки зору сюжету, життєвої позиції і моралі, книжка на мій особистий погляд, пустопорожня. Але те, що стосується кухні, закладів і досвіду в цій галузі – страшенно цікаво. Я поступово перетворююся на те, що називається foody. Щоправда, цю книжку я б наполегливо радила усім рестораторам і тим, хто хоче розжитися власним ресторанчиком, бо зібраний у мандрах (о, це солодке поєднання – їжа і мандри) досвід Габріель і справді неабияке надбання, я сама просто у захваті від деяких дрібничок. Коротше кажучи, якщо вам не лякає шеф-кухар лесбійка, відсутність чіткого напряму руху оповіді, але цікавить кейтеринг і справжнє рестораторство зсередини, а також їжа-їжа-їжа – велкам.
Фэнни Флэгг «Жареные зеленые помидоры в кафе "Полустанок""Жареные зеленые помидоры"»
Фэнни Флэгг практически после первого же издания на русском языке стал культовой книгой в России. За десять лет роман переиздавался много раз, но и сегодня его популярность чрезвычайно велика. "Жареными зелеными помидорами" зачитывается уже второе поколение читающей публики. Роман ставят в один ряд с великими американскими книгами - с "Убить пересмешника" и "Гелькебери Финном", - и уже одно упоминание книги Флэгг в таком ряду свидетельствует о ее силе. И уж совершенно точно: "Жареные зеленые помидоры" - это классика американской и мировой литературы.
Если приблизить роман Фэнни Флэгг, то наверняка можно услышать чей-то смех, плач, разговоры, шум поезда, шорох листвы, звяканье вилок и ложек. Прислушайтесь к звукам, пробивающимся через обложку, и вы узнаете историю одного маленького американского городка, в котором, как и везде в мире, переплелись любовь и боль, страхи и надежды, дружба и ненависть. История эта будет рассказана с такой искренностью, что запомнится на долгие годы, и роман Фэнни Флэгг станет одной из самых любимых книг - как стал он для очень многих во всем мире. Ибо великий роман Фэнни Флэгг и есть сама жизнь.
Не знаю, кому як, а мені цей роман схожий на Бредбері і його «Вино з кульбаб». Такий точно світлий і сумний, сумний, бо про людське життя, а в ньому завжди є місце суму, і тому що доля маленьких містечок всюди однакова – вони або ростуть, або помирають, і в цьому випадку має місце останній варіант. Прекрасний slice of life, який можна із задоволенням читати і за раз, і розтягнути на кілька порцій. А можна і перечитати потім, бо його теми вічні. Дякую, що поділилася,
Немає коментарів:
Дописати коментар