Сентендре - місто, якому хочеться писати довгі, розлогі листи і відправляти листівки. Воно і саме як з листівки зійшло.
В цьому місті живе тиша і час завмирає не лише тому, що будиночки страшенно старі, а на фіранках - візерункові плетені завіски, на вулицях панує якась геть особлива атмосфера. Хочеться гуляти, і гуляти, і гуляти звивистими і вузькими вуличками, провулками, переходами, які причаїлися між будинків і чужих дверей, шукати сходи, які ведуть понад дахи, а дахи Сентендре - то окрема пісня, з кумедними коминами і вигнутими снігостопами.
Але такий Сентендре можна побачити винятково у несезон і будній день, коли туристи юрмляться лише на центральній площі Фьо і головній вулиці. Бо у слов'янських туристів це містечко має славу "великого-арбату-андріївського-спуску", і тому, справді, є підстави. Зараз основні мешканці Сентендре - майстри і митці, а крамничок з сувенірами, хендмейдом і старожитностями більше, ніж жилих будинків. Сюди туристів масово вивозять з Будапешта - а чого, 19 км лише - попастися на (а насправді у більшості своїй - китайських) поробках, і тоді розминутися на вузеньких вуличках дуже важко. Але поки натовпів ще немає, справжня насолода пройтися і ятковими рядами, де пахне Різдвом - вінки зі спецій і апельсинових шкірок одразу нагадують про нього, зазирнути у крамнички, де крім антикваріату можна розжитися чимось доступнішим і подивитися на іграшкову залізницю.
А ще у Сентендре купа цікавезних вивісок, як на мене, значно вишуканіших і дотепніших, ніж у Будапешті. Тицяйте - можна роздивитися детально.
Окрім цього всього у містечку є кілька неординарних музеїв, але всіх їх заступає найрозкрученіший музей марципанів, в який, ми, власне не пішли, а решта була зачинена, бо був понеділок, зважайте на це, якщо плануватимете сюди подорож.
Дістатися цього маленького раю, заснованого колись сербськими переселенцями, можна на автобусі з вокзалу Újpest-Városkapu (25-30 хв), або приміськими електричками HÉV (40 хв), не забудьте, що вам в такому випадку знадобляться 2 квитки - на будапештову зону і приміські кілометри. Наша подорож перетворилася на справжню пригоду. Всілися ми в електричку, заспокоїлися, що Сентендре - кінцева (бо інколи розчути, що оголошують, дуже важко, тим паче, що англійською не дублюють). Ідемо-їдемо, аж тут на якійсь станції народ починає масово виходити. Весь. Ми перезираємося, переходимо в інший вагон - хтось сидить, перепитуємо місцевих, на слово "Сентендре" нам кивають. Ок, всілися, сидимо далі. Тут за нами заходить група таких само переляканих німців, які питають нас те саме. Поїзд їде. Їде метрів 20 і зупиняється серед колій. Ми, німці і ще 2 групки угорців сидимо собі і чекаємо у моря погоди. Тут прочиняються двері, у них - голова якогось дядька, він регоче і щось говорить угорською. Коротше, з"ясувалося, що цю лінію електрички ремонтують і до Сентендре від цієї станції ходять автобуси, а ми, купка ідіотів, сидимо у вагоні поїзда, який загнали у депо. То нас той дядько за ручку відвів до автобусів і посадив, щоб ми недайбо де знову не заблудили.
На цьому угорські звіти закінчено, поки не надійде поштою забута перша частина фото з СПб, з тамтешніми оповідками доведеться зачекати.
Немає коментарів:
Дописати коментар